Президент Віктор Ющенко знайшов рятівників України. Це — члени Ради нацбезпеки та оборони. Саме цей державний орган, на думку глави держави, повинен стати свого роду антикризовим штабом, здатним протистояти економічній ситуації, що гіршає. У прем’єра Юлії Тимошенко, як відомо, інша думка: голова уряду не втомлюється закликати всі фракції Верховної Ради створити для порятунку вітчизняної економіки мегакоаліцію та скасувати дострокові парламентські вибори. Однак учора виборча тематика дещо відійшла на другий план: Президент призупинив дію свого указу про розпуск парламенту й проведення позачергового волевиявлення, і депутати зібралися на пленарне засідання. Щоправда, «друге дихання» головному законодавчому органу країни Президент відкрив лише, цитуємо, «на кілька днів». Цього часу, на переконання Віктора Ющенка, повинно вистачити народним обранцям для прийняття пакету законів, що допоможуть країні пережити фінансово-економічну кризу. Але навіть якщо власники депутатських мандатів і продемонструють дива законотворчості, вибори все одно відбудуться, щоправда, вже не 7, а 14 грудня. Про тимчасову виборчу відстрочку також зазначено в Указі Президента.
Чекати від депутатів продуктивної роботи те саме, що чекати біля моря погоди, — переконаний керівник соціологічної служби «Український барометр», політолог Віктор Небоженко. На думку експерта, протягом поточного пленарного тижня буде все: кулуарні домовленості, інтриги, дебати, але аж ніяк не консолідоване голосування.
Про особливості мислення української еліти, про те, які тенденції суспільних настроїв виникнуть після грудневого волевиявлення, про вірогідне саморозкладання БЮТ та Партії регіонів, а також про... швидкі нові дострокові вибори до ВР — в інтерв’ю Віктора Небоженка «Дню».
— Вікторе Сергійовичу, перенесенню дати виборів, на ваш погляд, передували політичні домовленості чи це все ж таки одноосібне рішення Президента Ющенка?
— Насправді, я не вважаю, що перенесення виборів на 14 грудня — це остаточно, і я не думаю, що насправді парламент щось зможе зробити зараз. Адже коаліції немає. Колективного, кооперативного солідарного голосування також немає. Що зараз може статися? Черговий кидок. Тобто БЮТ та Партія регіонів можуть домовитися про певне політичне рішення й назвуть це антикризовим законом. Президент також запропонує зараз якийсь антикризовий закон, який дві найбільші фракції успішно «прокотять», хоча б для того, щоб не дати Президенту додаткові бали. Я гадаю, що ми з вами протягом цього парламентського тижня не побачимо успішного, ефективного голосування. Частина парламентаріїв уже налаштувалася на вибори, а частина працює, бо до нових списків уже не потрапить. А щодо перенесення дати виборів, я гадаю, це не компромісне рішення, а звичайна практика. Дострокові вибори — це завжди важко, й до них готові завжди лише дві великі партії. У нашому випадку це БЮТ та Партія регіонів. Те, що бютівці зараз відмовляються від виборів, мені здається, велика гра, на хід якої впливає низка найрізноманітніших обставин. Наприклад, у них дуже неохайний список. Вони це розуміють, вони не знають, як сформувати першу п’ятірку, як сформувати сотню, бо, з одного боку, бажаючих багато, а з іншого — люди ще не «відбили» гроші, які були витрачені на торішніх виборах, а ціна місця в БЮТ та Партії регіонів дуже висока. До речі, якщо на чомусь політична криза й відбивається, то аж ніяк не на цінах у прохідній частині списку цих двох політичних сил. Лідери навіть не захочуть розмовляти з бажаючими в’їхати до великої політики за маленьку суму грошей.
У таких умовах, звичайно ж, для нових політичних сил дуже важко підготуватися й провести кампанію. Але перед тим, як будувати реальні прогнози, необхідно все ж дочекатися стадії номінації (коли люди заявлять про себе, про свої політичні програми тощо).
— Сьогодні в політичному та експертному середовищі звучать вельми суперечливі оцінки щодо ініціативи прем’єр-міністра про створення коаліції і, відповідно, уряду на базі всіх п’яти представлених у парламенті фракцій. Хтось називає це популізмом, хтось — державним підходом. Яка ваша думка щодо цього?
— На мій погляд, йдеться все ж про політичну боротьбу за посаду прем’єр-міністра. Це, мені здається, було головною метою звернення. Друга мета — підготовка до дострокових парламентських виборів. І хоч що говорять про небажання БЮТ йти на вибори, на сьогодні — це одна з найпідготовленіших політичних сил. У них прекрасний рейтинг, у них розгалужені організації, у них харизматичний лідер, у них є ядро однодумців, які прийдуть і проголосують навіть 31 грудня, а якщо потрібно — то й 1 січня рано вранці. Час для такого заклику з боку голови уряду вибраний правильно, з урахуванням кризи, що насувається, однак пропозиція прем’єра носить дуже й дуже конфліктний характер. Не можна формувати Кабмін із представників усього парламенту. Парламент обирають для того, щоб була виділена група більшості, яка несла б відповідальність за виконавчу владу. А створювати уряд з усіх представлених у парламенті команд — це означає знецінювати вибір людей. Адже в такому випадку незрозуміло, в чому відмінність політичних поглядів та політичних курсів? Особливо це актуальне під час кризи.
— Дострокові вибори, на ваш погляд, можуть розв’язати кризовий вузол?
— Вибори можуть вирішити кілька завдань. Перше. Вибори можуть дати можливість прорватися маленьким, новим політичним партіям. Це не означає, що прийдуть свіжі сили, але вони, можливо, трошки розбавлять українську політичну олігархічну систему, що прагне до двопартійності. Це досить важливий момент. Мені здається, що електорат шукатиме щось нове й не обиратиме машинально з трійки великих — БЮТ, Партії регіонів і «Нашої України».
Друге. Вибори призведуть до різкого погіршення активності електорату. На ці вибори люди ще прийдуть за інерцією. Киянам, щоправда, буде важче, бо вони регулярно голосують. Але загалом, уся країна прийде. Я гадаю, явка коливатиметься в межах 55 — 65%. А ось на наступних виборах — президентських, парламентських, місцевих, та яких завгодно, ми побачимо байдужість людей, які прийдуть до думки, що вибори не є інструментом, хоч би тимчасового впливу на політиків. У результаті ми з вами побачимо появу політики на вулицях. З’являться некеровані громадські організації, напівсекретні групи тощо. Це завжди так: коли партійна машина не виконує свою роль із арбітражу, зі спускання пари з киплячої політики — починає оживати вулиця. Ось що дадуть ці дострокові вибори: можливість потрапляння до парламенту дрібних політичних партій; на наступних виборах впаде явка; в країні з’явиться вулична політика.
— Усе це — дуже негативні тенденції, чи можна цьому якось запобігти?
— Не те слово — негативно! Однак запобігати цьому не треба, бо це завдання для еліти, а не для експертів і журналістів. Якщо вони не впораються з таким рухом подій, їм уже нічого не допоможе. Адже вони як і раніше використовують старі інструменти: перевибори, чорний піар, прослуховування, шпигунство, переманення, Майдани... Ми все це вже проходили й не можна це вдруге, втретє пройти, бо з кожним разом ефективність таких політичних інструментів падає. Але якою б рихлою не була Україна — це живий організм, який починає шукати свої шляхи. Це, як я вже казав, поява політики на вулицях, і з іншого боку — зростання байдужості населення до публічної діяльності, передусім, до виборів. Але повторюю: на цих виборах буде ще все добре, вони лише підготують грунт подальших кризових явищ, які стануть очевидними для всіх. Поки що цього немає, а те, що я зараз кажу, — це результат аналітичної роботи. Але це все з’явиться, як тільки минуть вибори.
— Наступні вибори — президентські, і нескладно спрогнозувати, яку роль можуть зіграти на них вказані вами тенденції...
— Ви — оптиміст, адже в нас через шість місяців можуть бути й нові парламентські вибори. Зараз вибори пройдуть, а оскільки вони не сформують демократичну коаліцію, то парламент може бути знову розпущений. Однак я не втомлююся повторювати, що в будь-якому випадку перевибори — це краще, ніж стрільба на вулицях. Поки ще ресурс політичних рішень не вичерпаний. Але інша річ, що з кожним разом нам пропонується все гірше, гірше й гірше. Так ось я розвиваю вашу здогадку: на наступних виборах політики дійсно зіткнуться з байдужістю людей і, як наслідок — істотним падінням виборчої явки.
— Вельми песимістично. Виходить, чим далі — тим гірше.
— Так, саме так. Але цей етап із достроковими виборами необхідно пройти, щоб починати щось інше.
— Адже соціологи кажуть, що за політичним офарбленням майбутній парламент мало чим відрізнятиметься від нинішньої ВР.
— Швидше за все, дійсно, парламентський розклад сил не зміниться, однак ми побачимо інше: такий самий розвал і саморозкладання Партії регіонів і БЮТ, який стався сьогодні з «Нашою Україною».
— А далі — нові вибори?
— Так, це закінчиться наступними достроковими виборами, де ці політичні сили втратять чергову порцію голосів виборців. Це — еволюційний шлях. Інший шлях — це шлях державного перевороту, який бере на себе певна група людей і несе відповідальність за замороження конфлікту, скажімо, на три роки. Однак я не вірю в те, що в Україні знайдеться така група людей, яка буде одночасно і патріотами, і професіоналами. Це в нас на сьогодні важкопоєднувальні якості.
— Отже, ми підемо еволюційним шляхом...
— Ми вже йдемо цим шляхом, відрізуючи хвіст собаки не відразу, а шматочками.
— Але чи є передумови говорити, що еволюція приведе до підвищення якості?
— Та ні, не прийдуть здоровіші сили, ніж ті, які є зараз. Проте в нашої нинішньої еліти вже є перші ознаки паніки. Адже вони за ці десять років витратили величезні суми на політику! Вони не хвилюються за населення. Вони не хвилюються за зовнішньополітичний імідж України. Вони розуміють, що домовлятися й дотримувати якихось правил політичної боротьби дешевше та вигідніше, ніж надати одній політичній силі владну монополію. Вони порозумнішають, замисляться, вони й не зможуть тепер витрачати по мільярду доларів на кожні дострокові вибори. Все скінчилося. Ви собі уявляєте, як через рік крутитимуть біля скроні інвестори, коли дізнаються, що Україна знову входить у новий виборчий цикл!?
У нас проходять вибори за виборами, але ніхто з їхніх учасників не робить висновків. Кожна політична сила вважає, що всі повинні загинути, а вони за десять років боротьби повинні отримати остаточну владу над усім. Але це також глухий кут. Не буде вже одноосібної влади після 2004 року! Чому вони це не можуть зрозуміти — важко сказати. Вони все ще сподіваються взяти повну владу, і лише потім планують приступати до розв’язання економічних проблем. Але це — суто африканське мислення.
— Не хочеться закінчувати бесіду на такій песимістичній ноті. Давайте все ж спробуємо знайти хоч капельку оптимізму.
— Тут і з капелькою — дефіцит (сміється. — Авт.). Перший і ключовий сприятливий чинник: терпіння та мудрість українського народу набагато вищі, ніж у нашої еліти. Люди все розуміють і терпляче чекають, коли все це закінчиться миром і коли в нас з’являться інші політики, з іншими ідеями і з меншим честолюбством. Політик — будь то жінка або чоловік, повинен подрібніти, а не зображати з себе національного героя. Це те, до речі, що відбувається в економіці. Адже зараз жодному олігарху на й думку не спаде захопити всю економіку. А в політиці, на жаль, ще діє гігантизм амбіцій, який дуже сильно відбивається, грубо кажучи, на політичному устрої держави.
