Що для вас найважливіше в українській Конституції? Про це «День» запитав експертів і простих громадян у Києві та регіонах.
Володимир ГАЗІН, доцент Кам'янець-Подільського державного університету:
— Теоретично Конституція створює правове поле, у межах якого мають діяти відповідні закони, є основою для поточного законодавства, що регулює різні сфери суспільних відносин. Головне завдання Конституції — забезпечити непорушність цього правового поля. Проте практично, на мою думку, тут у нас іще не все гаразд. По-перше, для цього необхідні відповідні інституції, які мають гарантувати непорушність Конституції. По-друге, дуже важливою є наявність правосвідомості у розумінні того, що кожен — від найвищого в державі посадовця до пересічного пенсіонера — зобов'язаний дотримуватись положень Конституції. Лише тоді, за наявності у суспільстві поваги до Основного Закону, він, Основний Закон, може бути дієвим і може забезпечувати у повній мірі права громадян.
Сьогодні самі конституційні норми загалом відповідають вимогам часу (крім останніх змін, які, вважаю, потребують доопрацювання). А найголовніше — те, що в умовах нестабільного суспільства, яким сьогодні є українське, Конституція не гарантована від непродуманих змін, викликаних якимись політичними подіями. Тому складається таке враження, що не Конституція захищає права громадян, а громадяни України змушені захищати свій Основний Закон. Постало питання про те, що непродумані зміни до Конституції стають реальною загрозою для існування самої Української держави.
Олександр СЕРЬОГІН, кандидат юридичних наук, адвокат:
— Про те, як проходила всім відома конституційна ніч 27—28 червня 1996 року, можу розповісти не тільки як сторонній спостерігач. Мені, студенту третього курсу факультету «Міжнародне право» Інституту міжнародних відносин, разом із іншими однокурсниками випала честь саме в цей час проходити навчальну ознайомчу практику у Верховній Раді України. І хоча питань, винесених на обговорення до Комітету з молодіжної політики, спорту та туризму, де мені випало практикуватися, було не багато, те піднесення, з яким всі ми зустріли доленосне голосування, не можна забути. Здається, що й зараз чую, як відкорковує «Шампанське» Сергій Головатий, відлуння взаємних поздоровлень депутатів. Отже, на той час найважливішою нормою, дію якої ми відчули миттєво, стало положення ст. 161 про державне свято — День Конституції 28 червня.
Кожне покоління може охарактеризувати себе за певними ключовими подіями у житті. Покоління 1970-х років, до якого належу я, — це покоління змін. Ми поступили у радянські школи, а отримали атестати знань незалежної України, в інституті склали іспит із Конституційного права, а за два тижні почали жити за новою Конституцією, закінчили інститут за старим, а почали працювати за новим Цивільним кодексом. Нам вдалося побачити не тільки обидва боки змін, але й відчути на собі цей перехід, звісно, у філософському розумінні. Саме тому, як юрист, найголовнішим вважаю те, що з прийняттям Конституції, зокрема ст. 8, ми зробили перший крок на утвердження в Україні принципу верховенства права. Іншими словами — створення інститутів і процедур по забезпеченню основоположних (природних) прав людини.
З точки зору права, як породження держави принцип верховенства права є взірцем омріяного всіма переходу від категорії законності до Справедливості. На жаль, і Україна не є виключенням, не все, що є законним у державі, ми можемо назвати справедливим. Наприклад, розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України «Про державний бюджет», тобто є законним, але аж ніяк на даний час не є справедливим відповідно до ст. 48 Конституції України щодо права на достатній життєвий рівень. Те ж відбувається, на жаль, у сфері охорони здоров'я, де не діє у повній мірі норма ст. 49 Конституції України про ефективне та безкоштовне медичне обслуговування, повільно проходить забезпечення громадян, що потребують соціального захисту житлом відповідно до ст. 47 Конституції України. Досить часто в порушення норми ст. 55 Конституції України суди в Україні не стільки захищають права та свободи людини та громадянина, скільки стають доволі сумнівним інструментом нехтування не тільки Справедливістю, а навіть і Законом.
Суспільство втомилося від відчуття прірви між теорією, існуючими правовими нормами, покликаними врегулювати суспільні відносини, й тим, з чим фактично ми маємо справу. У такому стані речей реалізація, втілення у життя високих ідей, закладених у Конституції України, залежить від кожного з нас, а святкування річниці її прийняття є доброю нагодою почати цей процес із себе.
Марія ЗУБРИЦЬКА, проректор Львівського національного університету імені Івана Франка:
— Звісно, що основним джерелом прав та свобод людини і фундаментом будь-якої конституції, а зокрема, Конституції України, є визнання непорушності і недоторканності людської гідності. Стаття 21 Конституції так і декларує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах». А стаття 28 ніби закріплює це визнання твердженням: «Кожен має право на повагу до його гідності». Інакше кажучи, повага до гідності людини та її захист є обов'язком держави. В усьому світі гарантами такої поваги гідності і прав людини є незалежна судова система. Чи є в Україні незалежні суди, для яких найвищою функцією є захист гідності і прав людини? Це запитання радше риторичне… Про культуру шанобливого ставлення до прав і свобод людини, а отже, її гідності, засвідчує не тільки прописування усіх прав і свобод в Конституції, а передусім рівень готовності державних органів управління послідовно, відповідально і неухильно дотримуватися Конституції і втілення її принципів у життя. І тут ми, на жаль, не можемо схвалювати ситуацію, яку маємо з рівнем культури відповідальності, я вже не кажу, самопосвяти тих органів державного управління, які покликані створювати всі умови для того, щоб гідність людини насправді стала найвищою цінністю. Однак і ми, кожен зокрема і всі разом, повинні нести відповідальність за стан нашого суспільства і допомагати самі собі закладати нові цінності та оберігати їх непорушність. Гідність маленького українця чи українки чи будь-якого іншого громадянина нашої країни передусім повинна виховувати школа, загартовувати університет або професійна діяльність, а на сторожі гідності дорослих і літніх членів українського суспільства повинна стояти держава — за таких умов ми всі напередодні чергового дня Конституції зможемо сказати: в нашій країні не тільки народжується, а й зміцнюється і вкорінюється громадянське суспільство.
Михайло КОМАРНИЦЬКИЙ, директор видавництва «Літопис» (Львів):
— День Конституції — це велике свято для мене, моєї родини, адже Конституція проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. На мою думку, основою основ є право на гідне життя. Днями було опубліковано звіт ООН, згідно з яким майже 40% населення України живуть за межею бідності. Стаття 46 Конституції України проголошує, що «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло». Якщо 40% наших співгромадян виживають за межею бідності, то держава повинна надзвичайно оперативно випрацювати і впровадити в життя всі можливі на даному етапі механізми підвищення соціальних стандартів і почати опікуватися тими, хто передовсім потребує елементарних умов просто для проживання, не кажучи вже про всебічний розвиток кожного мешканця нашої держави. Бідність у ХХI столітті — це, насамперед, проблема країн з низьким економічним та інформаційно-технологічним розвитком. Не хочеться, щоб нас зараховували саме до таких країн чи навіть згадували у вищезгаданому списку ООН.
Олександр ВИННИКОВ, радник з правових питань Мережі громадянської дії в Україні:
— Найважливіше для мене як пересічного громадянина положення міститься у статті 49 Конституції про право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Адже саме невиконання державою обов'язку прямої дії — створення умов для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування — призвело до значного скорочення тривалості життя і зростання смертності в Україні. Питання охорони здоров'я — постійні «призери» в соціологічних опитуваннях про найбільші суспільні проблеми та сфери корупції в Україні. Втім, навіть підступатися до цих питань дуже складно, доки на рівні установчої влади, конституційних засад не буде задовільно врегульовано форми легального фінансування медицини. Але навіть рішення Конституційного Суду від 29 травня 2002 року щодо безоплатної медичної допомоги та добровільності медичного страхування умов для такого врегулювання не створило. Хоча для запобігання депопуляції України і підвищення якості життя в цілому стаття 49 має далеко більший вплив, ніж всі спроби стимулювати народжуваність значними дотаціями.
Олесь ЛІСНИЧУК, експерт Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України:
— Конституція України є не просто текстом, декларацією «правил гри», але й реальним фактором політичного життя. Механізм присутності Конституції саме в такій подобі — складний та далекий від ідилічних канонів верховенства права. Власне, Конституція в Україні куди помітніша у виконанні функції символу держави, ніж Основного закону для її громадян.
Однак і демократичний потенціал української Конституції виявився затребуваним. Через звернення до Конституції підтримується демократичний характер легітимації влади. Саме Конституція виявилась однією із важливих перепон для різноманітних «третіх термінів» та пролонгацій повноважень. Не дивлячись на революційну стихію Майдану, саме через фактор Конституції був знайдений вихід із тодішньої кризи.
В цілому, може, це й надто ювілейна теза, і все ж — Конституція так чи інакше, але обмежує маніпуляційні зусилля еліт щодо суспільства, стримує деструктивні наслідки конфліктів в елітах, які ведуться за Гобсовою формулою. Претензії я висловив би не до окремих положень чи, конкретніше, формулювань тексту Основного закону, хоча свою сумнівну цінність продемонстрували чимало з них. Скажімо, вже цілком зрозуміло, що квазівестмінстерський тип парламентаризму, закладений у видозміненій Конституції, виявися неадекватним українській ситуації. Практично нереально підтримувати інститут парламентської більшості і вибудовувати на його основі правлячу коаліцію, коли еліти і суспільство не мають фрагментованої стійкої політичної більшості.
Головна проблема ефективності української Конституції — в процесі її породження. І в «конституційну ніч», і під час прийняття конституційної реформи за визначення «правил гри» голосували ті, хто в першу чергу збирався ними користуватися. Відтак, Конституція отримала багато родових травм, котрі обумовлені приватними інтересами її «батьків». Все ж, Конституційні Збори, якби були проведені свого часу, на мій погляд, краще врегулювали б відносини у владному «бермудському трикутнику» — поміж президентом, парламентом і урядом. І всі наступні «удосконалення», можливо, були б і не актуальні.
Айдер ЕМІРОВ, директор Кримськотатарської бібліотеки імені І. Гаспрінського (Сімферополь):
— У нинішній Конституції України для мене найважливіше полягає у тому, що в ній відсутня будь-яка згадка про кримських татар як про один з корінних народів України, і немає згадки про кримськотатарську мову і необхідність її підтримки й відродження. Таким чином, можна констатувати, що нинішня українська Конституція, як і Конституція Кримської автономії, не відображує реалій, що існують в Україні, і не відображує інтересів цілого народу. І це тим більше засмучує, і не тільки мене, але й усю кримськотатарську інтелігенцію, що в так званій мєшковській Конституції Криму наша мова була визнана державною в Криму, а Конституція демократичної України не зважає на це взагалі.
Ми розуміємо всі труднощі України, передусім, економічні. Однак багато проблем нашого народу не вимагають термінових і масштабних капіталовкладень і вже могли б бути вирішені, тим більше, що кримські татари вже в новітній історії багато зробили для збереження статус-кво Криму, для зміцнення стабільності в Україні, для зміцнення української держави, а у нас, як і раніше, все ще відібрано багато прав і мало що вдалося досі відновити. Адже з моменту повернення нашого народу до Криму пройшло вже понад 15 років. Зараз багато хто з політиків вже говорить про необхідність визнати репатріацію кримських татар завершеною і закрити програму облаштування, але ми не відчуваємо, що нам повернені всі права, що справедливість відновлена. Тому відносно міжнаціональних проблем, стану корінних народів, відносно прав національностей нинішню українську Конституцію не можна вважати довершеною. Слід прямо визнати, що вона вимагає змін і покращень.
Ален ПАНОВ, юрист, консул України в місті Ніредьгазі, Угорщина:
— Мета Конституції — бути не просто юридичним документом, книжкою, пам'ятником, до якого раз на рік слід приносити квіти, а бути живим інструментом, до якого справді в будь-який момент свого життя будь-яка людина в державі може звернутися по допомогу і, що найголовніше, бути впевненою у цій допомозі. Однак наша Українська Конституція поки що не підпадає стовідсотково під цю характеристику. Як на мене, то можна виділити два аспекти, які перешкоджають її повній реалізації. По-перше, менталітет наших співгромадян: так уже склалося — причому як на найвищих щаблях нашої влади, так і в середовищі простих людей, робітників, — що всі шукають шляхи, як би обійти закон, в тому числі і Конституцію. Поки цей нігілізм, це байдуже ставлення до чинних документів, до прав інших людей не вивітряться зі свідомості наших громадян, доти Конституція як Основний закон у нашій державі не буде справді захищати індивідуума. По-друге: проблемою є декларативність багатьох норм Конституції. Я кажу про те, що доволі багато гарантованих Конституцією прав людини в Україні — не що інше, як порожні обіцянки, бо вони не підкріплені економічною базою самої країни.
Однак у будь-якому випадку слід розуміти, що наша Конституція, як і наша держава, дуже молоді. Чимало світових країн століттями, а не якимось десятиріччям, відшліфовували свій Основний закон і значними зусиллями домагалися його стовідсоткового втілення в життя. Наші співгромадяни повинні дійти усвідомлення того, що Конституція — не звичайний папір, а догмат, виконання якого повинно стати безумовним.
Ірина НОВОЖИЛОВА, президент Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини:
— У мене таке враження, що це дуже декларативний документ, який не виконується. В Конституції України, наприклад, обумовлені права на безкоштовну освіту, безкоштовну охорону здоров'я. Тобто, тут або потрібно приймати зміни, щоб конституційні положення відповідали дійсності, або створювати умови, щоб вони виконувались. У нас також багато законів не відповідають Конституції. Спочатку, коли їх приймають, цього не помічають, а потім у парламенті роблять відкриття щодо суперечностей в цих документах. Візьмемо питання про мови, відносно яких зараз знову виникла дискусія. Чому виникла, звідки ці спекуляції? Напевно, в Конституції слід більш чітко регламентувати ці норми.
У нас в основному тільки Президент апелює до Конституції, а так її часто згадують зовсім недоречно. Тому що, повторюю, вона відіграє більше декларативну роль, ніж практичну. Свято є, а причини для нього немає. Бо поважають Конституцію тоді, коли вона діє в повному обсязі і задовольняє законослухняних громадян.
Олександр КРУКІВСЬКИЙ, директор Житомирської міської громадської організації «Інститут впровадження новацій»:
— Для мене як громадянина найбільш важливим в нашій Конституції є визнання України в якості незалежної держави. Дуже важливим вважаю також другий розділ, в якому йдеться про права громадян, які не можуть бути зменшені, а лише розширені. Якби його положення виконувались на 100%, ми вже зараз жили б в сучасній цивілізованій країні.
Перед Днем Конституції, мабуть, будуть багато говорити про доцільність чи недоцільність політичної реформи. Але, на мою думку, українська проблема не в тому, який у нас конституційний устрій, а в наших законах, точніше, в їх виконанні чи невиконанні. Якщо б закони виконувались, я не думаю, що хтось би говорив про доцільність або недоцільність зміни конституційного устрою. Це підтверджується досвідом розвинутих країн, які живуть з такими ж самими конституційними положеннями багато років і де встановилися певні традиції, певна спадковість влади, і все там працює нормально. Наразі ми можемо говорити, що у 90-х роках відбувся такий собі перерозподіл влади, пов'язаний із первинним накопиченням капіталу. Це ж саме нині хочуть зробити інші люди. Але пересічним громадянам від цього ні холодно, ні гаряче.
Тетяна ВАЛІГУРСЬКА, депутат Дніпропетровської облради:
— Найважливіше в українській Конституції — це те, що вона в нас є. Причому, як основний документ країни, вона, загалом, була написана відповідно до світових стандартів. Проте, це не виключає того, що Конституцію потрібно вдосконалити, оскільки змінюються зовнішні та внутрішні умови, в яких живе Україна. Десять років тому перед молодою незалежною країною стала проблема створення державності. Тепер акценти, на мій погляд, все більше зміщуються на розвиток демократії, в тому числі й на розвиток місцевого самоврядування, посилення регіональних органів влади. У зв'язку з цим, думаю, політична реформа була цілком своєчасною і необхідною. Ми пройшли перші вибори за пропорційною системою, і в місцевих радах з'явилася реальна багатопартійність. На Дніпропетровщині, наприклад, депутатський корпус оновлено на 70%, створені фракції і коаліції, які вступили в політичну конкуренцію. Звісно, старі чиновницькі кадри, які сидять по областях ще з радянських часів, іти не збираються й чинять лютий опір. Вони блокують роботу місцевих рад і намагаються зберегти свій вплив. Однак, по всьому видно, їх час скінчився: в Україні зміцнюється демократія. Вважаю, що ми на правильному шляху — енергетичний імпульс, що зародився на Майдані, тепер поступово розповсюджується і на регіони України.
Олексій ГОЛІН, інженер-будівельник, Харків:
— Як пересічний громадянин можу сказати: мене Конституція України задовольняє в цілому й без останніх внесених змін і поправок, які можна буде в новому парламенті знову анулювати, набравши певну кількість голосів. Вважаю, від цього ніхто не постраждає. Суть не в тому, яка Конституція й що в ній написано, а в тому, як вона насправді реалізується в житті. Можна жити при набагато гіршій Конституції набагато краще, й права народу можуть бути значно краще захищені, ніж при Конституції, яка враховує все. Тому від того, який там рядок додадуть чи приберуть, ніщо суттєво не зміниться. У жодному суді, на мою думку, ще нікому не допомогла якась стаття Конституції, на неї не звертають уваги в жодному державному органі. Доки народ не виконує закони, доти немає сенсу переписувати Конституцію. В Україні зараз навіть Конституційного Суду немає, який би міг сказати, правильно тлумачиться окрема стаття Конституції в певному суді чи ні. У державі абсолютна правова анархія, де ніхто, крім тих, у кого є гроші, не відчуває себе захищеним. Людей не цікавить Конституція й що там написане, бо знають: якби вони її й читали, їм усе одно це не допомогло б. Не Конституцію треба змінювати, а жорсткість підходів до контролю виконання нормативно- правових актів, які є похідними від самої Конституції.
Володимир СКУБЕНКО, доктор економічних наук, народний депутат України:
— Як і будь-який інший документ, наша Конституція, на мій погляд, не є довершеною. У ній є безліч дуже важливих положень, однак завжди хочеться внести якісь зміни, які б поліпшили її. Наприклад, наша фракція (Блоку Юлії Тимошенко) буде ініціювати зміни в аспекті виборчого права: підвищення виборчого порогу до 5%, зняття депутатської недоторканності, скасування пільг для чиновників…
Особисто мене, як людину та громадянина, наша Конституція влаштовує. Однак існують ще підконституційні механізми — на рівні законів, підзаконних актів, — які далекі від досконалості.
Ну а що стосується того, якою повинна бути ідеальна Конституція незалежної держави… А що таке взагалі незалежна держава? Адже не можна бути цілком незалежним від якихось зовнішніх, світових процесів. Україна живо реагує на численні зміни у світі, змінюється сама роль нашої країни у світовій спільноті, й усе це автоматично спричиняє й зміни до Конституції. І це нормально. Основний Закон — це живий організм, а не документ, законсервований на віки.
