Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Три причини для скепсису й одна — для оптимізму

16 червня, 2006 - 00:00
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА / «День»

У задовгому коаліційному ендшпилі, схоже, залишилося зробити останній хід. Пропозицію Романа Зварича вкотре зробити перерву в роботі Верховної Ради до 20 червня для так званих консультацій Партія регіонів підтримала майже в повному складі. За цю пропозицію проголосували 252 депутати нового формату коаліції й один «заблукалий» (або, навпаки, прозрілий) соціаліст. Решта рішень — про створення комітетів, про внесення на порядок денний проектів постанов щодо ситуації в Криму, ситуації з обранням голови Дніпропетровської обласної ради, а також про контрабанду зброї — при голосуванні провалилися.

Єдине результативне голосування примусило депутатів знову говорити про прикмети створення «великої» коаліції. Як заявив соціаліст Йосиф Вінський: «Бізнес-частина «Нашої України» виявилася сильнішою, аніж її ідеологічна структура». Утім, слабкість «ідеологічного крила» характерна не лише для «НУ». Той же Й. Вінський заявив, що в деяких депутатів із фракції СПУ з'явилася певна мотивація (цікаво, в яких цифрах вона тепер характеризується?) підтримати створення коаліції з участю Партії регіонів. «Таких людей більше, ніж я чекав», — додав депутат.

Що ж продемонструвала ситуація в парламенті, який через два місяці після виборів зібрався, щоб знову і знову відкладати свою роботу? По-перше, елементарна неповага до часу в умовах, коли кожен день наближає Україну до економічної й інституційної кризи. До речі, за час простою депутати також отримують зарплату, до того ж немаленьку. По-друге, пристрасті навколо створення політичної коаліції, безпардонні торги за крісла та портфелі демонструють суспільству відсутність у його обранців не тільки якихось стійких поглядів і принципів, а й простої людської моралі. Що нівелює аж ніяк не безкінечний ресурс Майдану, яким політики не зуміли скористатися вчасно. А зараз — просто добивають його. Це призводить до депресивного настрою виборців. І це третя причина, чому все, що відбувається зараз у парламенті, та й у владі загалом, — це дуже і дуже погано. До речі, неймовірно, але факт: як свідчать результати соціологічних опитувань, свою роботу парламент нового скликання починає з мінусовим рівнем довіри. Чи залишаються в цій ситуації підстави для оптимізму?

Про це «День» запитав у директора Центру соціальних досліджень «Софія» Андрія ЄРМОЛАЄВА:

— Звісно, ми всі розчаровані двомісячним переговорним процесом, але, за великим рахунком, наш парламент — це маленька дитина, яка лише вчиться ходити та говорити. Тому — ми вчимося. У новій системі, ті, хто здавався ангелами у плоті, показали себе як претенденти на узурпацію влади, вони показали не лише свої зуби, а й хвости. Багатьох це не просто здивувало, але й налякало. Я думаю, що ті політичні сили, які зараз відмовилися від старого коаліційного формату, насправді виглядають не гравцями, а просто розгубленими дітьми. Розгубленими і в змістовному сенсі, і в психологічному. Це, до речі, дуже помітно.

Що стосується політ-економічного підспідку (він, до речі, також є), то полягає він у тому, що на тлі гри, яку закрутили професійні політики, зчинив бунт промисловий олігархат. Я їх називаю українськими «ізюбрами». Це та частина великого капіталу, яка довго сиділа мовчки. Спершу вони мовчали, коли панувала фінансово-номенклатурна олігархія, потім вони вклали гроші і довірилися політменеджерам, і зараз опинилися на краю лавки запасних, бачачи, що їхні гроші бездарно проїдають. Бунт українських «ізюбрів» призвів до того, що стався реальний політичний переворот. Подивіться, в усіх парламентських силах — і в «помаранчевих», і в синіх, і в різнокольорових — практично відбувається розшарування на тих, хто є реальними платниками податків, товаровиробниками, роботодавцями, власниками цілих міст і регіонів, і тих, хто довгий час, маючи мандат довіри, політичний статус, намагався маніпулювати владою. До речі, Україна цю ситуацію вже переживала в період першої республіки, але, думаю, тоді професійні політики та волюнтаристи були успішнішими. Зараз узурпація влади не вдалася.

Які варіанти розвитку подій можливі? Перше, можливий альянс «Нашої України» з промисловими колами сходу. Поки що багато політологів і журналістів розглядають це як таку собі змову регіоналів із «Нашою Україною». Але я хочу наголосити: змінилася не тільки політична та психологічна карта подій, змінилася й архітектура подій. «Партія регіонів» не є першою скрипкою в переговорах. Першою скрипкою є ці промислові «ізюбри». Тут є і старі знайомі олігархи, є й нові гравці. Власне, між ними і ведеться розмова, як поділити владу, віддаючи її на відкуп політичному класу. Я не виключаю, що в результаті вони сформують коаліцію із двох політичних сил — «Нашої України» і Партії регіонів. Але разом із тим, у цього проекту багато ризиків. По-перше, попри всі ці підкилимові зміни, для широких суспільних кіл такий союз має вигляд зради.

Причому у випадку, якщо будуть форсовані події по коаліції, не виключено, що все це обернеться серйозними внутрішніми кризами і для «Нашої України», і для Партії регіонів. Тому ціна питання досить висока. Чи зможуть ті, хто взявся за переговори, не допустити розвалу та нових конфліктів усередині своїх політичних сил?

Я не відкидаю другого варіанта, я його називаю «транзитним» — він теж може на час багатьох влаштувати. Суть цього варіанта — будуть продовжені переговори про створення коаліції. Але тепер головними провайдерами будуть українські «ізюбри». Як перехідний варіант буде запропоновано формування керівництва парламенту без парламентської коаліції. Фактично ми мали б тоді «м’яку коаліцію». Навіщо це потрібне? По-перше, це дозволило б трошки втихомирити пристрасті від змін, зрад, тощо. По-друге, це дало б можливість Президенту потримати руку на пульсі управління щонайменше до вересня. Зрештою зараз не так просто тривають торги щодо основних посад. Одна справа — прибрати амбіційних Тимошенко й Мороза, інша — тут же віддати посади своїм недавнім політичним опонентам. Загалом, ситуація досить метаморфозна.

Ми не повинні відкидати і варіанту «ні миру, ні війни». Коли всі втомляться від нескінченних змін, коли буде обмін обвинуваченнями. Але в результаті парламент піде відпочивати, а Президент не буде його розганяти. А восени домовлятися буде легше.

Наталія ТРОФІМОВА, Олена ЯХНО, «День»
Газета: