Учора прем’єр-міністр України Віктор Янукович відправився в першу після вступу на цю посаду міжнародну поїздку, щоб узяти участь у неформальному саміті Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), який відбудеться з 15 до 17 серпня в російському чорноморському місті- курорті Сочі. Очікується, що в Сочі український прем’єр зустрінеться з президентом Росії Володимиром Путіним і проведе переговори зі своїм російським колегою Михайлом Фрадковим. Напередодні В. Янукович заявив, що він збирається разом із російськими колегами знайти «оптимальні шляхи вирішення питань, які виникли за минулі 1,5 року».
Яким може бути результат першої зустрічі з російським керівництвом нового-старого українського прем’єра, який був знайомий з В. Путіним ще під час прем’єрства в 2002— 2004 роках? Чи можна чекати, що повернення Януковича на цю посаду автоматично стане причиною поліпшення українсько-російських вiдносин? Яку політику від України очiкує Росія і як у Кремлі ставляться до ЄврАзЕСу? Про це в інтерв’ю «Дню» розповідає провідний науковий працівник Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД) Тамара ГУЗЕНКОВА. Потрібно зазначити, що багато рекомендацій такої інформаційно-аналітичної структури, як РІСД, враховується «путінською» адміністрацією.
— В Україні сформовано уряд, який деякі експерти називають проросійським. Чи потрібно тепер чекати поліпшення українсько-російських вiдносин?
— Річ у тім, що зараз немає певної ясності з цього питання. Якщо політика колишнього уряду України була більш- менш ясною та зрозумілою то цього не можна сказати про новий уряд. Які пріоритети обере він, яку політику буде сформовано щодо Росії — поки що ще дуже невизначено і перебуває в тумані. Це багато в чому пов’язано не з тим, що Віктор Янукович як новий прем’єр-міністр не знає або не розуміє, як йому вибудовувати політику щодо Росії, а з тими реаліями, які існують зараз в українському політичному житті. Блоки Віктора Ющенка і Віктора Януковича зараз ведуть дуже небезпечну і маргінальну гру щодо один одного для того, щоб не «злякати» компроміс, який знайдено останнім часом між ними, і в той же час не відступити від основоположних, фундаментальних пріоритетів і напрямів, які ці сили відстоювали протягом останніх років. Потрібно сказати, що й ті й інші відступили від своїх первинних постулатів і чимось пожертвували. Цілком зрозуміло: щодо Росії Вікторові Януковичу доведеться шукати певний алгоритм поведінки, вкрай обережно формулювати свої побажання. Це зумовлене тим, що той В. Янукович, який був 2004 року, і той, який з’явився як прем’єр-міністр зараз, — різні люди й різні політики. Пройдено дуже важкий шлях політичної боротьби. І Партії регіонів, і йому довелося піти на певні поступки та компроміси. І ось якою мірою В. Янукович готовий буде йти на подальші компроміси чи відстоювати положення, на яких він переможно прийшов у крісло прем’єр-міністра, — від. цього й залежить, як складатимуться українсько-російські вiдносини. Те, що вони не будуть простими, те, що його перемога в цьому раунді політичної боротьби не буде запорукою того, що Росія йтиме на поступки, — це досить очевидно.
— Деякі російські експерти вже встигли заявити, що Янукович буде консолідуючою фігурою в Україні. Дехто з них навіть вважає, що він буде технічним прем’єром, оскільки йому не підпорядковуються силові міністри. Чи поділяєте ви цю думку?
— Консолідація, з яким би ім’ям вона в Україні не персоналізувалася, — це дуже складне й важке питання, тому що регіональний і міжпартійний розбрат зараз дуже значний. Він визначає конфігурацію політичного і соціального життя в Україні та консолідуючий діалог лише на початку вироблення.
А те, що Янукович став прем’єром, не є автоматичною гарантією того, що Правий і Лівий береги Дніпра об’єднаються за визначенням. Тут потрібні дуже серйозні зусилля основних політичних гравців і серйозні соціальні програми. Український «помаранчевий» захід, хоча й малий географічно, але політично — це досить впливові сили, й тому потрібні дуже серйозні зусилля для того, щоб примирити одну частину України з іншою.
Навряд чи Янукович погодиться на роль технічного прем’єра. Партія регіонів пішла на дуже значні поступки, посівши вершину влади. І не виключено, що найближчим часом можуть бути якісь зміни, включаючи кадрові, які дозволять говорити про те, що ця політична сила, безперечно, претендуватиме на великі важелі управління та великі повноваження.
— Багато оглядачів говорять, що США й Росія намагалися вплинути на результат боротьби за прем’єрське крісло на свою користь. Чи був такий вплив з боку Москви, щоб головою Верховної Ради було обрано Мороза і Янукович прийшов до влади?
— Не можна повністю відмовлятися від припущень, що США та Росія мають певні стратегічні інтереси в цьому регіоні. Але, з мого погляду, в останніх політичних подіях, пов’язаних із вирішенням конфлікту між «помаранчевими» і «біло- блакитними», більшу роль відіграли євроатлантичні сили, аніж російські. І прихід Партії регіонів до влади — це в набагато більшій мірі реалізація внутрішньополітичного потенціалу і внутрішньополітичних проблем, які існували в Україні в цей період.
— Чи можна очікувати прориву у вiдносинах між нашими країнами на зустрічі Януковича з Путіним і Фрадковим у Сочі? Які сигнали можуть прозвучати на адресу Києва з боку Кремля і що хотіли б почути російські лідери від Януковича?
