В останні дні увагу української публіки дещо відволікли від захоплюючого театру політичних дій і вона зосередилася (тимчасово) на проблемі освітній - на подіях, що мали місце в приватній елітній Печерській середній школі Києва. Як стало широко відомо, тут, при вивченні історії, використовують методи, які журналістам і багатьом громадянам України здалися несумісними з мораллю. Йдеться про те, що викладач школи запропонував своїм учням-старшокласникам «розіграти» виборчу кампанію до німецького Рейхстагу, внаслідок якої до влади прийшов Адольф Гітлер. Пропозицію було прийнято з ентузіазмом, й учні перетворилися на послідовників і піарщиків Гітлера - складали гасла, прикрашали плакати свастиками, поширювали хвалебні листівки. І ніхто, за винятком одного-двох учнів, не відмовився від участі в цій веселій «виборчій кампанії».
Педагогіка має, звичайно, багато цікавих методів навчання молодих людей. Але іноді виникають запитання. По-перше, чому викладач обрав для експерименту саме Гітлера? Адже можна було використовувати той же піар, але прив'язаний до політичних реалій, наприклад, Стародавнього Риму під час проголошення Юлія Цезаря - колись республіканця - довічним диктатором? Невже це була б менш цікава паралель із сучасністю?
Але що нам Цезар із його віроломством, що нам Гекуба! Адже педагоги могли звернутися до сучасних політичних подій в Україні, розіграти масштабний - шкільний - варіант виборчої кампанії, яка нещодавно відгриміла. Невже це було б менш цікаво для молодих людей? Цього не сталося - можна вважати, що адміністрації школи не вистачило сміливості для того, щоб зробити шкільний фарс із українських виборів. (Воно, проте, по по- людському зрозуміло - значна частина учнів школи - діти видних українських політиків, починаючи з двох дочок Президента Ющенка).
Тим часом, для кожної інтелігентної людини є очевидним, що існують суспільні явища, історичні ситуації, які не можуть і не повинні бути смішними навіть студентам або учням - дуже багато жахливих і потворних асоціацій за ними тягнеться! І якщо молоді люди беруть участь у подібному фарсі й веселяться, значить тут спрацьовують якісь виверти, щось неправильне або навіть небезпечне! Гадаю, що якби відомий Петро Степанович Верховенський Достоєвського («Біси») організував школу, він неодмінно використав би саме подібні методи в навчанні юних поплічників - чим гірше, тим краще!
Випадок у печерській школі ще раз висвітлив одну важливу суспільну проблему, а саме, - яким чином суспільство і його структури, зокрема Міністерство освіти України, повинні реагувати на подібні ситуації не лише в загальнодоступних, але й у приватних школах? Тим часом, сьогодні в країні функціонує безліч «ексклюзивних спецшкіл» - парафіяльні школи різних християнських конфесій і численних протестантських течій, іудейські школи, мусульманські школи і, в тому числі, школи для еліти. І кожна з них фактично є «державою в державі» за замкненими дверима. У таких школах програми, методика, зміст кожного курсу чи підручника залишаються terra incognita для будь- якої інспекції. Такою є й печерська школа, про яку йдеться. Про будь-яке серйозне узгодження з Міністерством освіти України говорити не випадає, тим більше, що всі програми й підручники «зашифровано» декількома іноземними мовами. Де Міністерство освіти може набрати поліглотів для роботи з такими школами? І як далеко в спеціальних школах може зайти відчуження від прийнятих в Україні освітніх стандартів, розроблених українською мовою? Ще одне запитання (і не риторичне) - яких українських громадян виховують у приватних школах?
Преса повідомляє, що Міністерство освіти України організувало спецкомісію з вивчення методів викладання в Печерській елітній школі. Але причому тут, власне, методи? Адже йдеться, очевидно, про зміст навчання, а не про методи: шукається відповідь на запитання - чому, власне, для «інтелектуальних» розваг учнів було вибрано покійного Гітлера, а не, скажімо, живих Тимошенко чи Януковича?
Для нас це, загалом, нова ситуація. Як вона вирішується в інших країнах? У якій мірі й ким «опікуються» (від імені держави), наприклад, загальноосвітні школи єзуїтів у Франції? Створюється зовнішнє враження, що ніким. Але це, швидше за все, помилкове уявлення.
Виникають питання й іншого порядку. З усіх боків чуємо, що Печерська школа - це найпрестижніша та найефективніша школа України. Але, як виявляється, в цій школі, за повідомленням її директора Стіва Александра, один викладач - містер Шинкенс - викладає учням десятих(!) класів три важливих предмети: історію, географію, а також - економіку. Звичайно, бувають багатосторонньо освічені люди, але все ж таки йдеться про педагогіку, про навчання дітей, про їхню освіту!
Як виявилося, саме цей викладач «воскресив вибори Гітлера» в Печерській школі міста Києва! І тут знову виникає запитання: «У якому, власне, з трьох предметів, які викладаються містером Шинкенсом, був «задіяний» фюрер, а київські учні перетворилися на його посіпак?» Це перетворення тим більш небезпечне, що, наскільки можна зрозуміти, школа претендує на те, щоб готувати еліту, в тому числі - політичну еліту України.
Думаємо також, що в епізоді «воскресіння» фюрера і містер Шинкенс і, власне, школа не врахували того, що можна назвати відносністю часу для людей різних поколінь. Час спливає, свідки гітлеризму йдуть; і якщо залишити молоді покоління без справжнього серйозного знання сучасної історії, слово «Гітлер» може втратити для них своє жахливе й огидне значення; він може навіть стати «героєм» для наслідування (що вже має місце, наприклад, у Росії, особливо серед юдофобів).
На закінчення хотілося б поставити запитання зовсім не риторичне: «Що це власне таке - «найпрестижніша освіта»? Чи входить до цього широкого й привабливого поняття виховання етичне? Виховання, яке, наприклад, виключає сміх там, де йдеться про чуже життя та смерть, про мільйони невинних жертв, про періодичне безумство людства, зрештою!
КОМЕНТАРІ
Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди:
- Герцен у свій час з жахом говорив, що у Франції всі школи працюють за однією програмою і, побувавши у них, в один той самий день можна почути однаковісінькі уроки за однаковою програмою. Ми давно до цього звикли і вважаємо нормальним. Але система приватних шкіл існує у світі вже тривалий час. Приміром, в Англії чи США державна школа - це нещастя, а приватна школа з її різноманітністю - це більш-менш пристойна освіта. Якщо говорити про ситуацію в Україні, то приватні школи обов'язково повинні мати ліцензії та нормативи, у межах яких має здійснюватися вільний вибір педагогів. Від цього вибору і залежить, яким чином вчителі пропагуватимуть серед учнів ставлення до расизму, дискримінації тощо. А взагалі немає різниці, у якій школі навчається дитина - приватній чи державній. Батьки вибирають той навчальний заклад, який, на їхню думку, має високопрофесійний педагогічний колектив, хорошого директора, сприятливу атмосферу для навчання дітей. Це може бути як звичайнісінька державна школа, так і гімназія, ліцей чи інший навчальний заклад. В цілому робота приватних шкіл не повинна відрізнятися від державних, окрім одного аспекту - отримання ліцензії на право навчати дітей.
Мотря БРУНЬКО, педагог-філолог, голова Союзу українок:
- Я постійно відслідковую питання виховання підростаючого покоління, і те, що відбулося в печерській школі, мене дуже болить, тому що апріорі в школі такого не слід допускати. Це або вина вчителя, або спільна вина школи: який би статус Печерська школа не носила, якої б форми власності вона не була, а знаходиться на території України, тож навчальний процес має відповідати законодавству нашої держави, засадничим моральним і духовним принципам. Зрештою, як всі приватні підприємства, котрі керуються законами України.
