Учора відзначався Міжнародний день захисту прав людини. Був би він місяцем раніше, довелося б говорити про безлику динаміку правопорушень та інші речі, що набили оскому. Але 2004 рік став в Україні особливим щодо захисту прав людини. Як твердить керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров, порушень було більше: вони були масовими, системними й пов’язаними з передвиборною кампанією. Мало місце явне політичне переслідування — людей звільняли з роботи за їхні погляди, незаконно затримували за цілком легальну роздачу листівок. Порушувалися свобода пересування — добратися до Києва 21—22 листопада було практично неможливо.
Порушувалося і право на вільні вибори президента. «Механізми фальсифікації готувалися ще задовго до виборів, — розповідає голова правозахисної організації «Донецький меморіал» Олександр Букалов. — Відкріпні талони, урни, які нібито носилися по домах... Загалом усе, про що говорилося на засіданні Верховного Суду». Про порушення прав людини також заявляла і Уповноважений ВР з прав і свобод людини Ніна Карпачова. Не так давно вона повідомила, що нинішню ситуацію в Україні «фактично було простимульовано порушенням конституційних прав і свобод під час виборів».
Хоч як це парадоксально, в передвиборному ущемленні прав знайшлися й позитиви. Неодноразово звучали заяви про перетворення населення України на український народ, народу — на націю, і тому подібнi метаморфози. Разом із громадянською позицією прийшли правові наслідки. За словами Ніни Карпачової, хто б не став президентом у результаті переголосування, йому вже не вдасться ігнорувати проблематику прав та свобод людини, оскільки народ показав: він «не лише об’єкт для маніпуляцій, але й суб’єкт історії». Також громадяни сповна використали своє право на мирний протест і таким чином реалізували своє право голосу, право бути почутими.
«Безліч громадян зацікавилися: а що ж у цій Конституції написано і як за допомогою законів можна захищати свої інтереси, — говорить Олександр Букалов. — Чудову дію справила трансляція засідання Верховного Суду. До цього більшість українців навіть поняття не мали, як подібне засідання повинно виглядати». Загалом, прецедент публічного розв’язання проблеми в суді створено, і тепер, за словами правозахисників, люди заговорили (і, відповідно, задумалися) про порушення своїх прав і можливості «наведення порядку» через суд. У народу прокинулося бажання заявляти про своє невдоволення, замість звичного бажання промовчати. Розкомплексувалися також і судді. «Недавня ухвала Верховного Суду стала проривом, — переконаний Євген Захаров, — вона показала, що судді можуть бути незалежними від інших гілок влади».
Проте не потрібно забувати, що більшість правових проблем нашого суспільства залишаються не вирішеними. Найбільш поширене правопорушення в Україні — незаконні дії правоохоронних органів. Як розповідає Євген Захаров, за останній рік трохи скоротилося застосування працівниками міліції тортур. Це пов’язано з тим, що минулої осені МВС скасувало оцінки діяльності правоохоронців із розкриваності. «Тепер пропав стимул вибивати визнання у тих, хто ні в чому не винен. У результаті, офіційна кількість злочинів зросла — бо ми тепер маємо більш реальну картину того, що відбувається», — говорить Євген Захаров. Також вігдiграло позитивну роль прийняття до провадження Європейським Судом заяви українця про тортури в міліції. На такі прецеденти держава не може не звертати уваги. Та й загалом кількість заяв від українців, розглянутих Євросудом, збільшилася: якщо 2003 року було прийнято на розгляд лише шiсть позовiв iз України, то з початку 2004 року — вже 12.
За твердженнями експертів, на сьогодні немає жодного порушення, яке не можна було б опротестувати в суді. Але на деякі з них українці практично ніяк не реагують. Наприклад, на порушення права на конфіденційність персональних даних. На сьогодні існує проект Єдиної державної автоматизованої системи, що передбачає поєднання всіх реєстрів громадян. За словами Є. Захарова, ідентифікаційний код кожного буде прописано і в паспорті (в нових паспортах, які тільки-но почали видаватися у Києві, він уже прописаний), і в правах на водіння автомобіля, і навіть у медичній картці. Така система дасть можливість будь-якому чиновникові отримати масу різноманітних даних про людину — про склад її родини, закордонні поїздки, кредитну історію, історію хвороби. «Держава, що використовує таку систему, не може називатися правовою — це поліцейська держава, — переконаний Євген Захаров. — Ця система також суперечить Конституції України, в якій вказано: ніхто не має права збирати дані про людину без її відома».
