Байкарі, напевно, теж генії, бо іноді їм удається в абсолютно інакомовному ракурсі побачити майбутнє. Як, наприклад, знаменитий невмійко-кравець схожий на верстальників сьогоднішнього нашого бюджету, яким, щоправда, все ж таки вдається якось його розкроїти. Тільки дивуєшся, як у них може щось виходити. Учора, наприклад, голова Сумської облради В'ячеслав Шапошник у присутності київських журналістів вимагав від Кабміну і Мінфіну залишити в області 25% рентних платежів за нафту, газ і газовий конденсат, що видобуваються на Сумщині відповідними підприємствами.
Дещо дивно, звісно, що при цьому державний чиновник фактично погрожував уряду масовими акціями протесту, якщо в бюджеті 2008 року ця вимога не буде відображена. І все ж не можна не визнати, що населення найбільшої нафтоносної області країни (тут видобувається половина української нафти) мусило б мати права на якусь частину прибутків від нафтової галузі. Обгрунтовуючи вимоги сумчан (на доказ демонструвалися їхні листи) Шапошник говорив, що через порушену нафтовиками й газовиками екологію рівень смертності в області один із найвищих у країні, а народжуваність — найнижча. При цьому остання зараз на тому ж рівні, що під час Голодомору й у перші повоєнні голодні роки. Дороги, зокрема й з вини нафтовиків, у краї абсолютно розбиті, школи й дитячі садки потребують ремонту, житлово-комунальне господарство теж потребує реконструкції. У одному із сіл, розповідає Шапошник, жителі вже давно проклали до своїх будинків газові труби, але газопровід до цього населеного пункту не будують — у бюджеті немає коштів. Картина, звісно, малоприваблива, й уряду слід було б звернути увагу на всі ці потреби. Але він поки, як у тій дитячій грі — ні «так», ні «ні» не говорить, хоч усно дехто вже обіцяв розглянути й врахувати. Проте так само було й минулого року: чиновник із бюджетного парламентського комітету начебто щиро запевняв у своєму співчутті, але не дійшло навіть до голосування.
Чому ж в уряду, що називається, руки не дістають до таких питань? Хоча їхні вирішення дали б партіям, що входять до правлячої коаліції, додаткові голоси на майбутніх позачергових виборах. А все тому, що Кабмін і Мінфін постійно мають справу зі справжньою трохимовою свиткою, яку сьогодні може кроїти на власний розсуд будь-хто, кому не ліньки.
Ось днями Президент України надав чинності рішенню Ради національної безпеки та оборони про фінансування сфери національної безпеки та оборони в проекті держбюджету на 2008 рік. І спробуй відмовити. Ще за радянських часів нас вчили, що той, хто не хоче утримувати власну армію, годуватиме чужу...
А ще Віктор Ющенко подеколи нагадує прем'єр-міністру Віктору Януковичу про необхідність врахування соціальних ініціатив Президента в проекті держбюджету на 2008 рік. Тим часом, виконуючи рішення Конституційного Суду про відновлення соціальних пільг, скасованих законом про бюджет на 2007 рік, Кабмін готує законопроект, яким буде передбачено відповідний механізм, і робить необхідні розрахунки... Та сама свитка? На початку серпня прем'єр заявляв: «Для виконання цих рішень у нас наразі немає можливості. Виконання цього рішення є непосильним для бюджету і для держави». І все ж робити треба — рішення КС зобов'язує...
КС «відновив» і пільги, й виплати «дітям війни», забувши, щоправда, вказати джерела фінансування. «Якщо такими темпами розвиватиметься економіка, як вона розвивається зараз, то приблизно за три роки ми зможемо забезпечити виконання Закону про дітей війни в повному обсязі», — вважає перший віце-прем'єр Микола Азаров. «Ця сума — величезна», — запевняє він.
Тим часом, Президент вимагає також звести до мінімуму дефіцит у проекті держбюджету-2008: «Я категорично вимагаю мінімізації дефіциту національного бюджету — заміну коштів, позичених на внутрішньому й зовнішніх ринках, ресурсами, які ми можемо добути за рахунок раціональної фіскальної політики», — наполягає Віктор Ющенко. Нагадаємо, що в держбюджеті-2007 граничний дефіцит визначено в розмірі 15,72 мільярда гривень або, орієнтовно, до 2,5% ВВП. Президент вимагає 2008 року знизити дефіцит до двох відсотків.
А ось нафтовики й газовики стогнуть від підвищеної рентної плати за вуглеводні, що видобуваються в надрах країни, й стверджують, що вона просто гробить галузь. Суми, Харків, Полтава претендують на свою частину цієї ренти. Ще ніхто жодного разу не сказав: я хочу збільшити свій внесок у бюджет. І всі ми разом дивуємося його діркам, кроїмо й перекроюємо, намагаючись їх заткнути. Але нехай би це робив уряд, звісно, за участю місцевих органів влади. Їм, безумовно, треба шукати взаєморозуміння. А роль інших, зокрема й головного гаранта, який ні за що не відповідає, але якому до всього не байдуже, мусила б звестися до очікування результату. І тоді, якщо дав уряду працювати, вимагай на всю котушку!
