Учора міністр закордонних справ Росії прибув з візитом
у Республіку Польща. І хоча в його розкладі чимало зустрічей і переговорів
з польськими офіційними особами з різних аспектів взаємовідносин двох країн,
зокрема й останні приготування для першого візиту в Польщу російського
президента, стрижень програми, звичайно, полягає в тому, щоб загасити останні
вогнища опору польської сторони намірам Росії та Євросоюзу прокласти через
територію цієї країни газопровід в обхід України.
Напередодні приїзду Іванова у Варшаві відбулася зустріч
представників залежного від «Газпрому» СП «Газекспорт» з керівництвом польського
монополіста Gyrnictwo Naftowe та Gazownictwo. «Газета виборча», посилаючись
на неофіційні джерела, повідомила минулого понеділка, що росіяни запропонують
Польщі збільшення ціни на газ на 30%. Тим часом від транзиту газу Польща
може отримати хоч і не обіцяний Володимиром Путіним мільярд доларів, проте
близько 300 мільйонів на рік цілком можливі.
Однак (принаймні до вчорашнього дня) коментарі польських
офіційних осіб свідчили про те, що Варшава, хоч і стала прагматичнішою,
все ще вірна заповітовi свого великого американця Збігнєва Бжезінського:
«Без незалежної Польщі немає незалежної України».
Заступник директора Інформаційного центру польського уряду
Анджей Папеж, характеризуючи для «Дня» позицію Кабінету Бузека щодо газопроводу
в обхід України, зазначив: «Польща зацікавлена в тому, щоб бути країною
транзиту газу, але не хоче, щоб це шкодило іншим державам». Він зазначив,
що його країна послідовно негативно ставиться до будівництва так званої
міжсистемної перемички. Але «Польща відкрита для розмов на теми проектування
й будівництва газопроводів у Західну Європу». Польща життєво зацікавлена
в подальших інвестиціях і доставці газу в країну другою гілкою ямальського
газопроводу, зазначає Анджей Папеж.
Позавчора, відповідаючи на запитання «Газети виборчої»,
що скаже польський президент шефу російського МЗС, Олександр Квасьнєвський
відповів: «Чекаємо розмов за одним столом з Росією, ЄС і Україною». Він
наголосив, що у будь-якому з газотранспортних проектів Україна має брати
участь, приміром, участь українських фірм у будівництві нових магістралей.
«Польща не може підтримати жодного проекту, спрямованого проти України,
— наголосив Квасьнєвський. — Однак не забуваймо, що ведуться розмови між
Києвом і Москвою. Передбачаю, що там сторони вже дійшли порозуміння, хоч
і не відомо, на якому підгрунті» .
От тут і настає черга вже внутрішніх питань. Перше — очевидне,
на яке ніяк не можуть відповісти наші союзники-поляки: «А якою ж є позиція
України?». «Польща готова відстоювати інтереси України, але не без неї
самої, — пише в «Газеті виборчій» екс-міністр закордонних справ в уряді
Тимошевича Даріуш Росаті. — Без чіткої позиції Києва Варшаві важко буде
відстоювати інтереси сусіда, вступаючи в конфлікт водночас з Європейським
Союзом і Росією».
Але чи можемо однозначно відповісти на поставлене запитання
ми, українці? Відразу ж після оголошення консорціумом про будівництво нового
газопроводу в Європу Леонід Кучма сказав, що не бачить причин для хвилювання
й що це — дуже віддалена перспектива. Виступаючи минулої п'ятниці перед
студентами, він зазначив, що ідея будівництва газопроводу в обхід України
була політичною акцією доти, доки її не підтримав Європейський Союз. За
його словами, тепер «Україна зацікавлена в тому, щоб не стояти осторонь
від цих процесів (будівництва газопроводу через територію Польщі — Авт.
)». Більше того, Президент вважає: «Бажано, щоб ми брали участь у будівництві
цих обхідних газопроводів, які з'являться не сьогодні й не завтра і на
які потрібні великі гроші й час».
Тим часом прем'єр-міністр Ющенко наполягав (зокрема й під
час візиту у Варшаву) на тому, що існуючого українського газопроводу —
після його модернізації — цілком достатньо, щоб задовольнити потреби ЄС.
До речі, з нашою газотранспортною мережею теж робиться щось незрозуміле.
То ми її продаємо, про що повідомляють у Лондоні наші представники на міжнародній
конференції та прем'єр у інтерв'ю «Financial Times». Потім уже нібито не
приватизуємо, а передаємо в концесію, і в агентствах з'являються анонси
про розгляд у ВР відповідного законопроекту. Судячи з виступу Ющенка після
московського візиту, вже й не приватизуємо, і в концесію не віддаємо. Минулого
понеділка наш прем'єр уже заявив: «Я не хочу вживати сьогодні слова «приватизація»
(стосовно газотранспортної системи — пояснює Інтерфакс- Україна), не хочу
давати якихось інших характеристик. Ми самі собі ставимо запитання, яку
модель нам слід вибрати, щоб той потенціал, який є на наших транзитних
магістральних газопроводах, якнайефективніше використати з точки зору інтересів
і виробників газу, і його покупців». Єдине, що можна зрозуміти зі слів
прем'єра: позицію України, м'яко кажучи (якщо враховувати швидкість, з
якою розгортаються події), ще не визначено.
І тут важливо наголосити на ще одному моменті, можливо,
навіть на важливішому, ніж невизначеність позиції. «Різночитання», які
можуть бути корисними у внутрішній політиці, серйозно шкодять у політиці
зовнішній. У Польщі, наприклад, почали говорити про два конкурентні тандеми:
Кучма-Квасневський і Ющенко-Бузек. Одне з українських видань «розвинуло»
цю гіпотезу до того, що між двома країнами вже «формуються дві осі співпраці:
проросійська — на рівні президентів країн, і проєвропейська — на рівні
урядів» (щоправда, в контексті газопроводу це звучить як рівнозначність
позицій, оскільки ЄС у цьому питанні підтримує «Газпром» і Росію).
«Між прем'єром Єжі Бузеком і президентом Олександром Квасьневським
немає розбіжностей щодо зовнішньої політики, особливо стосовно України»,
— категорично заявив «Дню» Анджей Папеж, про що, до речі, може свідчити
й наведена вище відповідь Квасьневського «Газеті виборчій». В інтерв'ю
тій же газеті кількома тижнями раніше Єжі Бузек сказав: «Важко підрахувати
прибуток від транзиту газу, тому не буду коментувати ці твердження (президент
Росії Володимир Путін пообіцяв Польщі $1 млрд. прибутку від транзиту газу
новим газопроводом). Важливим є не лише прибуток від транзиту газу, а й
стратегічне зміцнення позицій Польщі як країни, через яку йде постачання
газу в Європу. Ми стаємо важливим елементом європейської системи безпеки,
рівноваги та стабільності, а також підвищуємо гарантію постачання газу
в нашу країну».
Друге питання — дискусійне: «Як має реагувати Україна на
бажання Росії збудувати газопровід в обхід її території, і, в цьому контексті,
що нам робити з нашою газотранспортною системою?». На жаль, у відповідях
на нього в нашому урядi переважають політичні гасла, а не прагматичний
розрахунок.
Чи може Україна, навіть в союзі з Польщею, заблокувати
таке будівництво? Перш ніж відповісти, спробуємо врахувати, що:
по-перше, в найближчі 20 років у країнах Євросоюзу очікується
збільшення споживання газу на 200 млрд. куб. м. «Російський газ дешевий
і його багато, — зазначає Даріуш Росаті, — тому важко дивуватися, що ЄС,
зберігаючи принцип диверсифікації джерел постачання газу, планує збільшити
його експорт з Росії на 60—80 млрд. куб. м щороку. Наявна мережа газопроводів
лише частково може задовольнити ці зростаючі потреби. Наявною гілкою ямальського
газопроводу можна додатково перекачати до 20 млрд. куб. м газу; можна збільшити
пропускну спроможність українського газопроводу на 10—15 млрд. куб. м.
Враховуючи заплановане зростання споживання, цього недостатньо. Тому договір
між Росією та Польщею від 1993 року передбачає будівництво другої гілки
ямальського газопроводу з пропускною спроможністю 30—35 млрд. куб. м».
Росаті також зазначає, що транзит через Білорусь і Польщу — найдешевший
варіант доставки газу в Європу;
по-друге, оскільки проект підтримує ЄС і чотири західних
гіганти (дві німецькі структури, французький та італійський газові монополісти),
Польща не зможе довго відмовлятися від нього, аргументуючи це лише тим,
що він зашкодить інтересам України. Нагадаємо, що 2003 р. Польща може реалізувати
свою заповітну мрію — вступити в ЄС; у січні наступного року має відбудуться
зустріч Єжі Бузека з Романо Проді. Анджей Папеж наголосив «Дню», що під
час зустрічі обговорюватимуться всі життєво важливі для Польщі теми. «Не
виключено, — визнає він, — що однією з таких тем може бути будівництво
газопроводу в Західну Європу з можливим обходом України». В європейському
контексті Україна, здається, серйозно може сподіватися лише на те, що Варшава
так і залишиться проти будівництва міжсистемної перемички, яка, за ідеєю
Москви, має з'єднати через Польщу ямальський газопровід з «українським»,
але вже на території Словаччини (іншими словами, саме ця перемичка може
створити умови, коли російський газ може потрапити в Європу, оминаючи Україну);
по-третє, Україна, як країна транзиту газу, скомпрометована
звинуваченнями в крадіжці газу, що вже набили оскому, й не менш хронічними
неплатежами. Це як дуже важливий негативний момент для відстоювання спільних
українсько- польських інтересів зазначає Даріуш Росеті. «Купувати російський
газ і регулярно за нього платити. Не припускати, щоб зростали нові борги.
Але якщо вже сталося так, як зараз, то слід було б подумати про імідж України
у світі. Росія не мала б причин звинувачувати Україну в крадіжці газу»,
— каже про висновки, які Україна повинна зробити з нинішньої ситуації,
в інтерв'ю «Газеті виборчій» секретар Ради національної безпеки та оборони
України Євген Марчук;
по-четверте, давши в руки росіянам такі козирі, чи маємо
ми право нарікати на Москву? Крім того, як зазначає глава московського
представництва «Рургазу», один iз учасників консорціуму з 5 компаній, Райнер
Хартманн: «Перед «Газпромом» стоїть питання про диверсифікацію шляхів поставки
газу в Європу (зараз Україна фактично є монополістом, пропускаючи через
свою територію близько 90% експорту російського газу в Європу — Ред.
), і він має сам вирішувати, яким маршрутом транспортувати газ: через
Польщу та Словаччину чи через Балтійське море».
Що ми зараз можемо запропонувати натомість? Обіцянку платити
й не красти. Але Ющенко вже заявляв, що цього року газ ми не крадемо. Але
все ж таки під час його нещодавнього візиту в Москву раптом виявилося,
що навіть осіннього указу Президента з найсуворішою забороною несанкціонованого
відбору, недостатньо. Треба було (а чи треба?) приймати такі умови, які
інакше, ніж «кабала для платників податків» і не назвеш...
Той факт, що на модернізацію українського газопроводу,
яка збільшить його пропускну спроможність, потрібно менше коштів, ніж на
будівництво нового, — вже аргумент. Але, як зазначалося вище, навіть модернізація
не в змозі забезпечити зростаючі потреби ЄС у газі.
Аргументом на нашу користь є й те, що, як зазначає Євген
Марчук в інтерв'ю «Газеті виборчій», «на трасі проектованого газопроводу
немає жодного сховища газу, яке могло б забезпечити стабільність постачання
в разі аварії та раптового припинення видобування. В українських сховищах
«Газпром» тримає сьогодні про всяк випадок 11 млрд. куб. м газу, тобто
фактично одну десяту свого щорічного експорту на Захід».
Ще одним серйозним аргументом для «Газпрому» та його партнерів
по консорціуму могла б стати їхня участь в українській газотранспортній
мережі. В інтерв'ю тiй же газетi Євген Марчук каже, що проект про приватизацію
49% газопроводів уже в парламенті: «Особисто я вважаю, що чим швидше ми
втягнемо Росію в українську мережу транзиту газу, тим швидше позбудемося
всіх проблем. Перестанемо тоді чути неприємні обвинувачення з боку Росії
в крадіжці газу». Відповідаючи на запитання газети, чи не буде це означати
повної економічної залежності України від Росії, Марчук зазначив: «Такий
ризик завжди існує. Всі наші зусилля мають бути спрямовані на те, щоб не
перейти небезпечної межі. З другого боку, треба нарешті подолати недовіру
до приватизації. Думка «нехай пропаде все, але нічого не віддамо в чужі
руки» — це анахронізм. Держава завжди має механізми для того, щоб змусити
іноземні фірми поважати місцеві порядки. Якщо Росія не братиме участь у
керівництві нашими трубопроводами, вона ні в якому разі не відмовиться
від пошуків нових шляхів транзиту газу в Європу».
Україна відіграє роль важливого газового мосту в Європу,
зазначають працівники Німецької консультативної групи при уряді України
Петра Опітц і Крістіан фон Хіршхаузен, але цей міст став менш стійким,
що створило умови для будівництва конкурентного трубопроводу. На їхню думку,
щоб реанімувати український газовий маршрут, український уряд і газова
промисловість мають швидко відреагувати, якщо хочуть уникнути втрат свого
прибутку й політичних переваг від ролі мосту в Європу. Німецькі вчені доводять,
що найкращим розв'язанням цієї проблеми є проведення тендера на право довгострокової
оренди або концесії української частини міжнародної системи транзиту газу.
На їхню думку, якщо Україна дуже швидко не забезпечить таким чином стабільну
й надійну базу транзиту газу через свою територію, вона втратить значний
сегмент своєї частини ринку й прибутку від транзиту газу. «Нині черга України
швидко реагувати, щоб залишитися важливою ланкою сполучення з Європою,
— доходять висновку експерти й додають: — Якщо вона цього хоче».
Однак є побоювання, що наш уряд настільки захопився внутрішніми
енергетичними «війнами», якi сам же в значнiй мiрi й провокує, що не помітив
глобальної загрози залишитися поза головними шляхами й процесами транспортування
газу з «надкушеним» газопроводом, закопаним у нашу землю. На жаль, останні
виступи прем'єра також не дають приводу для оптимізму... Скажімо, під час
візиту в Україну президента Єврокомісії Романо Проді Президент України
Леонід Кучма говорив йому про потенційні можливості нарощування транзитних
можливостей української газотранспортної системи і знайшов розуміння. Однак
прем'єр-міністр Віктор Ющенко, який сам виступав за більш активне використання
нашої мережі, на своїх недавніх переговорах у Москві, на жаль, не продовжив
цю тему. Але ж без конкретних домовленностей з Росією гарні слова так і
будуть залишатися лише деклараціями.
То що ж нам робити далі? «Україна не може бути ні за, ні
проти газопроводу в обхід її території, оскільки ці питання вирішуються
поза сферою нашого реального впливу, — констатує Євген Марчук у «Газеті
виборчій. — Зрозуміло, що ми зацікавлені в тому, щоб енергоносії йшли через
Україну, тим більше, що наша мережа трубопроводів сьогодні використовується
лише на 70%. Але ми не вважаємо, що повинні ображатися на когось за той
чи інший проект. З другого боку, немає сумнівів, що запропонований Росією
проект нового газопроводу має й політичний підтекст. Однак заражені вірусом
українського псевдопатріотизму особи мають якомога швидше позбутися його
заради інтересів самої України. Не можна уникнути процесу транспортування
енергоносіїв. Треба зробити висновки з реальності й старатися, щоб Україна
отримала максимальну користь у тих умовах, які вона має».
Можна припустити: коли про проблему обхідної труби розпочнуть
говорити ділові люди на мові цифр, тарифів та гарантій, — а не політичної
балаканини, — то ситуація зможе змінитися на краще для України. Звичайно,
якщо наш уряд витримає тест на володiння цією мовою. А отже, просто доведе:
через Україну — в-и-г- і-д-н-і-ш-е...
