Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

У дитячій кімнаті міліції зроблять «капітальний ремонт»

5 жовтня, 2005 - 00:00
«ПОТРЕБУЄ ЗАХИСТУ» / ФОТО ОЛЕГА ФЕДОНЮКА, Київ

У міліції черговий привід для занепокоєння: в надрах кадрових та фінансових служб центрального апарату МВС дозріває проект корінного реформування ще однієї служби — цього разу Кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Мета, звісно, блага: демілітаризувати її діяльність, позбавити каральних функцій, віддати пріоритет профілактичним формам роботи, організувати більш широку взаємодію з громадськістю та iнше в тому самому дусі. Простіше кажучи, якщо раніше співробітники КМСН розкривали злочини та ловили бандитів, то тепер вони з указкою біля дошки розповідатимуть дітям про те, що таке добре, і що таке погано, від чого, за задумом ініціаторів реформи, крива злочинності різко повинна піти вниз.

Але найголовніше, чого побоюються працівники служби, — це того, що в них відберуть право займатися оперативно-розшуковою діяльністю, і тоді прощавай надбавки за секретність та роботу з агентурою. І хоча чисельність КМСН відносно невелика (3,8 тисячi чоловік на всю Україну, тобто відділ з 5—8 «багнетів» на середньої величини район), наслідки такого реформування (якщо не розвалу) можуть виявитися дуже болючими для суспільства.

ПІДЛІТКИ БІЛЬШ КРИМІНАЛЬНО АКТИВНІ, НІЖ ДОРОСЛІ

Із п’ятисот тисяч злочинів, скоєних у середньому щороку в країні, на долю неповнолітніх припадає кожен десятий. І якщо врахувати, що кількість підлітків «криміногенного» віку (13—17 років) якраз у десять разів менша від дорослого населення, то виявиться, що 15-річний хлопчина так само кримінально активний, як і, наприклад, 25-річний чоловік.

Однак статистика лукава: адже для того, щоб злочин потрапив до офіційних обліків, недостатньо зареєструвати заяву про нього — треба ще порушити щодо нього кримінальну справу. А в ситуаціях, пов’язаних з дітьми, набагато частіше, ніж в інших випадках, виноситься постанова про відмову в її порушенні через малозначущість скоєного (стаття 11 пункт 2 Кримінального кодексу), що саме по собі передбачає відсутність складу злочину (стаття 6 пункт 2 Кримінально-процесуального кодексу). Тож цифри цифрами, а міліціонерам, які працюють на землі, добре відомо, що в криміногенному плані підліток набагато небезпечніший, ніж дорослий. І це при тому, що частіше за все жертвами його злочинів стають такі ж підлітки.

Основний «план по валу» дають крадіжки, пограбування і особливо шахрайські заволодiння мобільними телефонами («дай подзвонити»), шкіряними куртками («дай поносити»), велосипедами («дай покататися»). Це не дуже тяжкі злочини, і, заплющивши очі, можна погодитися, що з метою економії держбюджету дозволено відмовитися від оперативно- розшукової роботи в цій сфері.

Адже бувають злочини набагато жахливіші. Як повідомив у бесіді зі мною начальник Департаменту Кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС Михайло Цимбалюк, зараз організовані злочинні угруповання виявляють особливий інтерес до дітей багатих батьків. Підлітки цієї категорії наївні й довірливі, частіше за інших розбещені і схильні до вад, їх легко переконати, і з ними просто подружитися. Дорослі бандити знаходять до них «делікатний» підхід або підсилають розвідників. Якщо це син — йому підставлять симпатичну і поступливу дівчину, якщо донька — вражаючого мачо. Зловмисники зазвичай зустрічаються з дітьми, ходять до них у гості, а по ходу справи дізнаються про підходи до їхньої квартири, роблять зліпки з ключів, і в один прекрасний день обкрадають її дочиста. Добре ще, якщо все обходиться без крові, але ж бувають і випадки з убивствами, причому як для самих дітей, так і для їхніх батьків. І який сенс захищати себе броньованими дверима, решітками на вікнах та охоронною сигналізацією, якщо у своїй же сім’ї підростає «жива відмичка» для бандитів.

А не так давно в Києві стався унікальний у цьому сенсі випадок з 15-річним сином одного відомого фінансиста, ім’я якого ми не згадуватимемо з етичних міркувань. Хлопчик начитався детективів, і йому захотілося подвигів та пригод, а тут якраз двоє 20-річних бовдурів запропонували йому вступити до таємного терористичного товариства, яке має намір незабаром захопити владу в країні. Там його, мовляв, навчать стріляти з усіх видів зброї, водити всі марки автомобілів і володіти всіма прийомами рукопашного бою, а потім, якщо він себе покаже, йому дадуть хорошу посаду в майбутньому уряді.

Від солодкого марення у хлопчика загорілися очі, і він відразу виклав 500 доларів вступного внеску до цього «Союзу меча і орала». Йому справді давали проїхатися за кермом стареньких «Жигулі» і постріляти з обрізу «мосінки» (гвинтівка Мосіна зразка 1898 року, калібр 7,62 мм), а по ходу справи давали різні «секретні» завдання — віднести пакет, закласти тайник, постояти «покараулити». Такими маніпуляціями вони створювали у дитини враження, ніби вона бере непряму участь у якихось зловісних злочинах — убивствах, згвалтуваннях, викраденнях людей, за які її розшукують усі спецслужби світу. Це дозволяло шахраям шантажувати дитину і примушувати її робити дедалі нові й нові внески.

Так поступово підліток виніс із дому 10 тисяч доларів, що їх батьки відклали для його вступу до університету. Коли більше виносити було нічого, вимагачі наказали йому завербувати до «союзу» ще якогось однокласника з елітного ліцею. Хлопчик був близький до самогубства, однак знайшов сили у всьому зізнатися матері, і зловмисники були затримані.

Це ще щастя, що вони самі виявилися людьми молодими і недалекими. Якби на їхньому місці опинилися більш досвідчені бандити, вони б дочекалися, коли він закінчить вуз і влаштується на роботу в банк батька, де отримає доступ до секретних кодів кредитних карток клієнтів. А до тієї пори вони б його «ніжно пестили» і тримали на короткому поводку.

ОПЕРАТИВНІ ПОЗИЦІЇ ВТРАЧАТИ НЕ МОЖНА

Зрозуміло, що успішно попереджувати і розкривати такі складні і небезпечні злочини можна, лише маючи сильні оперативні позиції в школах та надійні джерела інформації в підлітковому середовищі — адже хлопці не тримають язик за зубами і спілкуються між собою. Оперативний працівник повинен знати, що за підозрілі особистості проявляють нездоровий інтерес до дітей, намагаються залучити їх до злочинної діяльності або використати їх у своїх недобрих намірах. Зрозуміло, що закон забороняє залучати до негласної співпраці осіб, яким ще не виповнилося 18 років, але хіба хтось може заборонити поговорити з підлітком у довірливій та конфіденційній обстановці? На таких бесідах і будується вся оперативна робота.

Подальшою розробкою злочинної групи та її затриманням можуть займатися й інші служби — кримінальний розшук, УБОЗ, навіть патрульно-постова служба або ДАІ. Але левову частку первинної інформації повинна отримувати саме спеціалізована служба, тобто Кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Саме тому, вважає генерал Цимбалюк, у жодному разі не можна забирати у неї право займатися оперативно-розшуковою діяльністю.

Інша річ, якщо до штатів відділів КМСН додати посади інспекторів з профілактики та укомплектувати їх свіжими випускниками навчальних закладів МВС: якщо у держави вистачить на це ресурсів, то маслом каші не зіпсуєш. Але якщо вольовим рішенням зробити оперів інспекторами, то вони розбіжаться в кримінальний розшук, ВБНОН (відділи боротьби з незаконним обігом наркотиків) та інші суміжні служби, де зарплата вища і вислуга пільгова.

Наслідки можуть бути дуже сумними. Адже оперуповноважений КМСН протягом досить тривалого часу вивчає ризиковий контингент своїх підшефних шкіл, знаходить підходи до важких підлітків і завойовує їхню довіру. Обірвати налагоджені зв’язки можна одним махом, зате відновлювати доведеться довгі роки.

До того ж варто відзначити, що у людей, які постійно працюють з дітьми, виробляється якесь особливе оперативне чуття. Адже не треба забувати, що підлітки — неперевершені брехуни, причому вони брешуть настільки натхненно, що відрізнити правду від вигадки іноді може лише досвідчений співробітник дитячої міліції. У цьому вас, сподіваюся, переконає ось такий випадок.

Одного разу на ім’я начальника столичного УБОЗу надійшла заява від 36 річної киянки, зміст якої примушувавхолонути кров у жилах у кожної нормально людини. Коли її 16-річний син, хлопчик з пристойної сім’ї і студент фінансово-економічного інституту, разом зі своїм однокурсником проходив повз авторинок на бульварі Перова, підійшли троє бандитів, затягли його в машину й почали вимагати чотири тисячі доларів. Головним мотивуванням здирства було: «Ти добре живеш, і ми хочемо добре жити». Якщо, мовляв, не погодишся платити, живим додому не дійдеш, а якщо спробуєш обдурити і втекти, ми заріжемо твого батька, зґвалтуємо матір, а молодшого брата продамо на органи. Поки батьки були на роботі, переляканий хлопчик виніс рекетирам з дому всі гроші, що там зберігалися — тисячу доларів, а на інші три написав розписку і в заставу залишив свій паспорт. Наприкінці заяви — крик душі розгніваної жінки: що за мафія орудує на авторинку, якщо хлопчикам з нормальних сімей вже не можна спокійно пройти бульваром Перова.

УБОЗ, звичайно ж, всіма силами кинувся туди і таки піймав «відморозків», на яких скаржилася заявниця. Тільки насправді все виявилося дещо не так, як вона описувала. Точніше не так, як про це їй розповів її син. Насправді однокурсник, який виявився навідником дорослих шахраїв, запропонував товаришу купити за чотири тисячі доларів майже новенький «Опель», який його знайомі терміново продають за борги. Хлопчик загорівся бажанням їздити в інститут на власній машині, але зумів вкрасти з сімейної скарбнички лише одну тисячу. Інші пообіцяв віддати потім, у зв’язку з чим і написав розписку. Шахраї не заперечували, оскільки продавати йому нічого не збиралися.

Зустрівшись з ним на авторинку, вони повели його в нотаріальну контору, ніби то для того, щоб переоформити автомобіль, в метушні підмінили йому папку з грошима, паспортом і розпискою, а самі втекли. Усвідомивши, що його обдурили, хлопчик побоявся зізнатися суворому татові в тому, що без дозволу взяв гроші, і склав страшну казку про злих рекетирів.

Загалом кримінальну справу перекваліфікували зі здирства на шахрайство, навіднику дали умовний термін, а двоє дорослих «кидал» потрапили до колонії на три роки. Однак прикро, що дорогий спецназ відволікався на справу, з якою цілком міг би впоратися тямущий опер районного ОКМСН, посилений звичайним автопатрулем ППСМ. Не числом треба бити, а умінням — ось де потрібно шукати резерви економії держбюджету.

КОЖЕН МАЄ ЗАЙМАТИСЯ СВОЄЮ СПРАВОЮ

У такі історії, однак, потрапляють не лише хлопчики, але й дівчатка з благополучних сімей: щось подібне трапилося з 17-річною студенткою-заочницею юридичного факультету, яку тато (поважна і впливова людина) влаштував не тільки в інститут, але і на посаду секретарки в один з районних судів Києва. Нехай, мовляв, дівчинка не лише вчиться, але і відразу ж закріплює знання на практиці. Все б добре, але ангельське обличчя цієї дівчинки приховувало такі пристрасті й бажання, що кишенькових грошей разом з мізерною зарплатою на них явно не вистачало.

Оформляючи адміністративні справи, дівчина близько познайомилася з повіями, яких часто привозили в суд, і незабаром розпочала разом з ними виходити на промисел. Добре б лише це: молоде — зелене, підросте — вгамується. Але одного разу біс її спокусив не тільки отримати від клієнта чесно зароблені 50 доларів, але й вкрасти у нього з гаманця ще п’ятсот. Виявивши пропажу, хлопець самоуправством займатися не став, а «підключив» своїх знайомих з міліції. А дівчина також поскаржилася татові, що якісь бандити ні за що ні про що вимагають у неї гроші. Батько також подав заяву в міліцію.

Загалом на «стрілці» якимось дивом вдалося уникнути мордобою між кримінальним розшуком та УБОЗом. Грандіозний скандал ледве вгамували. А треба було лише доручити перевірку заяви відділу КМСН і по щирості поговорити з дівчинкою. Піймати її на явних нестиковках в деталях, після чого викрити брехню. Ось що буває, коли береться пекти хліб чоботар, а чоботи шиє пекар.

До речі, не можна залишити поза увагою непереборне прагнення людей вирішувати питання кримінального характеру через своїх знайомих. У кожного з нас напевно знайдуться знайомі в міліції, але у впливових людей і знайомі, відповідно, з великими зірками. Однак далеко не завжди високопоставлений міліцейський чин, нехай навіть і високопрофесійний, зможе правильно вирішити питання, пов’язане з дітьми. Дуже показова історія з сином одного народного депутата, прізвище якого ми також не називатимемо, щоб не ятрити батьківських ран.

Ця людина не лише не змогла вберегти свою дитину від наркотиків, але й довгий час просто не помічала цього, а коли прозріла — було вже пізно. Батько перестав давати синові гроші на кишенькові витрати, але той почав пропадати в наркоманських кублах, приторговувати і красти. Декілька разів потрапляв у міліцію через дрібниці, але люблячий батько кожного разу його витягував. Потім попався у серйозній справі, йому загрожував чималий термін, але тато і тут його виручив, відправивши від гріха подалі за кордон.

Однак свиня скрізь бруд знайде: хлопець потоваришував з земляками-емігрантами, які на ньому заробляли чималі гроші, постачаючи наркотики за шаленими цінами. Зрештою хлопець помер від передозування, а батько потім з гіркотою говорив: «Який я був неправий, коли домовлявся з генералами, щоб його відпустили. Треба було домовлятися з лейтенантами, щоб, навпаки, — посадили».

Часто батьки, запустивши виховання дитини, намагаються захистити своє чадо від наркотиків і інших спокус, влаштувавши в закритий навчальний заклад з жорстким контролем і суворою дисципліною. Краще за все міліцейський. Але й це допомагає далеко не завжди. Наприклад, деякі горе-курсанти столичної академії внутрішніх справ надто швидко знаходять дорогу до циганських наркопритонів, розташованих у сусідньому селі Жуляни. Увечері перестрибують через огорожу, колються й кайфують прямо під кущиками.

Цих хлопців, які перебувають у стані наркотичного сп’яніння, потім підбирають місцеві міліцейські автопатрулі й без зайвого шуму здають у комендатуру академії. Її колишній і сьогодні вже покійний ректор Ярослав Кондратьєв неодноразово скаржився на керівництво міліції Солом’янського району: «Я їх, мовляв, прошу — невже так складно ліквідувати усі ці «точки»? А вони у відповідь просять мене, як колишнього опера, зрозуміти їх. Адже якщо накрити одну «точку», в залік піде лише одна «паличка». А якщо за місяць наловити на виході з неї десять наркоманів з речдоками, райвідділ собі запише вже десять «паличок». Адже план щодо розкриття злочинів виконувати треба».

Так, на жаль, дуже часто наші державні мужі в гонитві за одномоментними інтересами забувають про те, що буде завтра: хто прийде на фабрики, заводи, в банки й зароблятиме їм на пенсію. Проте недалекоглядність — далеко не єдиний гріх чиновників нашого держапарату, й міліція, як головний нерв держави, також далеко не свята. Спокусі використати службове становище в особистих цілях піддаються всі її служби, в тому числі й КМСН.

Вже цього року, наприклад, у Дніпропетровській області чимало її співробітників і співробітниць було викрито в тому, що постачали місцевих підлітків у борделі Москви. Для самих дівчаток у цьому, правда, не було нічого трагічного: вони і так займалися розпустою на горищах, у підвалах і на квартирах — а тут їх помили, нагодували, одягли, «в люди» вивели, ще і копійку якусь платять. Однак все ж випадок незвичайний — брудна пляма лягла на всю службу.

А взагалі, в такій відповідальній справі як дитячий кримінал довіряти повністю не можна нікому: ні сім’ї, ні школі, ні тим більше міліції. Треба, щоб кожен з цих інститутів займався своєю справою, контролював роботу інших інститутів й одночасно сам працював під їхнім контролем. І за всіма ними мають невсипно стежити громадські організації.

Правда, від останніх поки що, говорить Михайло Цимбалюк, користі мало. Навіть участь міжнародних неурядових організацій має швидше показовий характер. Вони влаштовують зустрічі з нами, читають лекції, обіцяють грандіозні проекти, щедро роздають інтерв’ю, фотографуються на згадку й на цьому, як правило, все й закінчується. Враження таке, що вони поспішають відзвітувати перед спонсорами про проведену добродійну діяльність, щоб ті отримали у себе вдома податкові пільги.

Проте, на відміну від них, дуже активно працюють з підлітками модні релігійні секти, що мають багатих меценатів. Вони працюють у дусі часу: наприклад у перервах між співами й богослужінням навчають дітей комп’ютерній та бухгалтерській справі, допомагають з працевлаштуванням. Добре, якщо за всім цим стоїть цілком здорове бажання спонсора підібрати віддані кадри для своїх бізнес-імперій чи забезпечити електорат на виборах. А якщо раптом знайдеться серед проповідників божевільний, який оголосить себе Ісусом Христом і, щоб наблизити «вічний рай», спровокує дітей на колективне самогубство? Загалом, оперативний контроль міліції потрібен і тут — не розвіявся ще привид «Білого братства».

Юрій КОТНЮК, журналіст
Газета: