— Героєм вашого майбутнього фільму має бути відомий
дисидент Валерій Марченко. Тим часом ви стверджуєте, що фільм — про любов.
То він про любов чи про політику?
— Одне не виключає другого. Проте, власне, судіть самі
з історії, яку розповів мені відомий правозахисник Семен Глузман. Громадянка
Голландії Джеккі Бакс, яка була дуже симпатичною дівчиною і якій на той
час було десь двадцять років, через правозахисну організацію «Міжнародна
амністія» почала листуватися з Валерієм Марченком. Він сидів строк за написані
ним статті, як тоді вважалося, антирадянського змісту. У тих статтях автор
згадував про мільйони українців, знищених голодом 1933 року, про прагнення
Москви денаціоналізувати Україну, про порушення прав українців. Власне,
у творах Марченка порушувалися питання, які в цивілізованому суспільстві
без ризику для своєї свободи має право порушити будь-який громадянин. У
Радянському Союзі за це садили. Громадяни демократичних країн були поінформовані
про гоніння на дисидентів, і багато з них прагнули якось їх підтримати,
якщо не матеріально, то хоча б морально. І от Валерієві до Казахстану,
де він відбував заслання після відбування строку в таборі для політв'язнів,
почали надходити листи з далекої Голландії. Він знав англійську мову й
охоче відповідав. Певно, його листи були такі глибокі і зворушливі, що
в його адресатки виникло почуття, скажімо так, більш романтичне, аніж співчуття.
Джеккі чекала на той час, коли українському лицареві вдасться вирватися
із Союзу і вони змогли б із ним зустрітися. Однак його фактично замордували.
А вона оце світле почуття до нього зберегла на все життя.
Я розповів цю історію керівництву «Гравісу» і кінорежисерові
Максиму Бернадському, на рахунку якого вже десяток документальних фільмів,
серед них — «Трипільське диво», який одержав кілька міжнародних відзнак.
Вона їм сподобалася, і я з їхньою допомогою почав шукати партнерів. Досвід
моєї попередньої роботи з телебаченням свідчить про те, що, шукаючи кошти
для роботи, можна натрапити на такі несподівані інтереси, що аж дух захоплює.
Тому я не здивуюся, якщо завтра який-небудь фільм захоче профінансувати,
наприклад, фірма для прибирання сміття на вулицях. Стосовно ж UMC, то ця
фірма вже досить давно підтримує контакти з телебаченням.
— Ви не боїтеся, що про правозахисний рух розказано
вже стільки, що фільм буде просто нецікавий?
— Як ви самі бачите, мені вдалося викопати сторінку, яка
не дуже відома. Крім того, не треба порівнювати ступені поінформованості
тих людей, зрілість яких припала на перебудову, початки української державності,
і решти громадян. Я знаю випадок, коли молода тележурналістка, якій доручили
зробити репортаж про Валерія Марченка, приїхала зі зйомок просто ошелешена.
«Я про це нічого не знала», — сказала вона.
Наскільки мені відомо, серіал «Роксолана», який знімався
за копійки і виглядав щодо оформлення далеко не бездоганно, дивилися двадцять
мільйонів чоловік. Це свідчить про те величезне зацікавлення, яке існує
щодо історії України. У тому числі люди цікавляться й недавньою історією.
Питання лише в тому, щоб знайти яскравий спосіб це зацікавлення задовольнити.
— Ви відомі як політичний журналіст. У період розквіту
і становлення Руху ви організовували і керували там прес-службою. Чи означають
ваші кіновправи, що ви поставили на політиці хрест?
— Я ніколи не був, власне, політиком, працівником апарату
політичної партії. Настав якийсь момент — і я, втомившись, повернувся до
своєї головної справи — журналістики. Одначе після паузи я брав участь
як радник або організатор прес-служби в якійсь передвиборній кампанії.
Наприклад, виборче об'єднання «Столиця», де я організовував прес-службу,
1994 року завоювала десь понад сімдесят відсотків місць у Київській міськраді.
А загалом — я за фахом журналіст. І в продюсери пішов не
знічев'я. Просто поткнувся до однієї компанії, до другої зі своїми ідеями.
А там лише руками розвели. Отож довелося самому під свої ідеї шукати матеріальне
забезпечення. Досвід у мене в цьому плані якийсь є. Однак, правду кажучи,
я мріяв би знайти продюсера, який скаже: «На тобі мою допомогу, а ти реалізуй
свої ідеї».
