Необхідність перехідного періоду виправдана тим, що він пом’якшує культурний шок тоталітарної суспільної свідомості, трансформує її систему цінностей й адаптує її під принципи демократії. Багато хто вважає, що такий перехід здійснюється з допомогою режиму так званого демократичного авторитаризму, де соціальна, економічна і духовна сфери не поглинені (як за тоталітаризму), а тільки стикаються з політичною. Центральну роль в авторитарно-демократичній державі відіграє її голова, який непрямо і цивілізовано контролює діяльність усіх гілок влади, особливо виконавчої. При цьому на президента лягає величезна відповідальність, пов’язана з реформуванням соціальних, економічних і політичних інститутів.
Очевидно, що для проведення ефективної політики сильний президент повинен мати широкі повноваження. Водночас концентрація в одних руках головних владних важелів може призвести і до, м’яко кажучи, небажаних наслідків. За таких умов вирішальним чинником стають особистіснi якості президента. А роль суб’єктивного чинника у вітчизняній політиці, мабуть, навіть вельми висока. Перехідні демократії потребують сильного президента — так вважають і аналітики, і значна частина виборців. «День» звернувся до експертів із пропозицією визначити: що означає «сильний президент»? Наскільки нижчезазначеним критеріям відповідають кандидати, які сьогодні у всіх на слуху, — судити читачам.
Олександр СТЕГНІЙ, заступник директора Центру політичних та електоральних досліджень «СОЦИС»:
— Якщо говорити про нашу ментальність, то проблема номер один для України й інших пострадянських республік — це воля керівника, що втілюється у конкретних рішеннях, які його різнорівневі підлеглі виконують чітко та вчасно. Тобто йдеться про проблему виконавської дисципліни, оскільки багато законодавчих актів залишаються тільки на папері. Сильний президент — людина, яка здатна змусити своїх підлеглих виконувати прийняті ним рішення. Це людина, яка повинна піклуватися про порядок у країні, включаючи викорінювання таких явищ, як корупція. Сильний президент здатен показати нації, куди рухатися далі, і може пожертвувати особистими амбіціями на благо країни. Ми говоримо про бажане, відсутність такого лідера іноді серед громадян призводить до ностальгії за «сильною рукою». Соціологічні опитування фіксують такі думки: краще один сильний лідер, ніж багато різних законів; краще сильний лідер порушить закон, але в країні буде цілковитий порядок.
Безумовно, залежність сильного політика від своєї команди проглядає, але він ніколи не дозволяє навіть своїм однодумцям керувати собою. Одна річ, коли він прислухається до запропонованих ними конструктивних ідей, інша — коли він іде на поводі у свого оточення і поступається своїми принципами. У цьому випадку сила самодостатня і виявляється у впевненості лідера в правильності вибраного шляху. Така людина не потребує додаткових аргументів.
Нерішучість, половинчасті заходи, відсутність чіткого плану дій — «прерогатива» слабкості. Будь-яку провинність на державному рівні здійснюють конкретні особи. Відповідальність завжди конкретна і не може бути колегіальною. Тому «розбір польотів» задля проформи, характерний для діяльності наших політиків і високопоставлених чиновників, — показник не сили, а слабкості і бажання приховати корпоративні інтереси. Претензія на керівництво країною повинна базуватися на силі особистості, її життєвому досвіді, вмінні організувати навколо себе людей.
Анатолій ГРИЦЕНКО, президент Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова:
— Сильний президент, справжній лідер держави — за суттю, а не за формальним статусом, — на мій погляд, повинен мати такі три риси.
По-перше, стратегічне бачення, здатність чітко визначити стратегічні цілі й орієнтири розвитку держави. Без цього діяльність президента буде безсистемною, імпульсивною, у режимі реагування на події і проблеми, яких не злічити.
Президент не повинен бути рабом обставин, він повинен дивитися вперед, прораховувати рішення та дії на перспективу. Простіше кажучи, глава держави та його команда повинні працювати за схемою «сьогодні на післязавтра», а не «сьогодні на вчора».
