Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Тиранія чи Гетьманат?

Національно-визвольна війна за українську державність, розпочата Богданом Хмельницьким у 1648 році, триває донині
13 березня, 2008 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Український маятник досяг вищої точки розпорошення влади й пішов у протилежному напрямку. Аксіома «де відповідає більше ніж один, там не відповідає ніхто» стає набутком масової свідомості. Про авторитарну перспективу і «мобілізаційний проект» відверто говорять політологи, історики, соціологи.

Очікування «українського Піночета» посилюються нестабільністю парламенту і підготовкою до президентських виборів 2009 року. Юлія Тимошенко вже заявила, що в державі повинен керувати хтось один — або Президент, або прем’єр. Віктор Ющенко просуває Конституцію, що має узаконити домінуючу роль Президента.

Все це можна лише вітати, адже відновити керованість державою може лише авторитарний лідер. Важливо, щоб він не перетворився на тирана. Загроза цілком реальна, адже влада в Україні повністю безконтрольна. Всі передбачені Конституцією контролюючі органи — Рахункова палата, прокуратура, Верховний Суд, Конституційний Суд, уповноважений Верховної Ради з прав людини — недієздатні, бо призначаються Президентом і Верховною Радою, тобто тими, кого вони повинні контролювати.

Тому до формування авторитарної моделі треба підійти раціонально, по-діловому — і водночас дуже творчо. Хоча б тому, що Україна — постгеноцидне суспільство з найвищими у світі темпами вимирання корінного населення. Національно-визвольна війна за українську державність, розпочата гетьманом Богданом Хмельницьким 1648 року, триває донині, в лютому відзначили її 360-ту річницю. Тому-то поезія Тараса Шевченка так актуальна. Почитайте, наприклад, «Розриту могилу» — ви будете вражені. Одне слово — нинішня унікальна ситуація вимагає унікальних, нестандартних дій.

П’ЯТЬ ЕЛЕМЕНТІВ НАРОДОВЛАДДЯ

У будь-якої серйозної організаційної структури — від невеликого товариства до глобальної корпорації — має бути: 1) місія; 2) мета; 3) відповідальний керівник (президент, директор); 4) колективний дорадчий орган (наглядова рада); 5) ревізійна комісія. Взаємовідносини між членами організації та виборними органами регулюються статутом (основним законом), який ухвалюється всім товариством. Всі його члени відповідальні за дотримання цих «правил гри»: виконують їх самі й заохочують до цього інших.

Описані вище п’ять статутних пунктів є фундаментом будь-якої організованої діяльності. Вони дають системі сенс існування, цілеспрямованість і самокерованість. Тож почнімо з головного питання: навіщо українцям держава? У чому сенс її існування?

МІСІЯ ДЕРЖАВИ ТА ІНДЕКС ЩАСТЯ

Місія, тобто призначення, української держави в тому, щоб українці мали сприятливі умови для персональної та національної самореалізації. Йдеться про гармонію з самим собою, життя згідно з власною природою, реалізацію вроджених талантів і здібностей. Лише відповідна природі діяльність робить людину справді компетентною й ефективною, адже найкраще ми робимо те, що любимо.

А чи можливо КІЛЬКІСНО оцінити рівень колективної самореалізації, тобто виконання державою своєї місії? Адже по- справжньому ми керуємо лише тим, що можемо порахувати. Так! Як показав Григорій Сковорода, виконання природовідповідної діяльності робить людину щасливою. Тому критерієм самореалізації є суб’єктивне відчуття щастя. «Індекс щастя» можна досить точно порахувати як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому. Це робиться за допомогою кваліметрії — наукової дисципліни, яка дозволяє давати кількісну оцінку якісним показникам. Якщо народ стає щасливішим, значить держава рухається у вірному напрямку. Якщо ж він стає нещаснішим, значить треба змінювати керівництво. До речі, державна орієнтація на суспільне щастя реалізована в королівстві Бутан, де головним індикатором народного добробуту є показник «валового національного щастя» (Gross National Happiness).

МЕТА: КУЛЬТУРА, ЗДОРОВ’Я, ДОБРОБУТ, ДІТИ

Наступний обов’язковий елемент правильної організації — конституційна мета держави. Це конкретний стан, якого вона прагне досягнути протягом визначеного терміну. Мета української держави полягає в тому, щоб українці ставали багатшими, культурнішими й здоровішими і щоб їх було все більше. Для кількісної оцінки перших трьох показників у міжнародній практиці використовується індекс людського розвитку (індекс якості життя). Він розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів реальних доходів на душу населення, досягнутого рівня освіти і тривалості життя. Методика відкрита і надається до перевірки незалежними центрами.

ВІДПОВІДАЛЬНИЙ КЕРІВНИК

Повноважний президент несе персональну відповідальність за виконання місії держави і досягнення нею конституційної мети. Критерії оцінки своєї майбутньої діяльності пропонують самі ж кандидати в президенти. Наприклад, один із кандидатів може запропонувати збільшення за п’ять років індексу щастя — на 20%, індексу людського розвитку — на 10%, чисельності корінного населення — на 3%. Про те, як він цього досягатиме, розповість його передвиборна програма. Інші кандидати можуть запропонувати інші планові показники — більші або менші. Програма кандидата з чітко прописаними плановими показниками являє собою юридичний договір між народом і президентом, який автоматично набуває чинності після його обрання.

Щорічна і остаточна об’єктивна оцінка діяльності президента здійснюється на основі реального виконання ним комплексу запланованих ним же самим показників, зафіксованих у договорі з народом. Наприклад, 100% і більше — «відмінно», понад 75% — «добре», понад 50% — «задовільно», понад 25% — «погано», менше 25% — «дуже погано». На основі досягнутого результату визначається винагорода або покарання: «відмінно» — автоматичне переобрання на повторний термін, «добре» — право бути кандидатом на нові вибори президента, «задовільно» — компенсація збитків власним майном без права на переобрання, «погано» — компенсація збитків з тимчасовим ув’язненням, «дуже погано» — компенсація збитків з довічним ув’язненням. Майже як у Євангелії: «За словами твоїми будеш засуджений». Все зрозуміло, прозоро, по-діловому. Президент має стимул і можливості досягати запланованих ним же самим показників. Народ знає, хто керує державним механізмом і несе персональну відповідальність за його роботу.

КОМПЕТЕНТНИЙ ДОРАДЧИЙ ОРГАН

Для досягнення поставленої мети президенту потрібно мати реалістичну стратегію. Вона повинна узгоджуватися з можливостями та прагненнями різних соціальних груп. Тому для формування і постійного уточнення державної стратегії формується Вища наглядова рада (ВНР), яка представляє всі значимі соціальні групи (громади): професійні, територіальні, вікові. Такий парламент являє собою репрезентативну модель суспільства, тому здатен ухвалювати адекватні рішення. Вони набуватимуть статусу законів держави лише за підпису президента, оскільки він несе персональну відповідальність за роботу всього державного механізму. ВНР може виконувати лише дорадчу функцію, оскільки її члени не несуть персональної відповідальності за досягнуті державою результати.

НЕЗАЛЕЖНИЙ КОНТРОЛЬ

Місія, мета, повноваження і відповідальність президента, функції ВНР та інші «правила гри» фіксуються в Конституції. Головним органом, що контролює дотримання Основного закону держави, є Конституційно-ревізійна палата, яка поєднує функції Рахункової палати, Конституційного Суду й Центральної виборчої комісії. Голова палати — конституційний аудитор — обирається всенародно раз на сім років і, подібно до президента, несе персональну відповідальність, що фіксується в юридичному договорі між ним і народом України.

Головними чинниками контролю за діяльністю авторитарного президента є простота, зрозумілість і прозорість «правил гри», закріплених у Конституції і конкретизованих у договорах з президентом, членами ВНР та конституційним аудитором. За дотриманням правил слідкують громадяни держави і створювані ними дослідницькі, аналітичні, просвітницькі, інформаційні та інші структури громадянського суспільства.

А чи цього достатньо для контролю за президентом, наділеного такою великою владою? Так. Тому що влада керівника — це свідома згода людей виконувати його накази. В запропонованій системі влада президента визначається підтримкою з боку громадян. Він поклявся дотримуватися «правил гри», за його діяльністю пильно стежать мільйони очей. Тож як тільки президент порушить клятву, так тут же його авторитарна влада розвіється, як дим.

