ДО ФІЛЬМУ
Наше українське кіно потребує успіху. Кінематографістів принизили, розтоптали просто: глядач від них відвернувся, влада демонструє повну зневагу. Що тут робити? Дідуся Леніна, хіба що, згадувати — «про найважливіше з усіх мистецтв», так він же про агітфільми говорив. Попит на останні і сьогодні є: про Тата, рідного й любого, можете і ви скласти екранний гімн, він його прихильно вислухає. Але не більше за те.
Час від часу виникає чутка: от-от з’явиться, нашеське. Таке, що ого-го. Американці утруться... Та якось не траплялося в останні роки справжніх успіхів. Напівудачі були. Та й то — одних уже нема, а ті далеко. Кінопрокат зник, розчинився. А по телебаченню односерійний метраж, та ще й у опівнічну годину, проскакує, наче тінь пана Башмачкіна. Шукай-гукай, агукайся з тією тінню.
Тому рекламну розкрутку телесеріалу «День народження Буржуя» (виробництво «НТВ-Профіт» та нашої Студії «1+1») я сприймав з усмішкою. Ой-ой, великий прозаїк та сценарист Юрій Рогоза — чим він здивувати може? Бачили, чули: не дивував раніше. Анатолій Матешко — непоганий режисер, але якось притих останнім часом: не видно, не чутно. Ну, оператор, Василь Бородін, хороший, художник Олексій Левченко то й зовсім чудовий — що з того? Картинка буде на рівні, і актори славні, але мало, мало, мало для справжнього успіху.
Та ще й матеріал витягли: про буржуїнів, про їхнє буржуйське життя. І це на фоні тотального зубожіння народу? Чужих буржуїв він полюбити цілком здатний, але своїх? Пано-ове, ну думати ж треба! Думати... І, передусім, продюсерам — від них усе ж виходить. Від нашого Олександра Роднянського, від ентевевського Ігоря Толстунова. І начебто ж тямущі люди, а такого маху дали.
Словом, апріорі я був упевнений, якщо не в невдачі, то у вельми і вельми скромному потенціалі майбутнього фільму. А тут ще й початок демонстрації серіалу збiгся з моїм поверненням із Берліна, з міжнародного фестивалю, де я надивився якісного кіно. Невигідний фон, поганенький стик. Та що робити — дивимося.
ФІЛЬМ
15 серій, по 52 хвилини кожна. Раптом з’ясувалося: знімали на кіноплівці, та ще й на «Кодаку». Тому, напевно, і довго так: обіцяли ж iще минулого року закінчити. Серіали знімають нині набагато швидше, і на відео: бац-бац, і — в точку, буває (приклад — російські «Менти», які народ полюбив усією душею). Тут не те — з перших же кадрів несподівано потрапляєш не просто у красиву картинку — у якісне кіно. Не «тєлєк», з його неохайністю, випадковістю ракурсів... І ритм — не плутана квапливість, а чистий, «вилизаний» монтаж, коли тебе зачаровує сам перехід від одного плану до іншого. Чудо кіно, коли стежиш відразу за кількома героями паралельно, коли невловима склейка і у тобі щось сколихне підсвідоме, емоційно зворушить.
Ну, гаразд — «Кодак», монтаж, картина... Про що кіно? А про Буржуя. Це прізвисько таке у героя нашого, Володимира Володимировича Коваленка (Валерій Ніколаєв). Не на честь Путіна, який в. о. Просто він у дитбудинку виріс — сирота без роду, без племені. Проте ще там у дитячому будинку, отримав своє прізвисько. «Раніше за інших усвідомив силу грошей», — пояснює він кореспондентці. Гроші можуть робити інші гроші — мабуть, так.
Тепер Буржуй і справді буржуй, представник класу, що народжується. Він президент комерційної компанії, яка має успіх. У нього заміська вілла, на якій і мешкає. Уклавши союз iз природою — замість басейну у нього ставок, де він і злучується з тілом Матінки- Землі. Є ще рудий кіт, є ще бажання привести у дім кохану жінку Аміну (Ірина Апексимова), яка працює поруч iз ним, у тій же фірмі. Вона відповідає взаємністю, хоч почуття її невиразні і не завжди визначені. Авжеж, iз такою біографією нелегко на особистому фронті. Ще недавно у неї був інший багатий коханець, якийсь Кудла (Андрій Смоляков). Романтичний персонаж. Живе у палаці — ну, правда, щось із часів аристократичних. Вибиває в собі буржуазність? І роман у них iз Аміною, судячи з усього, був зітканий iз романтичного марення, наповнений чимось летким, невагомим. Буржуй — той iз іншого тіста, діловитій за природою жінці він ближчий якось. «Живе, як годинник!» — захоплюється його найближчий друг, він же й охоронець, на прізвисько Товстий (Анатолій Журавльов).
Годинник — це розміреність, це механіка. У бізнесі природна людина не виживе. Хоч у нас існує уявлення про бізнесмена, буржуя як істоту розгнуздану, такий цілком вписується у наш менталітет. Хапонув грошенят — і шикує тепер, жбурляючи їх жменями. Таким він і зображується в анекдотах про «нових росіян (українців)». До того ж не зіпсований інтелектуально — по-дитячому наївний, простодушний. Товстий, який постійно жує «снікерси» і мріє про власний бізнес, — із таких анекдотів. Однак не він справжній герой нашого роману.
До речі, серіал і справді тягне на добротний роман. Безліч персонажів вміло зшиті єдиною, наскрізною фабулою. Крім того, майже за класиком Бахтіним, тут наявна зона активного контакту з сьогоденням, із сучасним матеріалом. Часом до повної пізнаваності осіб. Ну як не впізнати у колишньому борці і тренері Борисі (вражаюча роль Олександра Пороховщикова) цілком конкретну фігуру з нашого українського життя? Бандит, мафіозі, що стоїть на шляху до праведного життя. У якомусь сенсі, піонер у цій справі, а тому всім хлопцям приклад. Он і Гіві (Віктор Степанов) на ходу перековується. Ще вчора хотів підлоту Буржую зробити, а сьогодні повчає негідника Артура (Дмитро Шевченко): жити треба чесно, щоб не було потім до болю соромно за прожиті роки...
Так, проглядається дидактичний каркас, своєрідне мораліте. Однак воно розмите, розчинене у захопливій інтризі. Хтось постійно відстежує кожний крок Коваленка — той живе немов у скляному будинку. Хтось вправно вибудовує інтригу: від спіритичного сеансу ворожки Тамари (Тетяна Назарова), що передбачила близьке виконання бажання нашого героя знайти родичів (він і знаходить їх — сестру Віру, що виявилася звичайною повією, а потім — цілком зразковою дівчиною, і бабу Катю, яку Валентина Салтовська наділила яскравою, колоритною зовнішністю), до вельми складних перипетій, які явно не по зубах слідчому з особливо важливих справ Боріхіну (Олександр Феклістов). У фіналі все з’ясовується: те був Кудла, який зі своєї слонової вежі смикав за ниточки. Маріонетки часом не слухалися, доводилося їх прибирати: така се ля ві подібного театру.
Рицарські лаштунки Кудли виявляються дешевим антуражем. Справжній рицар у фільмі — саме Буржуй, Володя Коваленко. Він живе правильно, ось так. І це виявляється заразливим. Бізнес може бути і у нас чесним. Займаючись ним, зовсім не обов’язково хитрити, обманювати, грабувати та вбивати. Навпаки: справа тільки тоді приносить дивіденди, коли у ній присутній компонент моралі. І гроші — вони ж тільки засіб віднайти свободу, відшукати своє єство. У вищому розумінні — саму Батьківщину і рід свій. Заключний кадр по-снайперськи точний, вінчаючи розвиток магістрального образу фільму — Буржуй перестає бути буржуїном, він тепер у родині, він прикріплений до родового цілого. Знайти пуповину, оголити таємницю свого народження, а з цим усім відшукати природний базис нового соціуму. Колись Ролан Барт це і показав — як саме поняття «буржуй» знекровлюється, вичерпується за допомогою іншого поняття — «нація». У цьому і бачиться мені істинна філософія фільму: сучасні «буржуї» просто зобов’язані стати частинкою (природною!) нації, а інакше не жити їм тут, не вписатися в Національний Космос.
ПІСЛЯ ФІЛЬМУ
Високі рейтинги «Дня народження Буржуя» (зашкалювало за 60%) вже самі по собі означають успіх фільму. Вельми несподіваного, непередбачуваного. Однак у чомусь логічного. Крім очевидного професіоналізму, хвацько закроєної фабули, історії, за якою цікаво стежити, тут наявне ще щось, що пояснює успіх.
На мій погляд, це сам матеріал — нас занурюють у сучасні реалії, у стрімкий потік життя. А головне, у цьому житті віднаходиться етичний базис. Мораль — ось що шукаємо ми, ось на що «клюємо» тут. Досить упиватися байками про бандитів, бандит має сидіти у в’язниці. Це життя повинні робити люди з безпомильним етичним інстинктом. А ще ті — що пам’ятають про свій рід, свій народ, які не абстракція, які і є ми, і живуть тут і тепер. Нехай відійдуть у минуле часи бандитські, коли людське життя оцінюється на копійку, а моральний кодекс будівника капіталізму виписано на рукоятці пістолета. Так хочеться іти... до світлого майбутнього.
Хоч і розумієш, як це наївно. Та будемо вірити — наш день народження іще настане.
