Починаючи з середини 90-х років у світі ведуться дискусії навколо порівняно нового поняття «failed state», що означає «неспроможна держава», «держава, яка не відбулася», «держава-невдаха», «держава в руїні». Згідно з визначенням авторитетного політологічного довідника, failed state — це «номінально суверенна держава, яка не може довше підтримувати своє існування як життєздатна політична та економічна одиниця. Це держава, яка стає некерованою і недостатньо легітимною в очах міжнародного співтовариства» (M. Griffits, T. O’Callaghan. International relations: the key concepts. Routledge, 2003, p.105-107).
Той самий довідник наводить приклади «держав, що не відбулися»: Руанда, Гаїті, Камбоджа, Сьєра-Леоне, країни Екваторіальної Африки. Серед факторів, що сприяють перетворенню звичайної держави на failed state, автори називають перехід від автократії і тиранії до демократії (утворення вакууму влади), а також погане управління й корупцію, привнесені глобальною капіталістичною системою, коли надміру заборговані слабкі держави деградують і втрачають здатність до розвитку.
Ще кілька років тому згадка про Україну як неспроможну державу могла б здатися багатьом громадянам нічним кошмаром: країна, широко визнана у світі, член авторитетних міжнародних організацій, стратегічний партнер США і Росії, важлива ланка європейської безпеки за визначенням не могла перебувати серед кількох віддалених failed states, охоплених анархією, громадянськими конфліктами і розпадом державної влади. Сьогодні ж усе частіше і настирливіше до України ліпиться ганебний лейбл «неспроможної держави» — і це, на диво, не викликає жодного занепокоєння з боку вищого керівництва та правлячої верхівки, зосередженої на боротьбі за владні повноваження і електоральні перемоги.
Яким же насправді є стан української державності та якими мотивами керуються ті, хто намагається оголосити Україну failed state?
Закінчення на стор.«ДЕНЬ ПЛАНЕТИ»
