Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Тіні незабутих предків

Чого ми хочемо від Ольги і Володимира Великого?
27 січня, 2006 - 00:00

«Думай про Україну. Це твоя земля, твоя відповідальність, твоя місія. Думай по-українськи. Віктор Ющенко, Президент України». «Думай по-українськи. Ти — нащадок рівноапостольних княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого. Історія вимагає від тебе віри в себе і в Україну. Думай по-українськи. Віктор Ющенко, Президент України».

Останнім часом споживач продукції кількох центральних українських телеканалів чує ці заклики багато разів на день. Дехто сприймає їх як саморекламу глави держави і за сумісництвом — почесного лідера партії влади «Народний союз «Наша Україна» (див., наприклад, «День» від 21 січня ц. р.). Проте у Секретаріаті Президента ці ролики вважають пропагандою ідей об'єднання нації та засобом підняття в країні патріотичних настроїв. Ініціаторами подібної масованої атаки на самосвідомість співгромадян виступили фонд «Український вимір» і один із розробників символіки помаранчевої революції Ярослав Лесюк, повідомив сайт www.pravda.com.ua. Телеканали на «Думай по-українськи» не заробляють, оскільки ці звернення віднесені до категорії соціальної реклами — тобто «інформації, спрямованої на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей, розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку».

Та чи досягають навіювання, про які йде мова, «суспільно корисних цілей»? Чому в сюжетах рекламних роликів використані саме ці історичні постаті, зокрема Володимир Великий та княгиня Ольга? Які асоціації викликає згадка про цих діячів минулого у їхніх нащадків? Іншими словами, якщо ми вже турбуємо «тіні» далеких предків, то навіщо — і з якою, даруйте, ефективністю?

З цими запитаннями «День» звернувся до своїх експертів. Як завжди, запрошуємо читачів приєднатися до нашої дискусії.

Віталій СТЕЦКЕВИЧ, доктор історичних наук, професор Криворізького технічного університету:

— Перш за все, на тлі засилля реклами і політичного «мотлоху», якого у такій величезній кількості не було навіть перед минулими президентськими виборами і який кожного дня доводиться вигрібати зі своєї поштової скриньки, ця реклама мене не дратує. У цілому вона викликає у мене, як у історика, позитивні емоції. Звичайно, є певні речі, які потребують уточнення. І не думаю, що вона доходить до кожного глядача чи слухача. Але твердження, що я, наприклад, нащадок Ярослава Мудрого, навіть тішить моє самолюбство. Бо я глибоко переконаний, що наші коріння справді йдуть з тих часів. Що наші великі пращури багато чого мудрого заклали у нас. Я, читаючи лекції з історії української культури своїм студентам, теж дуже багато розповідаю про Ярослава Мудрого, про «Повчання дітям» Володимира Мономаха, як учитися, як до книги ставитися... І це позитивно. Думаю лише, аби я був редактором цієї реклами, то більш осучаснив би її відповідно до нашого сьогодення.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого:

— Якщо транслюється реклама, чи то політична, чи то будь-яка інша, я вимикаю свій телеприймач. Отже, реклама — це не для мене. Та для цієї реклами слід було би, певне, знайти якусь іншу Ольгу. Наприклад, Ольгу Кобилянську. Тому, що як пригадаю, що колись натворила княгиня Ольга, то...

Мар’ян ЖИТАРЮК, кандидат філологічних наук, докторант Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Ця політична реклама не викликає виключно позитивних вражень, адже, по- перше, сформульована у наказовий спосіб («думай»), по- друге, занадто панібратська, тобто звертання виключно на «ти». В українській мовленнєвій традиції до старших (а такою є переважна частина виборців) або ж незнайомих людей прийнято звертатись на «Ви». Телевізійний екран чи радіоефір — не те саме, що розмова між добрими знайомими, родичами чи студентами. По-третє, надто абстрактна (неконкретна) за змістом. Єдиним позитивним моментом є історична паралель із київськими князями, а не, наприклад, із Петром I чи Катериною II, що, на жаль, теж не вважалося б багатьма псевдоукраїнськими політичними силами ганьбою. Але й тут діло розходиться із практикою, бо і Ольга, і Володимир не дозволили б топтати українську землю чужим дружинам. Ще один дуже важливий аспект, не стільки дотичний до суті повідомлення у політичній рекламі, скільки такий, що вкрай негативно характеризує більшість політичних сил, які беруть участь у виборах-2006, — озвучення. Той же самий голос уже не перший рік озвучує рекламні тексти політичних антагоністів — а їм байдуже! Нас, виборців, це зачіпає, а їх — ні!

Анатолій ЄРЕМА, тележурналіст («Студія «1+1»):

— Узагалі реклама розрахована на швидку реакцію. Тому, думаю, вона все-таки недостатньо «достукується» до тих глядачів чи слухачів, які над історичними паралелями раніше не замислювалися. Перш за все, вона розрахована на тих людей, які цікавляться своєю історією, і ще раз нагадує їм про те, чого не можна забувати. І аж ніяк — не на якийсь миттєвий успіх. Я не впевнений, що ця реклама приверне до історії широку і особливу увагу тих людей, які раніше нею не цікавилися. Думаю, краще постійно читати газету «День», тому що історична тема — одна з основних її тем. От тоді й буде справжнє зацікавлення історією! Робота газети у цьому напрямку більш ефективна, ніж така реклама.

Микола МОВЧАН, кандидат політичних наук:

— Думаю позитивно про людей, які зробили певний внесок у історію України. У принципі, сам рекламний ролик сприймається позитивно. Але я кажу так, як людина, що добре розуміється на історії. Звичайно, ці постаті можна сприймати неоднозначно, але в історичному плані вони відіграли велику роль для всього слов’янського світу.

Валерій СТЕПАНКОВ, доктор історичних наук, професор Кам’янець-Подільського державного університету:

— Звичайно, такі паралелі можна проводити. Бо сьогодні не треба соромитися, коли ми говоримо про часи Київської Русі. По суті, то була українська держава. Нас так навчили, що це був якийсь абстрактний народ. А під поняттям русичі, руські слід розуміти українців. Уже пізніше сформулювали: якщо руський — значить, Росія. Тому й існують уявлення, що це витоки російської історії. Тобто з історичної точки зору такі аналогії припустимі. Інше дискусійне питання (але я не є політолог) — як це може звучати в рекламі. Але те, що в рекламі закладається ідея, щоб ми пам’ятали свої витоки, які прослідковуються ще десь від антів, — це, звичайно, правильно. З точки зору історії, це має під собою підстави, і я дуже жалкую, що на телебаченні та радіо дуже мало відповідних проектів. І ми, щоби пишатися своїми витоками, забуваємо про них. Тому й розрізаємо Україну на окремі частини, регіони, а потім широко розплющуємо очі і говоримо, що нація не сформована.

Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук:

— Говорити так — це історично некоректно. Це те ж саме, аби німці сказали: ти — німець, ти — нащадок Фрідріха Барбаросси. Кожна історична епоха має свої певні визначення. Якщо говорити про Україну в IX столітті, то це буде некоректно. З наукової точки зору зрозуміло, що це нонсенс. Хоча можна сказати, що тут задіяні певні політичні технології, в яких я не компетентний. Але говорити про становлення будь-якої держави потрібно в певний історичний час. Становлення українців як певної спільноти не відноситься до IX—X століть. Цей процес припадає на пізніші часи. Однак це не повинно плекати в нас якийсь комплекс меншовартості. Це просто така логіка історичного розвитку — і не більше. Але такий рекламний підхід дещо нагадує спробу цей неіснуючий комплекс виплекати. Все рівно, що сказати тезу «Україна — не Росія». Це очевидно, але й абсурдно.

Володимир РИЧКА, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор:

— По-перше, Ярослав Мудрий, який згадується у рекламі як рівноапостольний, ніколи не був рівноапостольним. Та й Володимир з Ольгою стали рівноапостольними досить пізно. Була дуже довга боротьба за їх канонізацію. І вона відбулася десь у XIII—XIV столітті. І то не нами. Краще б подумали: якщо ми такі нащадки Ольги та Володимира, то чому у нас немає жодної могили князів і гетьманів, крім Ярослава? Крім того, в українській традиції, культурній пам’яті українців їхнє пошанування у Києві відродилося в XIX столітті. Але тоді воно відбувалося в загальноросійському контексті. Ми — нащадки. Як на різних поворотах своєї свідомості усвідомити свою приналежність, коли Україна шукала свої першовитоки у XVIII—XIX столітті! І тоді вона пов’язувала себе більше із козацьким синьо-жовтим жупаном, ніж із Київською Руссю. Я притримуюся такої думки, що всі етноси і народи, які жили на території сучасної України, дійсно справили певний вплив на формування нашого сучасного, етнічного типу українців. Але так прямолінійно відносити нас до нащадків тих князів не можна. Як не можна напряму пов’язувати і державну традицію, як це подекуди робиться, зі скіфами, античними містами Причорномор’я. А ця реклама дійсно неоковирна. І що значить: думати по- українськи? Відносно її політичних цілей не знаю. Але точно знаю, що ці фігури доречно використовувати у підручниках, щоб формувати якісь уявлення про патріотичні почуття. Але для такої широкої багатоетнічної української спільноти — навряд. Також виникає запитання: а чому тоді ти не нащадок Сагайдачного чи Хмельницького? А чим гірший Данило Галицький? Але, може, й справді треба пробуджувати цю пам’ять.

Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія»:

— Ставлення моє до цієї реклами не є однозначним. З одного боку, на українському телебаченні з’явилася реклама, яка не просто апелює до патріотичних почуттів, а й певним чином намагається їх розвинути. Також позитивом є те, що тут є звернення до історії Київської Русі і намагання певним чином українізувати цю історію. Але я не вважаю досить коректним використання образів княгині Ольги та інших давньоруських князів. З кількох причин. По-перше, ці особи є значною мірою міфологізовані, і їхня реальна діяльність не зовсім відповідає тим уявленням, міфам, якими ми користуємося і які, власне, використовуються у цій рекламі. По-друге, ці образи не мають безпосереднього відношення до нашої національної історії. Все-таки, з моєї точки зору, варто було би використати в цій рекламі більш значимi постатi для української національної історії — Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Михайла Драгоманова... Мені здається, було би дуже цікаво у такій рекламі показати внесок цих діячів у розвиток української культури, українського патріотизму і апелювати тут до українських патріотичних почуттів. Окрім того, як на мене, ця реклама вийшла в час, коли йде передвиборна кампанія, і однозначно ми сприймаємо її не стільки як соціальну, патріотичну, скільки як політичну, яка працює на блок «Наша Україна». Здається, краще було би, якщо керівництво держави хоче розвивати патріотичні почуття, пускати таку рекламу в більш нейтральний період, коли немає ніяких політичних кампаній.

ДОВІДКА «Дня»

Рівноапостольна княгиня Ольга (близько 903—969 рр.; княжила у 945 — 964 роках). Відрізнялася непересічним розумом, проте водночас i крайньою жорстокістю: за переказами «Повісті временних літ», помстилася древлянам за смерть чоловіка, князя Ігоря, геть спаливши їхню столицю, місто Іскоростень. Візантійці описують її як хитру, енергійну, вродливу і безжалісну правительку, яка мала «чоловічий розум». У 955 р. прийняла християнство. Стежила за тим, щоб піддані не залишалися без засобів до існування: чітко означила кількість данини, що мала збиратися з селян. Закріпила за княжою казною права на землі, найбільш багаті на хутрового звіра. Була видатним дипломатом: вела переговори з імператором Візантії, який навіть нібито пропонував їй руку й серце. Її наступником на княжому престолі став син — Святослав Ігорович.

Князь Володимир Великий (близько 958 — 1015, княжив у 980 — 1015 роках). Прийшов до влади, перемігши й вбивши старшого брата Ярополка. Зосередив у своїх руках необмежені повноваження, рівні королівським. Завоював візантійське місто Херсонес (Корсунь) у Криму й утримав його, проте загалом приділяв основну увагу захисту існуючих кордонів, а не далеким походам. Збудував розгалужену систему укріплень проти печенігів. Усунув від влади місцевих князів, зосередивши її цілком в руках власної династії. Увійшов у світову історію тим, що впровадив на Русі християнство (988 рік), проте робив це винятково жорсткими, репресивними заходами: хреститись у Дніпрі було наказано всім киянам під страхом найсуворішої кари. Завдяки епохальному кроку Володимира, Київська Русь обрала курс на зближення з християнським культурним світом (правда, зауважимо, переважно в його візантійському варіанті).

Князь Ярослав Мудрий (княжив у 1019 — 1054 роках). Найбільш далекоглядний та стратегічно успішний керманич Київської Русі. Час його правління — апогей могутності нашої держави. Син Володимира Великого, витримав тривалу 4- річну боротьбу за владу. Розширив кордони Київської держави — як шляхом відвойовування на заході у поляків земель, захоплених ним під час попередньої внутрішньої смути, так і через блискучі перемоги над печенігами. Троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського та норвезького королів. Був прозваний «тестем Європи». Будував величні храми (Софія Київська — лише один приклад), створював бібліотеки, взагалі дбав про розвиток культури. Не підготував собі гідного спадкоємця, не зміг запобігти майбутній боротьбі за владу між численними своїми синами, що призвело до занепаду держави.

Підготувала Юлія КАЦУН, «День»
Газета: