З часу президентських виборів-2010, на яких переміг Віктор Янукович, в Україні помітно погіршилися демократичні основи, і це не може не тривожити. Такі фундаментальні принципи демократичного суспільства, як свобода самовираження, свобода зібрань та свобода преси, зазнають дедалі більшого тиску. І переслідування членів опозиції, яке досягло кульмінації з арештом та ув’язненням колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко під час судового процесу, який більшість країн Заходу вважає суто політичним, підтверджує, що правові норми знехтували.
Зважаючи на стратегічну важливість України, доля цієї країни стала важливою справою не лише для Європи, а й для всієї міжнародної спільноти. З-поміж найбільш тривожних факторів, що лежать в основі антидемократичного повороту в Україні, можна виокремити такі:
Консолідація влади. Після того як Віктора Януковича минулого року обрали президентом, Конституційний Суд анулював конституційні зміни, проведені 2004 року як частину договору, що завершив помаранчеву революцію мирним шляхом. Таким чином, угода, що мала на меті зменшення повноважень президента і просування до більш парламентарної системи влади, була скасована. Замість цього тепер Президент України все більше зосереджує контроль над виконавчою, законодавчою і судовою гілками влади в своїх руках.
Повсюдна корумпованість. Уважають, що корупція повсюдно поширена в політиці, органах служби безпеки, адміністрації, влади та прокуратурі. Згідно з індексом сприйняття корупції від 2010 року, опублікованим Transparency International, Україна набрала 2,4 бали за шкалою від 0 (високий рівень корупції) до 10 (надзвичайна чистота). Намагання побороти корупцію в кращому разі показні і не дають очевидних результатів. Корупція завдає великої шкоди установам усієї країни, і бездіяльність влади з цього приводу також впливає на економіку.
Підвищена активність служби безпеки (СБУ). Докази підвищеної активності діяльності СБУ з політичних причин було представлено на доповідях у численних групах із захисту прав людини. Окремим особам, організаціям і журналістам привселюдно погрожували або вели за ними спостереження. Наприклад, у липні 2010 року Ніко Ланге, голова українського філіалу Фонду Конрада Аденауера, був затриманий у київському аеропорту після публікації критичної доповіді про перебіг українських регіональних виборів (пізніше цей випадок було названо «непорозумінням»). У вересні СБУ обшукало офіси організацій, які фінансував філантроп Джордж Сорос; у жовтні того ж року офіси Вінницької правозахисної групи також обшукала міліція, не маючи необхідного для цього дозволу.
Утиск опозиційних партій і незалежних ЗМІ. Теперішні кримінальні справи проти опозиційних політиків, враховуючи Тимошенко, разом зі змінами у виборчому законодавстві на користь президента та його прихильників послаблюють сили опозиції.
Утиски незалежних ЗМІ виявляються по-різному, від адміністративних перепон до набагато гірших проявів. Зникнення Василя Климентьєва, головного редактора газети «Новий Стиль», яка посилено фокусується на корупції в Харківській області, так і не було розслідувано до кінця. Більшість телевізійних каналів знаходиться в руках чотирьох груп, які тісно пов’язані з панівною Партією регіонів. Тривале перебування Інтер Медіа Груп у власності Валерія Хорошковського та його роль як глави Служби безпеки країни та члена ради НБУ відкрито вступають у конфлікт інтересів. Загалом, є чіткі докази спаду плюралізму ЗМІ з того часу, як Янукович став президентом.
Слабке громадянське суспільство. Хоча спостерігачі вважають, що адміністрація побоюється сильніше утискувати неурядові організації через негативну реакцію міжнародної громадськості, особливо ЄС, поле діяльності для організацій громадянського суспільства залишається вкрай складним, і в них немає жодних можливостей для реального долучення до процесу ухвалення політичних рішень.
Україна зараз знаходиться на роздоріжжі. Один дороговказ спрямовано в бік демократії, інший — у бік авторитаризму. Перша дорога веде до членства в Європейському Союзі, друга поведе Україну до темнішого й більш небезпечного майбутнього. Мільйони громадян України прагнуть членства в ЄС, але їхній ентузіазм охолоджують браком однозначного ставлення ЄС до України.
Тим часом Адміністрація Президента Януковича наголошує на бажанні приєднатися до ЄС, проте вона не змогла забезпечити зміни, потрібні для того щоб відповідати кваліфікаційним умовам. І як наслідок, навряд чи переговори про членство України в ЄС розпочнуться найближчим часом.
Тому в інтересах ЄС намагатися провадити активнішу політику щодо України, ніж до цього часу. Польщі, яка зараз головує в ЄС, варто повернутися в спогадах до початків польської демократії і пригадати ту істотну допомогу, яку вона отримала від країн Заходу лише покоління тому. Схожі зусилля сьогодні потрібні Україні, і ці зусилля не можна відкладати в бік з причин політичної доцільності або, якщо так, переслідувати суто економічні власні інтереси. Ми закликаємо ЄС і держави, що є його членами, наполягти на дотриманні верховенства права. Щонайменше, ЄС варто вимагати звільнення під заставу Тимошенко та інших опозиційних лідерів, щоб вони мали можливість активніше захищатися в суді.
Андре ГЛЮКСМАН, філософ та есеїст; Вацлав ГАВЕЛ, колишній президент Чеської Республіки; Майкл НОВАК, римо-католицький теолог; Йохей САСАКАВА, президент організації Sasakawa Peace Foundation; Карел ШВАРЦЕНБЕРГ, міністр закордонних справ Чеської Республіки; Десмонд ТУТУ, почесний архієпископ Кейптауна і лауреат Нобелівської премії; Ріхард фон ВАЙЦЗЕККЕР, колишній президент Федеративної Республіки Німеччина; Григорій ЯВЛІНСЬКИЙ, голова Російської об’єднаної демократичної партії «Яблоко»; Його Королівська Високість принц Йорданії Ель Хасан Бен ТАЛАЛ, голова Західноазійсько-північноафриканського форуму; Його Святість Далай-лама. Усі ті, хто підписався, є членами ініціативи Shared Concern Initiative.
