Днями Президент України Віктор Ющенко в інтерв’ю журналістам зазначив, що в найближчому майбутньому день початку помаранчевої революції стане державним святом чи навіть офіційним вихідним. «Такі пропозиції є, і я їх підтримую. Треба ж якось ушанувати подвиг людей, які боролися за свою волю», — сказав Президент. «Ми обов’язково організуємо свято в день української революції. Зберемо на Майдані людей, які брали участь у листопадових подіях. Це ж були події, що сколихнули увесь світ», — додав він. Про те, що варіант святкування річниці помаранчевої революції дійсно проробляється владою, свідчить учорашня заява заступника державного секретаря України Маркіяна Лубківського про те, що до секретаріату продовжують надходити пропозиції від громадських організацій відносно святкування і що держава «всіляко підтримує такі ініціативи». На думку глави держави, через 25 років в Україні буде не менш масштабне свято, ніж відбулося цього року в Польщі з нагоди 25-річчя профспілкового руху «Солідарність». Що буде через 25 років, як кажуть, поживемо-побачимо. А от стосовно цієї заяви Президента «День» поставив своїм співрозмовникам три запитання:
«Чи об’єднає, на вашу думку, свято помаранчевої революції країну? Чи святкуватимете ви його, і якщо так, то як? Як бути із тими 44% громадян України, які в «третьому турі» президентських виборів проголосували не за нинішнього Президента?»
Павло ФРОЛОВ , кандидат психологічних наук, завідуючий лабораторією пропаганди, політичного іміджмейкінгу Інституту соціальної і політичної психології Академії педагогічних наук України:
— Ця ідея є, з одного боку, піар-ходом нової влади, а з другого — це засіб психологічного тиску. Замість того, щоб робити конкретну роботу — важку та непомітну — робляться гучні заяви, які працюють проти самої влади. Я особисто проти такого свята, бо воно є перемогою лише певної частини суспільства. Складається враження, що нинішня влада переживає запаморочення від успіхів. І дійсно, Майдан, на якому було багато людей, справляє враження, ніби там знаходиться вся країна. Але це не так. Прихильників Віктора Януковича просто менше видно. Ми проводили дослідження, за яким виявили, що ця категорія людей, які голосували за Януковича, зовсім відмінна. І не треба її ображати. Звичайно, добре, що країна зробила свій вибір, відстояла його. Адже дійсно були фальсифікації, гостра боротьба тощо. Але оголошувати це святом у будь-якому разі ще не час. Якщо все-таки оголосять цей день вихідним, я його проводитиму як і всі інші вихідні — за роботою.
Андрій КУРКОВ , письменник:
— Слід спочатку довести, що після помаранчевої революції жити стало набагато краще. Наприклад, через два-три роки (за умови, що життя дійсно покращиться), це свято може стати навіть важливішим, аніж День Незалежності. А зараз, поки ще немає реальних відчутних результатів, — я проти.
Олег ЦАРЬОВ , Партія регіонів:
— Перетворювати особисту перемогу на загальнонаціональне свято з боку Віктора Ющенка, принаймні, нескромно. Крім того, подібне рішення явно квапливе: протягом короткого відрізку часу ставлення багатьох наших співгромадян до тих подій уже кардинально змінилося. Що ж буде через кілька років, або хоч би після найближчих парламентських виборів?
На Сході країни це свято всенародним точно не стане. «Відзначати» його доведеться адміністративними методами, без належного ентузіазму.
Володимир ФІЛЕНКО , ПРП («Наша Україна»):
— Як одному з активістів помаранчевої революції, мені така ініціатива Президента близька і зрозуміла. Безумовно, події тогорічних осені-зими стали визначними в історії нашої країни, а потім і всього світу. Помаранчева революція набула слави безкровної, яскравої, пісенної, і, головне, демократичної. А якщо так, виграли від цього всі громадяни, незважаючи на те, за кого був відданий їхній голос — Ющенка чи Януковича.
Звісно, враховуючи ступінь поляризації нашого суспільства під час виборів, розкол країни, ідея ця буде сприйнята не відразу. Перший час без локальних конфліктів і бурхливих дебатів не обійтися. Однак упевнений: з року в рік навіть в Донецьку святкування річниці помаранчевої революції будуть все більш пишними і грандіозними.
Олександр РЖАВСКИЙ , лідер ВПО «Єдина Батьківщина»:
— Навіть річницю Жовтневої революції «червоним днем календаря» проголосили тільки через кілька років... На сьогодні ситуація дещо неоднозначна. Очевидно, що будь-яке свято не має ні в кого викликати спротиву, слугувати приводом для обурення. Крім того, тематичним указом привласнити святу статус всенародного не можна, воно таким або є, або ні. При цьому сумнівно, щоб дану ініціативу Президента сприйняли на «ура» всі громадяни. Чи розділить ейфорію з цього приводу вся країна, особливо Південь і Схід? Ймовірно, в місцях компактного проживання симпатиків інших кольорів люди можуть винайти досить оригінальні способи виразити своє невдоволення. Наприклад, прикрасять все навколо тими ж помаранчевими стрічками, але з вплетенням чорних, траурних, немов знову задаючись запитанням: а чи туди повернула країна тієї зими? Сіяти подібні сумніви небезпечно, тим більше напередодні виборів, коли загроза повторного розколу суспільства, країни знову дуже чітка. До речі, одним з поштовхів до початку Великої французької революції стало проголошення всенародного святкування Дня народження короля...
Віктор НЕБОЖЕНКО , політолог:
— Група, яка перемогла, продовжує зміцнювати свою могутність і символічними засобами. Легітимація чинної влади переходить на соціокультурний аспект — свята, пам’ятники, музеї, великі та маленькі культи особистості, видання спогадів тих, хто «носив колоду». Це типова практика людей, які прийшли до влади та хочуть її зміцнити. Тому мене не дивує, що Президент виступає за ідею введення такого свята. І я впевнений, що частина населення його прийме. Наскільки воно стане офіційним, наскільки народним — покажуть перші два-три роки. А нова влада, яка прийде слідом за цією, може скасувати це свято та вигадати якесь свято своєї перемоги. Це просто доказ молодості української політичної державності. Та сама частина населення, що не поділяє захоплення з приводу святкування річниці помаранчевої революції, напевно, буде використана опозицією в антисвяткових акціях протесту.
Особисто мені як політологу важко святкувати всю суму державних свят і вірити в будь-яке свято, що ще не відбулося. Я відзначаю свої свята — домашні, релігійні...
Валерій ХМЕЛЬКО , президент Київського міжнародного інституту соціології:
— З погляду необхідності об’єднувати зараз країну, таке свято здається мені не дуже хорошою ідеєю. Оскільки жителі сходу та півдня України досі оцінюють ситуацію, що склалася тогорічної осені, не як спільну перемогу, а як свою поразку. Тому я не думаю, що цей рік — вдалий час для того, щоб підбити загальнодержавний підсумок і дати загальнодержавну оцінку тим подіям.
Для мене річниця революції — це справді свято, якщо говорити про особисті відчуття. Але я як соціолог розумію і тих людей, для яких це не свято. Для більше ніж третини населення — це радше свято зі сльозами на очах. І я вважаю, що якщо щось сприймається частиною населення не як радість, а як трагедія, то краще все- таки приділити увагу тому, щоб і словом, і ділом показати їм те позитивне, що є в нинішніх змінах.
Володимир ФЕСЕНКО , Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Щонайменше рано виступати з подібною ініціативою, тим паче про надання такому святкуванню загальнодержавного характеру та статусу. Рани — і політичні, й ідеологічні, і духовні, і соціально- психологічні — від тих подій ще не загоїлися. Політичний розкол, що виник у суспільстві під час попередньої виборчої кампанії, зберігається. Більш того, в умовах, коли зараз у суспільстві наростають критичні настрої стосовно нової влади, акцент на тому, щоб святкувати торішні події, викличе досить велике неприйняття у значної частини наших громадян. І ефект від таких заходів може бути прямо протилежний. Адже зараз ми бачимо досить серйозні критичні настрої навіть серед прихильників і безпосередніх учасників помаранчевої революції по відношенню до тих людей, які тепер перебувають при владі. Тому я думаю, що з подібними ініціативами не треба поспішати. Лише час покаже, чи справді ці події заслуговують того, щоб надавати їм статусу державних свят. А зараз вони мають яскраво виражений політичний контекст і політичне забарвлення. І не тільки не сприяють подоланню торішнього політичного розколу, а, навпаки, можуть сприяти його актуалізації та розвитку. Що стосується самої річниці цих подій, то її можуть відзначати активісти, учасники Майдану. Можна відзначати цю подію обговоренням проблем, згадати про те, що цього дня люди відстояли свої громадянські права. Можна позначити цю дату як такий собі День громадянського суспільства. Але в жодному разі не відзначати його таким чином, щоб це було сприйняте як святкування перемоги однієї політичної сили над іншою.
Я взагалі не люблю політичних свят. І за радянських часів до них скептично ставився, і тепер. Я люблю неполітичні свята. Для мене найкраще та найсвітліше свято — Новий рік. Попервах День Незалежності також був для мене дуже непростою датою. Бо вона досить довго асоціювалася в мене з розколом тієї країни, в якій я виріс. Зараз я сприймаю її як День народження нової країни і, відповідно, відзначаю. Хоч і уникаю участі у всіх політичних акціях, пов’язаних зі святкуванням цього дня. Так і тут — навряд чи я братиму участь у якихось урочистостях із приводу річниці помаранчевої революції, для мене це не буде особистим святом. І я проти перетворення цієї дати на загальнодержавне свято.
Ольга БАЛАКІРЄВА , директор Центру «Соціальний моніторинг»:
— Я не підтримую цієї ідеї. Якщо провести міні-референдум — опитування громадської думки з цього приводу, — то загальної підтримки не буде. Унаслідок того, що не все населення країни голосувало за Віктора Ющенка, не всі підтримували нинішню владу. І, найголовніше, на сьогодні відсутня однозначна оцінка наслідків. Ми продовжуємо переживати постреволюціоний синдром, дії влади не дуже однозначні, і таким самим є ставлення до них. Ми не можемо сьогодні говорити про професіоналізм влади, про виконання тих обіцянок, які були проголошені.
Я би говорила про трохи іншу ідею: можна подумати про те, що та активність, яка була виявлена, — це громадянська активність. Думати про свято громадянської активності, можливо, й можна. Але, знов-таки, запитання: чи не рано? Така активність має бути підкріплена інституційними механізмами, що дозволяють виявляти цю активність. На жаль, у нас сьогодні немає цих до кінця продуманих механізмів у суспільстві, що дозволяли б громадянинові бути причетним до прийняття рішень на місцевому рівні та на державному. Тому, я думаю, що навіть якщо подивитися на цю ідею з такого погляду, то вона трохи передчасна. Хоч сама по собі ідея про те, що має бути свято, яке підкреслює право людини на громадянську позицію, не може одразу заперечуватися.
Якщо ж все-таки свято першого дня помаранчевої революції приймуть, я його не святкуватиму. Суспільство в нас завжди розколюватиметься: одна частина буде «за», друга — «проти», третій буде однаково. Фактично ми отримаємо таку собі трансляцію електоральних орієнтацій, яку ми маємо на сьогодні. Тому, однозначно, об’єднанню та консолідації країни це «свято» не сприятиме.
