На наш погляд, найблагополучніші справи в Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки. На сьогоднішній день три дитячі вистави («Шкереберть!», «Пригоди на Чарівному острові», «Маленька принцеса») і спектакль для молодіжної аудиторії «Ігри на задньому дворі» йдуть з аншлагами. І думається, так відбувається тому, що театр знайшов правильний тон і підхід у спілкуванні з цією категорією глядачів.
Усі три п’єси: «Шкереберть!» Ксенії Драгунської, «Пригоди на Чарівному острові» Маргарити Панфілової-Рижкової і «Маленька принцеса» Віктора Ольшанського (за мотивами твору Френсіс Бернетт) — це казки-притчі, а точніше — повчальні історії, де є місце для ненав’язливої, але дуже відчутної моралі і одночасно простір для цікавого сюжету з різноманітними колізіями та поворотами. До того ж, ці спектаклі вирізняє висока сценічна та мовна культура: майстерно виготовлені декорації А. Вакарчука, цілком доросла режисура Г. Царьова, увага до музичного, світлового оформлення, спецефектів, а також до слова, що лунає зі сцени. Адже театр сьогодні залишився чи не єдиним місцем, де можна почути грамотну і чисту мову. Неліцензована відеопродукція, поспішно виготовлені комерційні видання, деякі телепередачі грішать напівграмотністю мовного викладу, просторіччям, а то й зовсім місце російської або української мови заступає суржик.
Ще однією віддушиною в цьому сенсі залишається дитяча книгопродукція традиційних і нових видавництв (назвемо «Веселку» та «А-БА-БА-ГА-ЛА- МА-ГА») та ілюстрованих журналів для малюків («Соняшник», «Та-ра- ра»). Здається, цей принцип і ліг в основу ідеї театру ім. Лесі Українки — об’єднати показ дитячих вистав із презентацією новинок на ринку книжок і журналів для дітей та підлітків. Театр створив свою версію свята, вигадавши карнавал казкових персонажів, а видавництва вирішили внести в нього свій струмінь у вигляді призів та подарунків. І все це отримало назву «Весняний бал казок».
Театр ім. Лесі Українки розмовляє зі своїм глядачем російською. Видавництва звертаються до своїх читачів українською. А наші діти, здається, дуже природно сприймають цю двомовність. Напевно тому, що вона відображає реалії сьогоднішнього дня, а дитинству і навіть юності властиво не шукати проблем там, де їх немає, а радіти життю.