По-друге, президент повинен ефективно використовувати інструмент кадрової політики. Підбір і розстановка кадрів на основні пости — це другий важливий доданок успіху глави держави. Головні критерії тут — високий професіоналізм, порядність, пріоритет інтересів країни і держави над особистими інтересами високих чиновників. Сильний президент не повинен боятися сильних особистостей у власному оточенні, безумовно розуміючи, що з сильними підлеглими працювати набагато складніше. Спиратися можна лише на те, що чинить опір, а тому главі держави потрібні кадри, здатні заперечувати, відстоювати власну думку, навіть якщо вона розходиться з його думкою. Сильний глава держави повинен культивувати у своєму оточенні дух ініціативи, генерування альтернативних оцінок, прогнозів і пропозицій. Тільки у цьому випадку можна розраховувати на прийняття всебічно обгрунтованих і правильних рішень. Сила президента не у придушенні інакомислячих, а, навпаки, у заохоченні конструктивного, творчого інакомислення, що не дасть можливості главі держави відірватися від реальної дійсності, допоможе уникнути великих прорахунків і помилкових рішень.
По-третє, саме президент повинен запровадити, якщо хочете, примусово насадити, систему цінностей та етичні норми поведінки державних чиновників. Усі, хто йде на службу державі (народу), повинні розуміти, що є добре, а що — погано, неприйнятно і що нещадно каратимуть. Риба, як відомо, гниє з голови, щоправда, чистять її переважно з хвоста. Якщо глава держави у декларації про свої доходи «засвічуватиме» 2—3 тисячі гривень на місяць, але при цьому прийматиме подарунки від чиновників (!) на десятки-сотні тисяч доларів, то його укази, спрямовані на боротьбу з корупцією, сприйматимуть не інакше, як із сумною посмішкою. Чиновники — люди розумні і спритні, вони ловлять сигнали зверху і діють адекватно їхньому реальному, а не декларативному звучанню.
Вікторія ПОДГОРНА, політолог:
— Сильний президент повинен мати певні базові функції, і тільки тоді можна вважати, що його діяльність іде на користь країні, державі, розвитку громадянського суспільства. Ці функції безпосередньо пов’язані з тими завданнями, які актуальні на перехідному етапі. Це, передусім, здатність впроваджувати нову політику. Так званий індекс інноваційності президента — здатність до новаторських дій. Здатність президента самостійно здійснювати політику дозволяє не узгоджувати багаторазово цей процес з іншими політичними силами, брати ініціативу в свої руки та впроваджувати свої ідеї швидко. Адже ефективні реформи вимагають швидкості реакції на глобальні, значущі події.
Другий момент, який дуже важливий для України, — це здатність президента своєчасно запобігати політичним і соціокультурним розколам суспільства. Наприклад, розкол за лінією Схід — Захід України. Саме сильна президентська влада, оскільки ми не маємо розвиненої цивілізованої партійної системи, може дозволити країні існувати як єдиний соціокультурний та економічний простір.
І третя функція, що визначає сильного президента, — функція арбітра над усіма політичними силами. Він не може ставати на бік тієї чи іншої політичної сили, тим більше що поки що вони у нас у більшості своїй не оформилися в масові впливові політичні партії.
Існують і проблеми сильної президентської влади, спричинені наявністю таких функцій. Це, передусім, слабка горизонтальна підконтрольність президента. Якщо не існує сильних політичних партій, розвиненого громадянського суспільства, то механізм контролю, природно, ослаблений, якщо взагалі існує. Президент завжди може використати дані функції не на благо. Практично всі президентські республіки пройшли через ці проблеми. Ще одним із ризиків є персоналізм, оскільки президент завжди проводить власну політику. З одного боку, це корисно, оскільки є можливість підбирати найпрофесіональніших фахівців у своїй сфері, що дозволяє приймати якісні політичні рішення. З іншого боку, в такому випадку все залежить від одного центра, і не завжди цих людей обирають виключно за професійними критеріями. Іноді критерій лояльності до політичного лідера переважає, причому на всіх рівнях політичної ієрархії. І це, безумовно, заважає проведенню якісної та професійної політики.
Євген КОПАТЬКО, директор Донецького інформаційно-аналітичного центру:
— На мою думку, сильний президент — це людина, яка володіє дуже серйозною харизмою, лідер, який здатен об’єднати навколо себе значну частину суспільства. Крім того, він повинен мати сильну волю і здатність швидко приймати адекватні політичні рішення, щоб суспільство могло швидше і безболісніше пройти перехідний етап і вийти на новий цивілізаційний рівень. Такий політик має усвідомлювати всю відповідальність, яка лягає на його плечі, і яку в будь-якому випадку він повинен брати на себе. Було б непогано, якби всі вищезазначені якості гармонійно доповнювалися ще й неабияким почуттям гумору. Президент, який має таке реноме, користуватиметься повагою й авторитетом як усередині країни, так і за її межами. І це, безсумнівно, дає йому можливість гідно представляти свою державу на міжнародній арені.
Сильний президент — загальнонаціональний лідер. Проте це не заважає йому очолювати певну політичну силу. Якщо президент відображає інтереси певної партійної структури, але це процес конструктивний та не шкодить національним інтересам держави, то такий стан речей тільки на користь. У європейських країнах практика, коли президент є прихильником тієї чи іншої політичної партії, вважається цілком прийнятною.
Артем БІДЕНКО, експерт із політичних комунікацій, Школа політичної аналітики:
— Якщо говорити про формальний бік сильної президентської влади, то загальновизнаний приклад — американський президент. США є яскравим прикладом класичної президентської республіки, де більша частина влади сконцентрована в руках президента. Сильний президент — це не авторитарний президент, не диктатор. Тобто це поняття в жодному разі не включає у себе можливість давити на судову або законодавчу владу. Сильний президент очолює виконавчу гілку влади і виконує типово президентські функції: визначає зовнішню і внутрішню політику держави, може звільняти і призначати міністрів, держсекретарів, має опосередкований вплив на призначення суддів, федеральної влади. При цьому законодавча влада є незалежною від нього.
Варіант сильного президента може бути реалізований і в змішаній або напівпрезидентській республіці. Наприклад, у Франції Шарль де Голль був сильним президентом. Виконавча влада стає червоною ниткою, яка пронизує поняття сили президента. Очевидно, що той, хто управляє виконавчою гілкою влади, і є сильним президентом.
Дуже важлива наявність внутрішньої харизматичної сили, яка дозволяє у державах, де домінує парламент, реалізувати потенціал сильного державного лідера, який знаходиться у головному кріслі країни. Знову згадуючи генерала де Голля, важливо відзначити, що саме його харизма дозволила консолідувати навколо себе багатьох однодумців і через законодавчу владу продуктивно впливати на виконавчу гілку. Однак харизма і лідерські якості ніколи не дадуть більше повноважень, ніж виписано у Конституції та законах, зате вони дадуть можливість співпрацювати з парламентом і проводити потрібні закони. У цьому випадку сила — це не якість, яку отримують із постом президента, а здатність ефективно лобіювати свої інтереси.
Слід пам’ятати, що президент — не тільки особистість, але ще й посадова особа, яка повинна піклуватися, насамперед, про національні інтереси і про державу загалом. І тут ми стикаємося з цікавим конфліктом між президентом як особистістю і президентом як посадовою особою. Кожен політик, який перебуває на посту президента, вирішує для себе цей конфлікт по-своєму, і, залежно від результату такого рішення, людину або засуджують, або возвеличують. У цьому випадку не можна говорити, що мета виправдовує засоби. Краще сказати — досягнута мета виправдовує засоби, якщо останні не завдали шкоди громадянам.
