Президент Росії Дмитро Медведєв не поїхав на траурні заходи з нагоди 75-річчя Голодомору. Натомість він надіслав листа, в якому гнівно засуджує клин, що вбивається між двома братськими народами тими злостивцями, які говорять про «так званий Голодомор».
«Трагічні події початку 1930-х років використовуються для досягнення сьогомиттєвих кон’юнктурних політичних цілей», — пише президент Медведєв.
«Не чекаючи результатів всебічного вивчення проблеми компетентними експертами, нав’язується однозначна кваліфікація події. Тих, «хто просуває тезу про Голодомор-геноцид, найменше цікавить наукова точність». Їхня мета — вбити клин між братськими народами.
Минулої п’ятниці я прийшла на програму Савіка Шустера «Шустер live», присвячену Голодомору. Гості програми ділилися на дві частини. Одна — проросійськи налаштовані політики. Вони говорили: по-перше, Голодомору не було, по-друге, в ньому були винні американці, а по-третє — від нього постраждали всі.
Деякі з присутніх примудрялися суміщати різні погляди в одному абзаці. Так колишній депутат Митрофанов заявив, що, по-перше, в Голодоморі були винні американці з їхньою Депресією, по-друге, в ній було винне грузинське оргзлочинне угруповання, а по-третє, українці самі влаштували геноцид росіянам, бо в 1970-і роки їх було багато при владі, й СРСР будував на Україні найкращі заводи. «Які трупи! — виголошував Митрофанов. — Ви мені відповідайте, чому «Південмаш» було збудовано на Україні»?
Інші — як депутат Сергій Марков — наголошували, що голод був загальним злочином сталінського режиму. Депутат Сергій Марков демонстрував експортний варіант путінської ідеології. Він не став згадувати, що Дума, частиною якої він є, ні про які сталінські злочини не говорить. Що 2 квітня ця Дума на пропозицію кількох генералів і одного торговця наркотиками ухвалила постанову про Голодомор, в якій повідомляється, що знищення «дрібних власників було викликане «вирішенням завдання» — «отримання армії робітників для прискореної індустріалізації країни» й що «вічними пам’ятниками героям і жертвам 1930-х років стали ДніпроГЕС, «Криворіжсталь» і пр.».
Відмітною рисою цих проросійськи налаштованих гостей було викриття того, чого не було. Вони закликали «не забивати клин» і «не перекручувати історію», а протилежна сторона й клина не забивала й історію не перекручувала. Екс-президент Кравчук (якого раз у раз із виском перебивав Марков) спокійно розповідав, як його дядька розстріляли лише за те, що він прочитав у казармі листа про жертв голоду. І що, будучи президентом України, не міг же він розслідувати голод, який був у Росії.
Мушу сказати, що я згодна з визначенням Голодомору геноцидом української нації. Це неправда, що українців не винищували особливо. Терор, розпочатий Сталіним, був спрямований проти різних груп. Іноді Сталін знищував станами — дворян, селян, у певний момент навіть членів партії. Іноді — народами. Ось у Чечні виселяли весь народ (когось виселяли, а когось й спалювали — як у високогірному Хайбаху, щоб не возитися з теплушками), й ми ніяк не можемо заборонити чеченцям говорити, що, мовляв, у них не було окремої біди, а страждали через Сталіна всі. А в Катині розстрілювали полонених польських офіцерів, і ми ніяк не можемо сказати, що нечесно полякам забивати клин між нашими двома народами, тому що, мовляв, розстрілювали не лише поляків.
Сталін знищував селянство, зганяючи його в колгоспи. Так вийшло, що найбагатше селянство було на Україні. Так вийшло, що українців загинуло не менш як 8 млн. Так вийшло, що Сталін боявся незалежності України й докладав особливих зусиль, аби зламати Україну, як він докладав особливих зусиль, аби зламати Чечню.
Можливо, слово «геноцид» тут не дуже доречне. Тому що, дійсно, зазвичай під геноцидом мають на увазі знищення однією нацією іншої нації. Німцями — євреїв, турками — вірмен. А в СРСР, Китаї й Камбоджі вперше в світовій історії був реалізований інший варіант геноциду: тотальне знищення суспільства, з упором на окремі стани й окремі народи, якщо вони були. Як це назвати? Автоцид? Самоцид?
Якщо і є щось дивне в нашій зовнішній політиці, то це ставлення путінської Росії до своїх найближчих сусідів. Таке враження, що з Францією й Німеччиною ми ще готові товаришувати. Але будь-яка спроба колишніх частин зруйнованої імперії з’ясувати власну історію викликає в Кремля напад відвертої злоби й докори в «бажанні кинути камінь», не чекаючи «результатів всебічного вивчення проблеми компетентними експертами».
Поляки просять нас порушити кримінальну справу щодо Катині. У відповідь — відмова й шквал публікацій, з яких випливає, що, по-перше, Катині не було, а по-друге так полякам і треба. Замість пояснити, яким чином — у потилицю біля ровів — були розстріляні десять тисяч лікарів, вчителів, офіцерів, які не воювали проти радянської армії, а, навпаки, віддавали їй зброю, тому що думали, що ця армія йде через Польщу воювати з Гітлером, натомість Путін засновує й святкує день перемоги над поляками 4 листопада.
У Таллінні руйнують пам’ятник Невідомому солдату. Вибачте, але це їхнє право. Мені б теж не подобалося, якби на Красній площі стояв із часів Батия пам’ятник Монголу-Визволителю. В Естонії судять за обвинуваченням у геноциді (до речі, проти власного народу) ветерана НКВС Арнольда Мері. Даруйте, але що нам до естонця, якого судять естонці за те, що він убивав естонців? Але є, ні! «Судовище!» «Перегляд підсумків Другої світової війни», — обурюється Держдума. Держдума ухвалює постанову на його захист, у Горно-Алтайську, де Мері теж катував людей (уже росіян), його ім’ям називають вулицю.
Уявіть собі, що з Казані до Кремля надійде лист із гнівним засудженням «політики перегляду підсумків визволення татарами Русі від тевтонських загарбників» і «неправильного трактування дій вірного васала татарських ханів Олександра Невського».
У листі нам нагадають, що ярлик на княжіння Олександр Невський отримав із рук хана Батия. Що саме татарське військо прислали йому на допомогу проти братів, коли ті виступили проти татар. Що Олександр Невський залізною рукою примусив новгородців платити данину ханові, коли вони вчинили бунт. А коли черговий бунт проти татар очолив його власний син Василь, Олександр Невський, прийшовши з татарами, не зупинився навіть перед тим, щоб заслати сина й суворо покарати його товаришів.
На завершення нам запропонують не забивати клин між братськими народами й не переглядати підсумкив історії, святкуючи визволення Русі від так званого татаро-монгольського ярма. Щось мені підказує, що наші історики не кинуться з плачем переписувати підручники.
Менш за все зрозуміло, чого домагається Кремль. Ми ніби поставили собі за мету довести нашим сусідам, що Росією правлять наступники тих самих людей, які колись стріляли в потилиці польським офіцерам у Катині й вивозили зерно за кордон мільйонами тонн, тоді як їхній власний народ помирав від голоду. Тільки якщо раніше ці люди, зневажаючи власний народ, мріяли про всесвітнє панування, то тепер їхні мрії скромніші — вілла в Ніцці, «ягуар», швейцарський рахунок.
Ці люди надто погані, щоб із ними товаришувати, й надто дрібні, щоб їх боятися.
