Нам досі цього не вистачає. За щоденною метушнею ми просто не згадуємо, яким святом завжди була для нас зустріч із Грузією. Чи в кіно, чи в театрі, чи просто за столом із справжніми грузинами. А про футбол і поготів нема що говорити. Як чекали матчів між киянами та тбілісцями, донеччанами та кутаїсцями, а ще були інші грузинські та українські команди, суперництво між якими ніколи не було злим і жорстоким! Футболісти наших країн ніби намагалися показати кожен своє бачення краси футболу, і тому ігри українців з грузинами завжди були чимось особливим. А коли наших футболістів збирали разом у команду країни СРСР (була така), то це було справдi щось: Блохін разом із Кіпіані, Буряк поруч із Дараселія, Балтача заміняє Сулаквелідзе. Що там згадувати, не повернути ті часи ніколи.
Життя змінилося, але залишився український футбол, так само, як і грузинський. Перед товариською грою наших національних команд у середу було трохи страшно. Так не хотілося бути назавжди розчарованим, так кортіло побачити продовження славної футбольної історі ї ! І футболісти загалом не розчарували. Коли не зважати на аварійний стан колишнього суперстадіону в Тбілісі, який разом із іменем Леніна втратив електроосвітлення, коли змиритися з тим, що честь України не приїхали захищати її кращі гравці із західних клубів, тоді все було як колись. Якби ще футбол цей прокоментував сам Коте Махарадзе, то було б майже повне «дежа вю». З Махарадзе не вийшло. Він якраз напередоднi відзначив золоте весілля — причина більш ніж поважна.
На футбольному полі головної спортарени Грузії ми знову побачили неповторних «радянських бразильців», як звали грузинських віртуозів м’яча у союзні часи. Як і колись, грузини періодично влаштовували з м’ячем щось неймовірне, обходячи одним фінтом одразу трьох-чотирьох українців. Як і колись, наші відповідали на супертехніку організованістю, пресингом та високою швидкістю. Як і колись, наші у Тбілісі в основному захищались. Ілюзію колишнього футболу підтримало і бажання грузинських форвардів заробити пенальті, картинно впавши біля наших воріт. І саме тут ми повертались до дійсності, в якій азербайджанський арбітр був іноземцем, що судив гру двох іноземних команд і не мав ніяких причин комусь симпатизувати.
Отримувати насолоду від майстерності зібраних разом кращих грузинських футболістів, якої тепер нема де побачити, не давало бажання побачити у діях українців обриси тої гри, що має вивести нас до світового фіналу 2002 року. У Тбілісі нам показали лише контури такої гри, яка знайома всім і відновлюється щораз новими поколіннями наших гравців. Українці добре захищалися, мобільно командно рухались і швидко атакували. Команда України нагадувала знамениту артистку на кухні, яка ще не наклала грим, аби виступити перед публікою,
Саме гриму, чи, якщо хочете, неповторної імпровізації не вистачило у грі з грузинами українській команді. Старанно відпрацьовуючи кожен на своєму місці, наші гравці у вирішальні моменти не могли добре виконати навіть очевидні дії, не кажучи вже про несподівіані імпровізації. Двоє дебютантів команди — Мелащенко та Лисицький — гри не зіпсували, проте говорити про заявку на постійне місце у головній команді країни для цих футболістів, мабуть, зарано. Видавалося, що над нашими дебютантами висіла тінь зірок, котрих вони замінили у цій грі. Тому розгледіти індивідуальні особливості новачків було нелегко. Про недоліки старожилів збірної ми і без цієї гри добре знали, і матч у Тбілісі підтвердив, що недоліки нікуди не поділися. Не можна було не звернути увагу і на колишнього киянина Каладзе, який ніби все життя грав центральним захисником, настільки впевнено він почувався у цій ролі. Інші грузини також показали свій клас, який нам тепер практично нема з чим порівняти.
Підсумок гри — нульова нічия, теж вклався у ностальнічну канву: для українців нічия у Тбілісі завжди вважалася хорошим результатом. Тим більше, що готувалися наші до офіційної гри з іншими колишніми співвітчизниками — білорусами. Про спорідненість білоруського футболу з нашим можна говорити не менше, ніж про грузинський, але для цього ще буде не один привід найближчим часом.
