Під час другого Всеукраїнського відкритого конкурсу на кращий проект Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій у столиці відбулося чергове громадське обговорення цієї теми. Нагадаємо, парламентом, урядом і Президентом країни було підписано низку розпоряджень щодо створення комплексу. До нього увійдуть музей, міжнародний науково- дослідний центр і пам’ятний знак. Перший конкурс проводився майже рік тому і результатів не дав — переможця не було визначено, окремих конкурсантів відзначили лише заохочувальними преміями. Вийшла до того ж показова, як для столиці, ситуація з місцем розташування комплексу: парламент вирішив, що ним має стати територія військової комендатури на ст. метро «Арсенальна», міськадміністрація — «перенесла» комплекс на «низовину»: до парку Примакова, що біля моста Патона. Причина «проста»: замість комплексу на цій ділянці столична влада намірилася... збудувати висотний будинок. Пропонувалися й інші варіанти: територія Лук’янівського кладовища, приміром.
Втім, у тому, що конкурс відклали, є свій позитив, вважає заступник міністра культури і мистецтв Василь Романчишин. По-перше, вдвічі зросли і якість, і кількість проектів (нині їх у експозиції — 42), по-друге — підключилися регіони, і є навіть проектна пропозиція з Австралії. Після тривалих узгоджень нарешті визначено місце пам’ятного знака — парк «за спиною» у пам’ятника Володимиру Великому (згідно з деякими проектами, під знаком може виникнути й невеликий підземний музей), розпорядженням київської влади будинок по вул. Трьохсвятительській, 4б віддадуть для розміщення в ньому наукового центру.
Про проекти. Експерти з жалем відзначили велику кількість тяжких емоцій і «вульгарного натуралізму». «Щоб виразити суть того, що сталося 70 років тому, пам’ятний знак має бути алегорією, іносказанням: музей покликаний показати документи й фото, що оповідають про жахи Голодомору: скульптура має символізувати силу духу», — зауважив один iз учасників. На його погляд, дуже багато в архітектурних композиціях і хрестів: в цьому місці має домінувати лише один хрест: Святого Володимира. Не рахуючи, звiсно, бань Михайлівського Золотоверхого. З ним не погодилися інші: архітектор Лариса Скорик такі розмови вважає необгрунтованими. «Адже це символ се лянства: чому покійним у цьому відмовляти? Врешті, хрест — це символ єднання неба й землі». До речі, багато хто відзначив саме такий проект пам’ятника: ажурний хрест (його вертикальна частина виконана у формі колоса) височить на невеликому пагорбі, який передбачається засіяти пшеницею. Попри всю простоту ідеї продуманіше та чистіше її знайти складно — «в ній є й щось від м’якої української лірики, і символи загибелі та відродження», вважає архітектор Л. Скорик.
«Якщо ми живемо з темою Голодомору (хоча для багатьох вона ще — явна «екзотика»), то ми мусимо зрозуміти: обов’язок всіх українців — створити меморіал саме в «епіцентрі» Києва, на Дніпровій кручі», каже Лариса Скорик. За її словами, проблема з першим конкурсом тому й виникла, що цим правилом нехтували і запропонували на вибір «кладовище і мало не пляж».
«Усі сумніви, як здається, — від неглибокого проникнення в тему: для увічнення пам’яті загиблих немає нічого кращого, ніж собор і монастир (також, до речі, свого часу репресований), де Бог і дух, де можна і свічку поставити, і зосередитися. Це навіть краще, ніж запропонована раніше «гауптвахта». Міг, за її словами, ще бути ареал Лаври, однак новобудовами, «елітними» гаражами на схилах цю територію «затиснули» донезмоги. На думку архітектора, інше місце — не в центрі Києва — відлучатиме нас від пам’яті. І нинішнє рішення прийнято — попри те, що так вважає багато хто — не завдяки деяким депутатам, а всупереч: «у Києві не дуже охоче «відривають від серця» дорогу землю центральної частини міста на схилах. Слід віддати меру міста Олександру Омельченку належне: все ж таки став на сторону фахівців, які визначили кращим місцем Трьохсвятительську, каже Л. Скорик.
Ще раз було наголошено: нічого «могутнього і багатослівного» в пам’ятному знаку не буде й бути не повинно. По- перше, тому що територія справді охороняється законом. А по-друге, — «великі ідеї, особливо драматичні, вимагають сконцентрованих і символічних засобів вираження». А під сам центр, як вже йшлося, — пропонується реконструювати будинки в кварталі біля вул. Трьохсвятительської. «Розмови про перенесення місця — явна втрата почуття глибокої відповідальності. Перед пам’яттю тих, хто заслужив, щоб не раз на рік ходили сюди кияни, як в інші меморіали», — додає Л. Скорик. «Це має бути місце, де можна було б подумати про людський гріх і людську стійкість. Крім того — бути не місцем трауру, а місцем пам’яті».
P. S. На момент підготовки номера до друку з проектом-переможцем конкурсу ще не визначились. Невідомо також, чим закінчилися дебати з приводу місцерозташування комплексу. Про підсумки конкурсу — в найближчих номерах «Дня».
