Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Тиск «труби»

15 жовтня, 2005 - 00:00

Менше двох тижнів залишилося до початку візиту прем’єр-міністра України Юрія Єханурова до Туркменістану. 26 жовтня він збирається прибути до Ашгабата й очолити переговорний процес про поставки туркменського газу в Україну, який сьогодні, як відомо, практично зайшов у глухий кут. Президент Туркменістану Сапармурат Ніязов відмовився підписати довгострокову угоду (на 30 років) і висунув вимогу розрахуватися за газ, отриманий у 2005 році. Він заявив, що українська сторона не виконує узятих на себе зобов’язань ні з оплати, ні з інвестиційних проектів. Щоправда, туркменський президент пішов на деякий компроміс — погодився на погашення заборгованості не товарними поставками, як було обумовлено раніше, а у валюті — по $44 за тисячу кубометрів (українська сторона з цим учора погодилася). Утім, таким жорстким українська делегація Ніязова ніколи ще не бачила. Заявивши про те, що переговори відкладаються, він додав, що продовжувати їх можна буде лише з участю Росії. А це означає, що про жодну диверсифікацію поставок газу в нашу країну вже не йтиметься, і північний сусід отримає можливість встановлювати для нашої країни монопольні ціни. Адже в Росії з Туркменістаном уже кілька років підписаний довгостроковий договір про поставки газу, що дозволяє майже повністю викупити всі його ресурси.

Єхануров має розв’язати цей газовий вузол, оскільки сил попередньої української делегації на чолі з міністром палива й енергетики Іваном Плачковим виявилося недостатньо. Учора український прем’єр, який має славу досвідченого переговорника, ще з Києва видавав Туркменістану аванси: «Ми будемо заможними людьми та виконаємо свої договірні зобов’язання, і аж ніяк не збираємося підводити партнерів» (нагадаємо, що в листі Ющенка до Ніязова, який привезла iз собою українська делегація, також містилася обіцянка виконати «зобов’язання за поставлений Ашгабатом газ» і тримати це на «особистому контролі»). Одночасно прем’єр не упускав й питань внутрішньої політики, визначуваних майбутніми виборами. Він не зміг сказати, якою буде тепер для України ціна туркменського газу, однак не забув зазначити, що в разі змін «люди цього не відчують». Прем’єр також повідомив про плани скоротити промислове споживання газу в 2,5 разу, провести «жорстку державну політику з приводу того, як ми витрачаємо газ».

Газ сьогодні стає передвиборною темою для українських політиків. На ній дехто вже сподівається в’їхати в майбутній парламент. Наприклад, фракція «Уперед, Україно», очевидно, дізнавшись про труднощі в Ашгабаті, одразу виступила за мораторій на відпускні ціни на газ для населення та підприємств житлово-комунального господарства. І добре ще, що термін передбачуваного «тримання» цін вона встановила не тільки до виборів, а й на весь 2006 рік. Питання лише в тому, що далі?

Практика свідчить, що безцеремонне втручання політики в бізнесові питання, як правило, здатне призвести до важких наслідків. Саме політика всі ці роки допомагала Україні отримувати відносно дешевий російський і туркменський газ. Але при цьому система енергозбереження не працювала й навіть відповідний комітет був розпущений (звернімо увагу, вже новою владою). У результаті, щойно в політиці окреслилися якісь зміни, країна через газ перманентно перебуває в передшоковому стані.

Характерно, що під час переговорів улітку цього року туркменська сторона заявляла, що підписання довгострокової угоди нинішньої осенi цілком можливе, і Президент України в листі до туркменського колеги навіть висловлював думку, що в жовтні, під час візиту Ніязова до Києва, «ми зможемо знайти спільні підходи та взаємоприйнятні рішення по всьому спектру двосторонніх відносин». І ніхто тоді, як кажуть, і не заїкався про залучення Москви до україно-туркменського переговорного процесу в газовій сфері. Схоже, наші північні сусіди непогано провели час у Ашгабаті! Для такого припущення навіть немає необхідності посилатися на звіти приватних детективів. Досить пригадати всі ті демарші, які робила Росія в газовій сфері з моменту приходу до влади в Україні Віктора Ющенка.

Скільки було розмов про газ, украдений в українських підземних газосховищах! А закінчилося все тим, що заступник глави російського «Газпрому» підписав акт звіряння. А потім нам влаштували епопею з «капітальним ремонтом» механізму розрахунків за транзит російського газу, що поставляється по українській трубі до Європи. Хоча відповідного міждержавного протоколу, який визначає, що нинішній порядок діятиме до 2013 року, ніхто не скасовував... А чого варті рапорти про нові газопроводи, які постачатимуть газ у Європу по морю в обхід України, що постійно публікувалися російською пресою? І ніхто навіть не поцікавився, в яку це копієчку влетить російській економіці, яка розвивається аж ніяк не чудово. Як любить говорити російський посол у Києві Віктор Черномирдін, мало не здаcться. Про це може свідчити навіть і досвід уже працюючого, але завантаженого лише на чверть газопроводу «Голубий потік»... А ще нам багато чого розповіли на цю тему одкровення (що просочилися крізь зачинені двері Думи) міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, який пообіцяв застосовувати до недостатньо лояльних сусідів головний дипломатичний ресурс його країни, яким, за його словами, є газ, нафта й електроенергія. Тож цілком логічно припустити, що ашгабадські проблеми України значною мірою спричинені тим, що нашу політику оцінюють за шкалою проросійської лояльності та чинять відповідний тиск.

Разом із тим, було б несправедливо не згадати й про те, що позиція наших переговорників у туркменській столиці була не з найсильніших. В умовах, коли на країну, а отже, і на безпосередніх учасників переговорів, чинився політичний тиск, власний уряд не забезпечив їм політичної підтримки і, схоже, готовий розгорнути пошук внутрішніх ворогів. (Чи не про це свідчить злив через проросійські ЗМІ стверджень про намір КРУ зайнятися перевіркою «Нафтогазу України»? Самі працівники контрольного відомства, з якими спілкувався «День», цю інформацію категорично спростовують). Тим часом надійний тил для будь-яких переговорів — це стійке фінансове становище. А як вчинив із «Нафтогазом» уряд Юлії Тимошенко? Від нього зажадали нарощування відрахувань до бюджету, і він був вимушений підкоритися. Але при цьому уряд відмовився переглянути внутрішні ціни на газ, і НАК продавав його, як стверджують газовики, собі на збиток. Непоправної втрати економіці підприємств газової галузі завдала також заборона уряду на експорт газу з України. Звісно, все це не могло не позначитися й на рівні оплати за використаний туркменський газ...

Якими можуть бути прогнози? Думається, пошук крайніх, а він, схоже, вже розпочався (про це може свідчити виведення з правління «Нафтогазу України» Анатолія Рудника), справі не допоможе. Було б дуже неправильно міняти коней на такій відповідальній переправі. Слід би задіяти в переговорному процесі політичні ресурси. Думається, саме Президенту треба взяти у свої руки переговорний процес...

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: