У відносинах України і Росії відкрився ще один «фронт» дипломатичного протистояння. Цього разу він стосується дещо призабутої прикордонної тематики. Київ і Москва не можуть дійти згоди стосовно доцільності чи недоцільності проведення лінії державного кордону в Керченській протоці.
Минулого тижня в Москві завершилися дводенні переговори, на яких якраз йшлося про морську ділянку кордону. Можна лише уявити, до якої «дипломатичної тактики» вдалися наші східні партнери під час консультацій, якщо пiсля їх завершення українські дипломати вирішили виступити з доволі жорсткою заявою. Київ висловив свою занепокоєність із приводу «неконструктивної, неправової позиції» Росії. Стосовно розмежування Азовського та Чорного морів між Україною та Росією істотних розбіжностей немає, однак щодо поділу Керченської протоки — вони очевидні.
У чому, власне, полягала позиція України? Київ переконаний, що було б цілком природним, якби лінія державного кордону проходила тими ж координатами, що й лінія адміністративного кордону часів колишнього Радянського Союзу. Тим більше, як стверджує українське МЗС, Росія не мала нічого проти застосування останнього принципу, коли домовлялася про лінію кордону з Естонією. Зокрема, українське МЗС нагадує, що в підписаних 18 травня російсько-естонських договорах про державний кордон за НАПОЛЯГАННЯМ російської сторони зафіксовано визнання колишнього адміністративного кордону між Російською РФСР і Естонською РСР як державного кордону між двома країнами. Посол з особливих доручень МЗС України Олександр Купчишин, який і брав участь у переговорах із росіянами минулого тижня, із цього приводу зазначив: «Два кордони мають абсолютно ідентичну правову природу, тому абсолютно обґрунтовано ми розраховуємо на те, що російська сторона на наступному раунді переговорів з цього питання не буде застосовувати подвійних стандартів щодо України, а визнає те, що вона вже визнала при делімітації водних просторів з Естонією».
Така заява, звісно, не могла лишитися в Росії непоміченою. По-перше, у Москві незадоволені публічністю українців. За словами російських дипломатів, «у дипломатичній практиці не прийнято коментувати поточну роботу експертів, а тим більше давати некоректні оцінки позиції іншої сторони». По-друге, російські дипломати звинуватили українських колег у невігластві, оскільки, на переконання Москви, «проведена «паралель» (стосовно Естонії. — Ред. ) є нічим іншим як свідомим перекручуванням фактів». У коментарі росіян мовиться, що розмежування морських просторів із Росією відбувалося «за так званою серединною лінією, що відповідає міжнародному праву, а про будь-які «колишні адміністративні кордони» не було й мови, оскільки, відповідно до радянського законодавства, міжреспубліканських кордонів по морю не існувало».
Людина, необізнана в дипломатичних тонкощах, напевно, могла б припустити, що українська сторона допустилася суттєвого промаху: оприлюднювати гостру заяву, яка врешті-решт виявляється помилковою — реальна загроза переговорному процесу. І не на користь України... Однак у своїй заяві росіяни за старою звичкою вдалися до традиційних словесних маніпуляцій. У своєму коментарі МЗС РФ стверджує, що Нарвська та Фінська затоки були делімітовані за принципом серединної лінії, і — радянський кордон тут ні до чого. Але Україна не робила жодних заяв щодо цих водних просторів. Зокрема, Олександр Купчишин у своїй заяві відзначив, що, «перевіривши географічні карти відповідного періоду, українська сторона побачила, що колишній адміністративний кордон між Росією і Естонією існував і був вказаний на картах по всій довжині спільного кордону, у тому числі й по Чудському озеру — великій водній території, яка розподіляє дві держави». Відчуваєте різницю? В Україні говорять про Чудське озеро, у Росії — про Нарвську і Фінську затоки. Реальна підміна понять і реальний промах із російського боку.
Навіщо це Москві? Насамперед треба пам’ятати, що Росія доволі негативно ставиться взагалі до проведення кордону на пострадянському просторі. Однак, крім політичного мотиву, на заваді компромісності Москви стоїть ще й економічний фактор, який насправді нічого спільного з міжнародним правом не має. У Москві просто побоюються, що у випадку «одноосібного» господарювання України на Керч-Єнікальському каналі, Росії у певному розумінні буде відрізаний один із транспортних шляхів... Тому російські дипломати будь-якими способами намагаються або затягнути переговорний процес, або ж віднайти якийсь «новий формат» лінії кордону, щоб уникнути української «монополії» на каналі. Власне, більшість експертів не сумнівається, що авантюра з будівництвом дамби у напрямку острова Коса Тузла якраз і була задумана задля того, аби позбавити Україну права претендувати на Керч-Єнікальський канал. Нинішнє дипломатичне зіткнення України і Росії за своєю суттю — тузлинський рецидив.
Утім, рано чи пізно Росії доведеться змиритися з очевидними речами. Одного разу вже так сталося у «прикордонній» практиці наших країн. Раніше також Москва впиралася проведенню лінії кордону на суходолі, однак на сьогодні вона вже визначена. Справа залишається за демаркацією (позначення кордону на місцевості), проти якої росіяни поки що також виступають. Але, за інформацією «Дня», уже до кінця року (якщо, звісно, не станеться нічого екстраординарного) може бути створено спеціальну комісію з демаркації...
КОМЕНТАР
Анатолій ЗЛЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:
— Якими ви бачите можливості виходу із нинішнього дипломатичного зіткнення?
— Передусім треба продовжувати переговорний процес. Я думаю, що в ході переговорів з’являться певні нові моменти, які й дозволять шукати вихід зі складного становища. Я вважаю, що позиція України з цього питання — однозначно правильна. Україна виходить із того, щоб була підтверджена лінія державного кордону. Україна готова розглядати ці питання в контексті відповідних документів, які було підписано в 2003 році. Якраз вони є основою того, щоб російська сторона виконувала взяті на себе зобов’язання.
— Але Росія якраз посилається на документи 2003 року, вказуючи, що в них йдеться про спільне використання Керч-Єнікальського каналу...
— Лінія державного кордону однозначно потрібна для того, щоб підтвердити ту адміністративну лінію, яка існувала ще в радянські часи. Відповідно Україна веде переговори, наполягаючи на тому, що лінія кордону повинна існувати, а потім уже можна було б проводити переговори стосовно практичних підходів використання каналу.
— Російські дипломати критикують МЗС України за публічне обговорення переговорів, посилаючись на міжнародну практику. Такий принцип існує насправді?
— Я думаю, це може бути тільки джентльменська угода відносно характеру і форми подання відповідних матеріалів. Але в міжнародній практиці такого немає. Українська дипломатія давно відмовилася від так званої «таємної дипломатії». Україна не сповідує цю так би мовити концепцію, оскільки ми повинні своєчасно доводити відповідну інформацію до нашого народу. І вже спираючись на громадську думку, вирішувати питання, виходячи з наших національних інтересів.