А якщо він застосує силові репресії? Для того, щоб така хвороблива ідея навіть не виникла в його голові, громадяни повинні мати можливість захистити себе не лише інформаційно та юридично, але й фізично. Цьому сприятиме розвиток стрілецького спорту й реалізація права законослухняних громадян на носіння короткоствольної вогнепальної зброї — звісно, після психологічної перевірки, відповідного навчання та здачі екзаменів. Найдемократичніші й найспокійніші європейські країни є водночас найбільш оснащеними цивільною зброєю: Швейцарія, Норвегія, Фінляндія, Естонія. Тому що збройна захищеність цивільного населення не лише піднімає самодисципліну і самоповагу громадян, але й різко зменшує рівень насильницьких злочинів. Наприклад, після легалізації пістолетів і револьверів у Молдові він знизився удвічі, а в Естонії — уп’ятеро.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЇ ТА ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ

Запропонована державна модель не потребує значного часу для практичного застосування. Це ж ази науки управління. Більше того, вона прописана в «Принципах корпоративного управління», затверджених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 11 грудня 2003 р. «Хоча у світі немає єдиної моделі корпоративного управління, але існують загальноприйняті принципи (стандарти), які лежать в основі ефективного корпоративного управління і можуть бути застосовані у широкому діапазоні правових, економічних та політичних умов», — зазначається в документі.

І хай вас не бентежить, що йдеться про корпоративну модель, — це ж універсальні принципи управління. Тому чим ближчою до них є державна модель, тим ефективніша ця держава. Сучасні держави зазвичай ігнорують управлінські принципи, тому й програють глобальним транснаціональним корпораціям (ТНК). Національні держави зможуть конкурувати з ТНК лише тоді, коли застосують раціональну модель управління. Ви тільки уявіть собі: нинішня українська держава не має ні сенсу свого існування, ні мети, ні стратегії, ні відповідального керівництва, ні контролюючих органів. За таких умов бізнесова структура розвалилася б за кілька місяців. Ця держава також розвалюється, а її населення стабільно вимирає. Лише завдяки інерції багатомільйонної країни та її багатству загальна деградація людей, природи і техносфери розтягнена на тривалий час. Дайте Україні раціональну систему управління — і вона розквітне вже за три роки.

А чи було вже щось подібне в історії держав? Навіщо далеко ходити: описана система історично притаманна українцям. Це не що інше, як гетьманська модель. Головні ознаки: тверда система правил у формі звичаєвого права, виборний повновладний гетьман, відповідальний перед своїми виборцями власним життям, дорадчий орган з козацької старшини, контроль з боку старійшин — авторитетних знавців Звичаю, вільні озброєні громадяни. На цьому основувалися два попередні українські Гетьманати — Богдана Хмельницького і Павла Скоропадського. Третій Гетьманат буде сучасним утіленням цієї ж загальної моделі, доповненої комп’ютерними технологіями та досвідом управління глобальними корпораціями.

ЧИМ ГЕТЬМАН ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ПРЕЗИДЕНТА

Гетьман — це президент, який відповідає за результати свого правління власним майном, власною свободою і власним життям. В гетьманській моделі авторитарний лідер не може стати тираном. Сучасна ж модель держави не створює цьому принципових перешкод. Наприклад, сьогодні досить президенту подружитися з прем’єром — і нам гаплик.

Існуючі проекти Конституції від адміністрації президента і політичних партій не передбачають місії, мети, відповідальності та контролю. Це означає, що вони спрямовані на подальше утримання України в рабському стані, пограбування народу, визискування природи. Будь-яка Конституція, в якій немає відповідальної влади, — це злочинна оборудка, продовження негласного договору владної верхівки задля збереження її незаконного панування.

Що робити? Пояснювати народу ці очевидні істини і творити Новий суспільний договір. Ситуація дуже сприятлива, адже Президент Ющенко вже розпочав дискусію щодо конституційної реформи. Пам’ятайте, що нинішня збочена система існує лише тому, що ми з нею погоджуємося.

Ігор КАГАНЕЦЬ
Газета: