На цьому місці мав бути репортаж. Репортаж iз курсів української мови для дорослих. Але таких у Києві не виявилося.
Зізнайтеся, вам не доводилося бачити оголошення про курси української мови на кшталт «Поглибте свої знання української» або «Ділова українська». Не те, що оголошень про «ділову» й «поглиблену» англійську, яку пропонують буквально на кожному кроцi... Насправді в багатьох із цих мовних центрів навчають і української. Якщо... група набереться. Але групи чомусь не набираються, принаймні цього року. Попиту тобто немає. Але ж у Києві більш ніж достатньо іноземців, які не володіють українською мовою, та й багатьом українцям було б не зайвим дізнатися, що «на протязі» — це російською «на сквозняке», а «на протяжении» — це протягом... Але в головах наших громадян поки що якось не вкладається, що, будучи українцем, можна ще й ходити на курси вивчення рідної мови.
Але все-таки повернемося до курсів, які пропонуються нашими приватними мовознавцями. Такі, до речі, можна знайти практично в усіх регіонах — українську мову пропонують вивчати в Одесі й навіть у такому російськомовному, та й узагалі російському місті, як Севастополь, у Міжнародному культурному центрі. Курси, до речі, суміщаються з відпочинком у Криму. По телефону «Дню» розповіли, що багато пересiчних жителів Севастополя бажає вивчити державну мову — школярі перед вступом до ВНЗ (а в більшості севастопольських шкіл українську мову не викладають), дорослі — для працевлаштування або, так би мовити, підвищення трудової кваліфікації. Щоправда, і в Севастополі цього року групу набрати не вдалося. Крім дивної відсутності попиту саме цього року (не хочеться думати, що це вплив розмов «на вищому рівні» про введення другої державної мови, чого все ж таки, як дуже сподівається автор цих рядків, не трапиться), приватні курси мають ще кілька але.
По-перше, коштують такі курси зовсім не дешево. Ось, наприклад, Центр розвитку мов у Києві пропонує спецкурс — українська мова для двох рівнів. 24 заняття доведеться пройти новачкам і 12 — слухачам другого рівня. А вартість місяця занять між тим становить 280 гривень. Індивідуально — 60 гривень за заняття, на території замовника — 80 гривень... Без урахування ПДВ. Ціни, як то кажуть, ринкові — у всіх «виявлених» центрах були приблизно такі ж самі.
Усього за 24, кожне — година й 20 хвилин, заняття тут обіцяють навчити й фонетиці, й морфології, й синтаксису. Стилістика до переліку не входить, очевидно, розраховують на самостійне вивчення. Окремим пунктом — ділова українська (зобов’язати б усіх чиновників її опанувати...). «Методика курсу інтенсивна». Оголошення про курси української, що показово, російською. І дівчина, яка підняла слухавку, коли я набрала зазначений в оголошенні номер, також категорично відмовлялася говорити українською, i у відповідь на всі мої «будь ласка» й «даруйте» відповідала своїми «не могу сказать» і «наверное, да». Загалом, вона повідомила, що курсів зараз немає, тому що немає групи, а є лише індивідуальні заняття. Якщо наберуть, тоді, напевно, так. А чи скоро наберуть? Напевно, ні.
Де ж ще, крім таких ось «багатомовних» центрів, дорослий українець або іноземець, який проживає в Україні, може вивчити українську?
«Ніде вас не навчать української мови. Немає в Україні нормального місця, куди можна прийти й вивчити мову. Хіба що в університеті, — безапеляційно заявив «Дню» голова Товариства української мови КНУ імені Т. Шевченка Віталій Радчук. Проте згодом трохи пом’якшав. — Хто хоче, той вивчить. Адже ще є люди в країні, які знають мову й можуть навчити інших». Приватні курси мовознавець оцінює не надто позитивно, а жодних інших дійсно немає.
Власне, кореспонденту «Дня» шляхом міні-опитування вдалося знайти кількох громадян, які вчили українську окремо від школи або університету. І все — самостійно. «Я просто вирішила говорити українською, «на зло» всім «захисникам» російської, набридли ці розмови про дискримінацію, — говорить киянка Ірина, яка до 32-х рокiв говорила російською. — Головне — почати відразу говорити. Я помилялася, мене виправляли, я уважно слухала дикторів по телевізору, почала читати українські книги, i якось поступово... Звичайно, якби мені запропонували курси, було б набагато легше, але я про такі курси нічого не чула». Англієць Роберт, який гостює в Києві у своєї майбутньої дружини, розповів, що вже вивчив самостійно кілька фраз, і якби була можливість, то із задоволенням вивчив би більше, для загального розвитку й для якнайшвидшого досягнення порозуміння з дружиною. Молодий чиновник одного з управлінь міськадміністрації, заплутавшись у словах, вибачився й сказав, що не так давно говорить українською, виходить погано, а наймати репетитора надто дорого...
А як же держава, де підтримка національної мови на національному рівні, де мовна політика? У Міністерстві освіти й науки довго шукали «крайнього», який зміг би повідомити «Дню», що жодних курсів для дорослих міністерство не засновує й не проводить. У результаті «крайньою» опинилася канцелярія. Приємною жіночою українською вона повідомила, що якщо держава якісь курси й проводить, то на рівні обласних і міськадміністрацій. І навіть дала їхній телефон у місті Києві, де «День» почув однозначну відповідь на своє запитання — нi.
Словом, з державою все стало зрозуміло. Вдалося також з’ясувати, що курси української мови можна пройти безкоштовно в Організації українських націоналістів (куди навряд чи ризикне звернутися середньостатистичний киянин, який не знає української мови, й... у Спілці ветеранів Дніпровського району. Проте щодо останнього, інформація, перепрошую, не точна. Таким ось могутнім фронтом боремося ми за чистоту рідної мови...
Остання надія — всеукраїнське товариство «Просвіта», яке власне існує під гаслом захисту й розвитку української мови. Але й тут на «День» чекало розчарування. Раніше якісь курси були, а тепер — за відсутністю приміщення для них і бажаючих навчатися, курсів більше немає. Завідуюча відділом пропаганди видавничої продукції Світлана Фещенко розказала, що ранiше «Просвіта» проводила навіть спеціальні курси української мови для чиновників безпосередньо в міністерствах. Тобто будь- яке міністерство писало заявку, й у певний час до бажаючих розібратися в стилістичних тонкощах чиновників приїжджали викладачі. Розроблена навіть спеціальна програма викладання державним мужам ділової української мови. Знову-таки — цього року жодне міністерство заявок не подало... Ну що за рік такий?
Словом, головна відповідь на запитання «Де курси?» — «Немає попиту». З другого боку, невже так складно викликати попит? Якщо рекламісти змогли буквально за кілька років привчити всю молодь, починаючи з років так 15, кожного вечора пити пиво, то невже так складно підказати нашим громадянам ідею опанувати досконало рідну мову, нагадати іноземцям, що вони в Україні й повинні вчити українську? Такi елементарнi оголошення на стовпах — «Вивчи рідну мову! (номер телефону). Безкоштовно» — вистачило б для підняття попиту в кілька десятків разів. Так чому ж ми чекаємо, держава й численні громадськi захисники української мови?
Ми дуже сподіваємося почути думку з цього приводу віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань Дмитра Табачника й міністра освіти та науки Святослава Ніколаєнка.
