Учора українська опозиція провела «альтернативні збори демократичних сил, присвячені 10-й річниці незалежності України». Зі слів одного з організаторів дійства лідера СПУ Олександра Мороза, «опозиція відмовилася від будь-яких пікетів, акцій та іншої клоунади, оскільки в країні сталася трагедія, на шахті загинули люди». Можливо, клоунади опозиціонерам і вдалося уникнути, чого не скажеш про знайомі з часів КПРС рутину та офіціоз.
Проте дивуватися не доводиться — зі слів Анатолія Матвієнка, «всі ми виповзли з партійних окопів». Ті ж довгі промови і аплодисменти, що переходять у овації, різноманітні —ізми і «перли» (наприклад, Матвієнко здивував терміном «українська Україна»). Та ж знайома підкилимова боротьба при зовнішній благопристойності. Так, наприклад, незважаючи на те, що збори вшанували пам’ять загиблих шахтарів, голові НПГУ Михайлу Волинцю, який, до речі, підштовхує свою профспілку до підтримки ФНП, так і не знайшлося місця не тільки за столом президії, але й у кріслі залу, і він мирно топтався на проході. «У президії сидять ідеологи», — зніяковіло пояснив він «Дню».
Можливо, серед ідеологів місця не вистачило і Юлії Тимошенко, яка, за офіційними даними, перебувала у цей час у лікарні. Незадовго до цього «День» поцікавився у Мороза, чи вважає він Юлію Володимирівну олігархом і що їх об’єднує. «Оцінку Юлії Володимирівні мені давати некоректно. Олігархи при владi, а вона не при владі. Тим більше, за класифікацією Леоніда Кучми, у нас є хороші олігархи і погані. Я її сприймаю як людину, котра займає опозиційну лінію, вона вважає за необхідне зміну влади. На цьому грунті я з нею співпрацюю і вважаю, що це виправдане», — не без збентеження відповів Олександр Мороз. Справді, ще Ленін закликав душити буржуїв з допомогою буржуїв. Взагалі, дух пролетарського вождя просто витав над «тими, хто прагне змін».
Проти кого товаришують українські опозиціонери, ні для кого не було таємницею. Проте промова Мороза була настільки схожа у своїх пунктах та висновках з останніми промовами Кучми (відрізнялися тільки акценти та деякі звороти), особливо в оцінці демократичних, економічних і політичних процесів, що дійсно ставало нудно. Незважаючи на те, що «вічні опозиціонери» у своїх промовах і торкалися питання про зміну системи, ленінське питання про владу було для них, безумовно, головним. Шкода, адже політична культура опозиції визначає політичну культуру влади.