В ЗМІ, в iнтернеті ми бачимо силу-силенну інформації про жорстокість, все це читають і дивляться старшокласники , це впливає на їхню свідомість і підсвідомість. І якщо ще й в школі дітям задають розвинути тему Гітлера - не зважаючи на те, з якою метою - у когось з'явиться бажання одягнути символіку, керуватися принципами, які були притаманні нацистам. Підлітки є малокритичними, і якщо вчитель, який запропонував їм таку форму роботи, для них є авторитетом, вони без тіні сумніву можуть захопитися ідеями, які сповідував Гітлер. Почати з біографій про нього, подивитися в iнтернеті, потім - більше. Радикалізм може приваблювати дітей, бо така поведінка дає можливість виділитися...
Цей випадок є приводом до дискусії про виховання підростаючого покоління. Потрібно залучати громадськість, оскільки переконана: аби такого більше не повторювалося, слід донести цю інформацію до суспільства і взнати думку людей - як вони ставляться до таких фактів.
Катерина ОВЧАРЕК, психолог Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту:
- Наразі в Україні не так багато приватних шкіл, діяльність яких так чи інакше координується Міністерством освіти та науки. У цьому плані говорити про переваги чи недоліки приватного чи державного сектору освіти складно. Інша справа, що приватна школа на етапі створення та існування часто лобіює свої інтереси через зв'язки з потрібними людьми та структурами. А гарантії на якісні знання у ній повинна давати держава, переконуючи суспільство, що приватні школи діють за впорядкованими міністерством програмами, досконалими та ефективними. По суті, приватна школа відрізняється від державної тим, що, крім основної навчальної програми, вона спрямована на додаткове вивчення зображального мистецтва, іноземних мов чи інших наук. Та в будь-якій школі багато що залежить від якості викладання вчителів, принципів їх відбору, використання новітніх технологій. Оскільки наразі ми формуємо майбутьнє суспільство, то все, що стосується дітей, повинно бути відповідальною справою, адже будь-яке слово чи вираз впливає на свідомість людини, сприймаючись як керівництво до дії.
В цілому вибір навчального закладу для дитини лежить на плечах батьків. Якщо є вибір, то чимало людей керуються принципом: нехай гірше, або інше. У психології багатьох людей відклалося, що навчання у державній школі ми вже проходили, а позитивних результатів не досягли, тому спробуємо інше. Але ніхто не враховує, що в державній школі навчальний процес набагато легше контролювати, коли ж у приватній невідомо, хто її інвестує, яким чином, яка ідея закладена у освітній програмі? Така ситуація виникає через те, що в Україні існує толерантне ставлення до будь-яких напрямів громадської роботи, навіть будь-яка секта може працювати під назвою громадської організацій. Усе це виникає через вседозволеність та свободу діяльності. Якщо дитина навчається у приватній школі, батьки повинні дізнатися, в чиї руки вони її віддають. Нині ж поширений стереотип: якщо я плачу гроші за освіту, значить це того варте. Але це тільки зовнішня сторона медалі. Не треба звертати увагу тільки на рекламу навчального закладу, важливе значення має мета, яку повинно мати будь-яке навчання.
Наразі серед студентів популярною є форма гри-імітації усіх процесів, що відбуваються у країні - вибори, засідання парламенту тощо. У такий спосіб вони імітують впровадження політ-технологій і переконуються, що будь-хто може стати президентом за умови правильно розробленої піар-програми. І ніхто стає всім за рахунок того, що має сильну команду, яка знає необхідні психологічні та технологічні заходи, особливості піар-компанії, щоб досягти успіху. На дошкільному етапі важливим аспектом є формування суспільних цінностей та чеснот, але аж ніяк не шляхом імітування. Якщо не керувати цим процесом і вдаватися до психологічних прийомів, то згодом це відгукнеться негативними наслідками.
