Сьогодні гостем рубрики «Наша країна очима іноземців» є Надзвичайний та Повноважний Посол Великої Британії в Україні Тімоті Барроу, який заступив на посаду у липні 2006 року. Ми запропонували йому, як і всім послам іноземних держав, представлених в Україні, іноземним політикам і експертам, дати відповідь на такі два запитання:
1. Якою ви побачили чи відкрили для себе Україну? Що з побаченого вразило вас найбільше?
2. Назвіть, будь ласка, три причини (умовно), щоб полюбити Україну?
1. Вперше я відвідав Україну наприкінці 80-х років. Я допомагав організовувати велику виставку Сполученого Королівства — «Британські дні у Києві», метою якої було надати можливість британцям краще пізнати Україну, а українцям — познайомитися зі Сполученим Королівством. Ідея полягала в тому, щоб знову відкрити для Британії одну з країн, що була загублена для нас у просторі Радянського Союзу.
Я досить яскраво пам'ятаю свій перший приїзд, оскільки Київ виявився зовсім не таким, яким я очікував його побачити. Я думав, він буде дуже типово радянським, уявляв велике сіре місто з великою кількістю масивних бетонних будинків. Натомість, коли я приїхав — а це було навесні, — квітували каштани, і будинки насправді мене вразили: зелені, червоні, жовті — стільки різних кольорів. Отже, моїм першим враженням був подив. І я маю сказати, що приємний подив все ще залишається першим враженням, про що я чую від гостей, які приїжджають до Києва навіть сьогодні. Вони бачать місто, яке є більш привабливим, більш європейським, більш зеленим, аніж вони очікують.
Я відвідував Україну протягом наступних кількох років, коли працював у посольстві в Москві. Це була частина моєї роботи. Найсильніше враження від України в той час — це розмір країни; країни, яку ми просто не бачили тоді на карті. Я був приголомшений, коли зрозумів, що так мало знав про величезну країну, багату на досягнення та історію. Я бачив, як Україна та інші країни — члени Радянського Союзу — повертаються до свободи та незалежності, й для мене це було надзвичайно яскравим моментом дипломатичної кар'єри і, мабуть, залишиться таким, незалежно від того, чим ще я буду займатися.
2. Мені важко вибрати лише три… Борщ — одна з дійсно видатних страв світу. І, вважаю, він дуже український за своєю суттю. Дуже щира і чесна, проста і невибаглива страва, але сповнена нескінченного розмаїття. Я обов'язково замовляю борщ, коли до мене приїздять гості з Британії.
По-друге, причина того, що я маю такі сильні почуття до України, — це народ України і те, що ця земля пережила так багато горя. Нещодавно я відвідав виставку, присвячену Голодомору, і мав честь зустрітися там з жінкою, яка пережила Голодомор, чудовою людиною, сповненою життя та спогадів. Голодомор шокує сам по собі, і він шокує подвійно, оскільки так мало людей поза межами України знають про нього.
Але те, що притягує мене, — це вплив, який мали ці трагедії на національний характер. Я би легко зрозумів, якби сучасна історія зробила Україну та її народ агресивними та войовничими. Але натомість це країна, яка пережила політичні потрясіння з абсолютним переконанням та рішучим наміром вирішити будь-які політичні суперечності без насильства, без пролиття жодної краплі крові.
І це також моя третя причина: те, що український народ робить саме тут, саме зараз. Він творить історію. Мені пощастило, я зустрічаюсь з багатьма видатними українцями. Не лише з відомими особами, такими як політичні лідери, спортивні чемпіони чи популярні співаки, але й із людьми у подорожах країною, коли, наприклад, відвідую проекти допомоги, які фінансуються Сполученим Королівством. Я зустрічаюсь із багатьма людьми, які змінюють своє життя, беручи відповідальність за нього на себе. Змінюючи свої життя, змінюючи свої міста, містечка або села, вони змінюють свою країну. Я надзвичайно їх поважаю, тому що вони діють проти наслідків радянської спадщини, яка ще залишилась у цій країні. Подивіться на останні вибори: мене понад усе вразило те, як саме люди йшли голосувати. Багато людей сказали мені, що це просто було їхнє право та їхній обов'язок. Це країна, у якій демократичні вибори стають звичною справою. Наскільки я бачив, люди не йшли голосувати у запалі чи з піднесенням. І, як на мене, це є ознакою прогресу. У демократичних країнах політика — це не те, що обговорюють у першу чергу й більше, ніж усе інше. Обговорюють футбол або регбі. У Британії часто говорять про погоду. Політика в Україні стає менш напруженою і менш хвилюючою. І це добре. У Британії пішло багато, дуже багато часу на розбудову демократії. Україна намагається за кілька років виконати роботу, що займає століття — і це відбувається тут, перед моїми очима. Саме тут зараз пишеться наступна сторінка європейської демократії, і я маю привілей бути тут, щоб побачити це.
