За словами Президента, настав час змін у відносинах між Україною та ЄС — «нам треба навчитися думати по-європейському, і не тільки в Брюсселі». Головне завдання сьогодні, переконаний Президент, — побудувати сильну економіку, передає Iнтерфакс-Україна . Як що економіка країни перебуватиме в нинішньому стані, то увага до неї не зросте. І акценти зовнішньої політики, не відкидаючи Європи, повинні бути зараз так само спрямовані на розвиток вiдносин з Росiєю, країнами Азії, Африки, Латинської Америки — де існують вільні ринки, які можуть прийняти українські товари. Кучма вбачає в обох кандидатах у президенти США «гарних хлопців», але вважає, що в разі перемоги Буша можливі корективи в політиці США щодо України, оскільки він більше займатиметься внутрішніми питаннями. Кучма переконаний, що не можна замовчувати проблеми у відносинах з МВФ, і вважає, що в стратегічному плані розбіжностей немає, але потрібно сісти за стіл і зрозуміти один одного. Революційним шляхом позитивів не станеться, бо український менталітет до цього неготовий.
До перспектив СНД Президент Кучма ставиться скептично: «коли всередині СНД створюється стільки союзів, що чорт ногу зломить... то які можуть бути перспективи?»
Україна не має майбутнього, переконаний Президент, якщо не будуть імплементовані результати референдуму. Він висловився за пропорційну систему виборів при двопалатному парламенті. Якщо ж процес ухвалення закону про вибори затягнеться — тоді Кучма за змішану систему.
І, заявив Президент, потрібно «припинити всі розмови про цькування прем’єр-мiнiстра Ющенка, які підкидаються в тому числі і з уряду». Л.Кучма нагадав, що глава уряду сам сформував свою команду. «Те, що в цій команді є люди, яких би я віником вигнав, говорю відверто», — заявив він, підкресливши: «З яких позицій ці люди захищаються прем’єр-міністром, я не розумію». До можливості створення проурядової більшості у Верховній Раді Президент поставився як до нісенітниці.
Обмеження тіньової економіки та впливу олігархічних структур у державі, постійна системна протидія зрощуванню олігархічних структур з держапаратом. Переосмислення ролі держави одночасно з підвищенням дієздатності державної влади — адже саме за державою залишається «перше й рішуче слово боротьби з корупцією, всевладдям і свавіллям чиновників». Перегляд відносин з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями в пошуках найбільш сприятливого алгоритму співпраці. Поглиблення адміністративної реформи, яка має стати провідним елементом державної політики післякризового етапу, реформа судової системи, розвиток банківської системи. Ці ключові моменти виступу Президента України Леоніда Кучми на конференції «Україна на порозі XXI сторіччя: уроки реформ і стратегія розвитку», власне, і можуть стати відповіддю на запитання — якою ж буде стратегія не просто розвитку України в наступному столітті, але того самого руху на випередження, завдяки якому країна все ще зберігає шанс зайняти гідне місце в світовій спільноті.
Програмні заяви перекликалися з визнанням втрат на першому етапі трансформації суспільства. Президент, до речі, чи не вперше визнав і власні прорахунки — що також дає надію на те, що відбувається процес глобального переосмислення, переорієнтації всієї державної машини, розробка нової системи стратегічного мислення, формування пріоритетів. Отже, за словами Президента, за дев’ять років свого незалежного існування Україна відбулася, створено нову історичну реальність, завершився перший етап трансформації. Таким чином, промова Президента стала відповіддю на питання і про результати першого року його другого терміну перебування на посаді, і про те, з чим країна входить у нове тисячоліття. Успішний рух уперед, на думку Л. Кучми, залежить від того, наскільки глибоко в українському суспільстві розберуться з причинами попередніх невдач і які буде зроблено висновки. Але «ситуацію сьогодні треба виправляти не відкладаючи».
При цьому Президент відзначив, що цілі та завдання нового етапу розвитку є на порядок складнішими і масштабнішими від тих, які вирішувалися суспільством у попередні роки. На думку Л. Кучми, цей висновок має ключове значення для розуміння нового етапу розвитку країни.
За словами Президента, перехідний період в Україні проходив набагато складніше, ніж у сусідніх країнах, через більш тривалий період існування тоталітарного режиму. Трансформація суспільства призвела до «відчутних втрат» — зменшення наполовину економічного потенціалу держави, падіння життєвого рівня, серйозні демографічні проблеми, деформація структури виробництва, відносин власності. «Справа українського державного суверенітету виявилася набагато складнішою, ніж це видавалося», — сказав Президент Кучма, що було пов’язано і з впливом російського чинника: «жорстке офіційне і ще більш жорстке неофіційне протистояння утвердженню і зміцненню економічного суверенітету України», причому цей чинник діє й зараз. Сподiвання на зовнішню допомогу не виправдалися — щоразу Україна залишалася сам на сам зі своїми проблемами.
Причинами втрат були й відсутність глибокої системної трансформації в українському суспільстві, методологічні помилки в процесі реформ, стихійне проведення реформ без належної теоретичної підготовки. Наслідком цього стали дезінтеграція, економічна розбалансованість. Спроба надати реформам послідовного характеру 1994-го року не вдалася через глибоку економічну кризу та протистояння гілок влади.
Найбільш вразливою стороною трансформаційної моделі, якої дотримувалася Україна, було, як відзначив Президент, фактичне зведення її до вкрай обмеженої логіки однобічного економізму, або точніше — ринкового фундаменталізму.
Внаслідок тінізації економіки бюджет щороку недоотримує 10—12 млрд. грн., значна частина держапарату стає одним із активних суб’єктів тінізації. Найнебезпечнішим наслідком тінізації є зростання корумпованості державного апарату, «перехід його значної частини в активні суб’єкти тінізації». Держава не може реалізувати своєї місії, коли її політику, «виходячи з корпоративних інтересів і цілей визначають ті або інші персони та групи», які впливають на законодавчі та правоохоронні органи, судову практику, управлінські структури та ЗМІ. Втім, Президент відзначив, що він не схильний перебільшувати масштаби цих процесів, але «недооцінювати їх небезпеку не можна і замовчувати їх також не можна». Бо коли немає ефективної противаги олігархічному капіталу, закономірністю стає його розширення.
Але при цьому Президент закликав відмовитись від спрощених оцінок фінансово-промислового капіталу і відзначив, що не можна «огульно ототожнювати» його з олігархічним.
Держава може звільнити суспільство від своєї присутності там, де сформовані і ефективно діють ринкові механізми, вважає Президент. А в Україні, за словами Президента, «порушено це «золоте правило». І низький рівень дієздатності держави — це основна перешкода досягнення економічної та соціальної політики, тоді як, відповідно до світового досвіду, роль держави і влади на переломних етапах розвитку зростає. Підвищенню дієздатності держави повинно сприяти поглиблення адміністративної реформи, поглиблення економічної демократизації, політичної системи, суспільного життя, забезпечення реального розподілу влади та власності. З цих позицій треба підходити й до проведення судової реформи, мета якої — створення в Україні незалежної судової влади. Проте темпи судової реформи Президент визначив, як «дуже повільні».
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог, головний редактор часопису «Політична думка»:
— Вчорашній виступ Президента України Леоніда Кучми на науковій конференції — дуже цікаве явище, воно, з одного боку, продовжує деяку специфічну традицію оцінки вищим керівництвом країни своєї власної діяльності. А з іншого боку, відкриває істотно нові нюанси в практичній політиці. Адже сьогодні, якщо ми ще хочемо сподіватися на краще, то, очевидно, необхідно шукати конкретні зміни в самій системі влади й спрямованості її дій. У зв’язку з цим виступи Президента містили подібні висловлювання, але сьогодні вже йдеться про більш відвертий і масштабний перегляд деяких ключових питань української політики. Йдеться про наступ на олігархів, оцінку їх ролі в суспільстві і владі. За останній рік Леонід Кучма домігся певних результатів у цій сфері, вони не радикальні і не дуже чітко проглядаються, але олігархи, значною мірою, виявилися відсуненими від прийняття рішень і найближчого оточення Президента. Сьогодні ж озвучується необхідність продовження подібних дій. Це дійсно важливо й проблему необхідно вирішити повністю. Інша проблема — це характер влади, який все-таки стверджується і та роль яку здатна зіграти держава за нинішньої державної еліти, при нинішньому чиновництві, при величезному бюрократичному, малооновленому і самовідновлюваному на недемократичних принципах апараті. Тут і виникає багато питань у зв’язку з перетворенням системи влади. Звичайно ж акценти в промові Президента було розставлено правильно: наголошено на необхідності розвитку громадянського суспільства, але я не бачу поки що шляхів, якими можна було б перевести до цивілізованого русла відносини між суто державними структурами і суспільством. На жаль, сьогодні, паралельно з відстороненням олігархів, у нас відбувається пригноблення суспільства: не підтримуються самостійно незалежно мислячі люди. Досі принаймні приймалися всілякі заходи для того, щоб не виникла неліва опозиція. Досі в нас недоброзичливо сприймаються критика і дискусії з приводу ведення державної політики. Взагалі для мене неясно, спираючись на які сили і з якою командою можна було б здійснити ту програму, яку було накреслено.
Михайло ЗУБАР, «День»
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, політолог, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктологiї:
— Перше, на що я б хотів звернути увагу — це те, що у виступі Президента чи не вперше зроблена відверта оцінка пройденого шляху, зокрема, визнаний той факт, що реформи проводилися стихійно, без продуманих теоретичних засад.
Ще один сильний позитивний момент — це ув’язка необхідності проведення адміністративної реформи з необхідністю імплементації результатів референдуму. Я це розумію так, що адміністративна реформа, яка має своєю кінцевою метою поставити владу під контроль суспільства, пов’язується з необхідністю прийняття поправки до Конституції про те, що парламент потрібно розпустити у випадку, якщо не створена парламентська більшість. Для того, щоб адміністративна реформа запрацювала, необхідно, щоб уряд став органом політично відповідальним. Це можливо тільки в тому випадку, коли парламентська більшість приймає на себе відповідальність за уряд. Для цього треба інституціалізувати в Конституції поняття парламентської більшості.
Один момент мене бентежить — Президент у своєму виступі згадав про так зване золоте правило, яке було порушене в ході реформ. Згідно з цим правилом, як сказав Леонід Кучма, держава звільняє себе від своєї присутності там, де сформовані й діють ринкові механізми. На мій погляд, в такому розумінні ролі держави і ринкових механізмів закладена одна небезпека. Вона полягає ось у чому: ця фраза походить iз тих благополучних країн, де взагалі не прийнято і безглуздо говорити про те, що, крім держави і ринкових механізмів, існує ще такий важливий компонент як громадянське суспільство. Там кажуть — держава повинна піти звідти, де працюють ринкові механізми. До речі, я вважаю, що не завжди вона повинна звідти йти. В нас якраз там, де не треба б було йти, вона це робить. Наприклад, в культурі, де ринкові механізми запрацювали, й поп-культура отримує прибутки, а держава усунулася, і йде процес поголовної деградації високої культури. Але головне полягає в тому, що для нас, на відміну від благополучних країн, важливо те, що є не два суб’єкти — держава і ринкові механізми, а три — держава, ринкові механізми і громадянське суспільство. «Золоте правило» передбачає, що там, де йде держава, вона доповнюється ринковими механізмами. Насправді, там де держава повинна піти, вона повинна доповнюватися ринковими механізмами і громадянським суспільством. Неусвідомлення цього моменту, тобто ролі громадянського суспільства, спричиняє подальші помилкові операції з прийняття рішень, інтерпретації нашого подальшого шляху і т.д. Влада і держава не усвідомлює, що треба готувати умови для передачі суспільству цілої низки функцій, які громадянське суспільство виконає краще, ніж бюрократія.
Далі мова у виступі Президента йде про те, що держава рано усунулася і що саме за державою «залишається перше і вирішальне слово в боротьбі з корупцією, всевладдям і свавіллям чиновників». Тут є деяка тавтологія: чиновники і є держава. Не може бути перше і вирішальне слово у чиновників для того, щоб боротися зі свавіллям чиновників. Для цього повинно існувати громадянське суспільство: вільні ЗМІ і політичні партії, які повинні організувати систему політичної відповідальності влади. Чиновники повинні бути підлеглі суб’єктам, які несуть політичну відповідальність. Оскільки цей момент звучить так, що громадянському суспільству не надається належної уваги, з цього далі витікає зневага до таких речей як політичні партії, до тієї ролі, яку могла б зіграти влада держави в створенні умов для функціонування політичних партій, підходів до прийняття законів про партії, про Кабінет Міністрів і т.д.
Наталя ТРОФІМОВА, «День»