— Що стосується політичної складової цього візиту, то переговори не будуть легкими. Гадаю, що прем’єрство Януковича не дає йому однозначно виграшної позиції в українсько-російських переговорах. Ні в Україні, ні в Росії навіть не повинні налаштовуватися на швидкі й проривні взаємовигідні ухвали з того або іншого боку. Якщо таке трапиться, то це, звичайно, буде великий і рідкісний успіх. Мені здається, що українському прем’єрові потрібно готуватися на дуже складну, копітку компромісно-договірну роботу на російському полі. Навряд чи доводиться розраховувати на те, що Росія миттєво піде на поступки щодо газу та енергетичної проблеми. Разом із тим загальне тло буде швидше доброзичливим аніж негативним.
— Чи може Росія погодитися на те, щоб у обмін на інвестиції у видобуток газу на російських родовищах Україна змогла купувати дешевий газ?
— На мою думку, це буде предметом переговорів. Але, з іншого боку, мені здається очевидним те, що й Україна повинна йти на певні поступки та компроміси, пов’язані з контролем за газотранспортною системою України. Я знаю, що для України це дуже болісне й важке питання. Однак гри в одні ворота бути не може. Досяжність і доступність ресурсів для України та контрольованість газотранспортної системи для Росії — це те поле, на якому, гадаю, і йтимуть переговори.
— Але Янукович чітко заявив, що українська газотранспортна мережа не підлягає продажу…
— Можна знайти взаємовигідні компроміси і дійти якоїсь певної угоди. Не обов’язково мова повинна йти про продаж. Є різні способи контролю, спільної експлуатації чи спільного транспортування газових потоків. Тому варіанти можуть бути різними. І абсолютно не обов’язково має йтись лише про продаж.
— Візит Януковича в Сочі відбувається на тлі неформального саміту ЄврАзЕСу. Чи є якісь перспективи в цього співтовариства?
— З мого погляду, всі ці євразійські проекти, в які намагаються підключити або якось залучити Україну, завжди є найбільш непідйомними, і найбільш нездійсненними. Росія просто, як чорт від ладану, шарахається від усього того, що має забарвлення євразійського. Я не знаю, добре це чи погано для України. Скоріше за все, погано. Але те, що стосується Єдиного економічного простору, поки що участь України в цьому проекті — таємниця, покрита темрявою. Те, що тут ні на крок немає ніяких змін, ніякого руху, свідчить: поки що це тупикова, не розроблювана гілка російсько-українських вiдносин.
— Чи буде тінь НАТО постійно тяжіти над російсько-українськими вiдносинами?
— Гіперактивність України щодо вступу до НАТО, безперечно, буде серйозним подразнюючим чинником для російсько-українських вiдносин. Мені здається, що частині політичної еліти, яка відповідальна за прийняття серйозних доленосних політичних ухвал для України, непогано було б все ж таки подумати, чи варто в даний момент постійно дратувати Росію бажанням прискорити вступ або все ж таки якось загальмувати цей процес, щоб не ускладнювати російсько-українські вiдносини. Гадаю, було б дуже самовпевнено з боку України сподіватися, що Росію буде приручено і зрештою вона змириться з тим, що Україна найближчим часом стане членом НАТО. Практика показує, що це досить серйозний рубіж, серйозний пробний камінь, який може весь час ускладнювати й ускладнювати російсько- українські вiдносини.
— Але, здається, Янукович зменшує темпи вступу до НАТО… Він не педалює перехід до Плану дій з отримання членства в НАТО… Чи може це бути добрим сигналом для Росії?
— Можливо, й це питання також буде предметом переговорів і обговорення під час зустрічі в Сочі. Все ж таки компроміс має свої межі. Якщо Партія регіонів фактично перемогла в парламентських виборах, виступаючи категорично проти вступу України до НАТО, то в тому чи іншому вигляді ця політика повинна хоч якось реалізовуватися в реальних діях. Але яким чином це буде зроблене, як це буде зрештою інтерпретуватися? Це те, що ми в найближчому майбутньому зможемо побачити.
— Чи можна сподіватися, що нарешті запрацює комісія Ющенко— Путін, створена минулого року?
— З мого погляду, це було б найлегшим, найпростішим заходом, який можна було привести в дію вже найближчим часом. Бо ця комісія не функціонувала, і цей проект перебуває в замороженому вигляді. Але реанімувати його, мені здається, з боку українського прем’єра було б і правильно, і найбільш неважко з тієї обойми питань, з якими він, iмовірно, приїде до Москви.
— Але ж Україна неодноразово заявляла про готовність почати роботу комісії. Не було бажання з боку Росії ?
— Мабуть, тут необхідно освіжити порядок денний, змінити якісь певні акценти. І при спільному бажанні—вирішити ті чи інші проблеми. Я гадаю, що в якихось певних напрямках, може не на всьому фронті, але ця комісія цілком могла б ефективно існувати та працювати. Це можуть бути проблеми економічної співпраці, зокрема енергетичної. Також можна підняти ряд гуманітарних проблем, які існують між Україною та Росією та які можна розв’язати у рамках комісії. І в міру знаходження спільної мови з найменш спірних питань можна було б за висхідною прагнути до все більш серйозних і фундаментальних проблем.
— Чи бачите ви те, що наші стосунки розвиватимуться за висхідною?
— За останні роки ми спостерігаємо, що російсько-українські стосунки істотно погіршилися. Причому в багатьох істотних напрямках. До цього висновку доходить переважна більшість експертів як з українського, так і з російського боку. Тому для того, щоб якщо не істотно поліпшити, то, принаймні, загальмувати ці тенденції, повернути їх хоч якось назад, також необхідна зараз дуже серйозна і копітка праця. Для цього з’явилися більш чи менш сприятливі умови. Якщо обидвi сторони використають їх у повній мірі, то, я гадаю, протягом найближчого року загалом ситуація в сфері російсько-українських стосунків могла б поліпшитися.
