Демографічні процеси — речі надто чутливі до будь-яких змін у суспільстві. Що вже говорити про такі історичні події, як війни чи розвал імперій! Розпад СРСР привів до величезних змін, у тому числі й демографічних, в усіх країнах, які були у складі Союзу або так чи інакше перебували під його впливом (Польща, Чехія, Румунія тощо). І якщо наші західні сусіди простіше подолали як економічну кризу початку 90-х, так і зростання смертності, то, на жаль, сумною ситуація залишається в Україні та Росії: смертність тут не знижується, а тривалість життя не збільшується.
Причому в Росії — найгірше: середня тривалість життя чоловіків — 60 років (в Україні — 62 роки для чоловіків, для жінок — 63 роки). Покращилася ситуація і в Білорусі та Прибалтиці. До речі, в країнах Балтії — там, де, як стверджують демографи, менше слов’ян (закономірність очевидна: там менше випивають, а алкоголізм є чи не першою причиною високої смертності населення та деградації). В України ж ще є резерви для зниження смертності та продовження тривалості життя: як стверджують експерти, зокрема, через зниження кількості смертей молодих людей, зокрема, чоловіків 16—40-річного віку (причини — алкоголізм, куріння, нездоровий спосіб життя) та зниження кількості смертей через нещасні випадки. А ще — через заняття спортом та пропаганду здорового способу життя. Треба щоб це могла взяти на себе держава. Детальніше про дослідження смертності в Східній Європі й, зокрема, Україні, та прогнози на майбутнє «Дню» розповіла кандидат економічних наук, завідувачка сектору проблем тривалості життя і здоров’я населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Олена ПАЛІЙ.
— Олено Михайлівно, які закономірності можна виділити, котрі сталися в демографічних процесах країн колишнього соцтабору та СРСР?
— Ми поцікавилися розвитком демографічних процесів постсоціалістичних країн, включно з Україною, та причинами відмінностей. Були обрані найближчі країни-сусіди України — Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія, країни Балтії, а також Росія. Серед них є й великі за територією та чисельністю, і зовсім маленькі. Навіть побіжний погляд на наведені вище демографічні характеристики дозволив помітити вражаючу одностайність демографічних процесів, якщо вони стосувалися показників народжуваності. Таке спостереження приводить до висновку, що параметри демографічних процесів не скрізь і не повною мірою залежать від економічного розвитку... Вочевидь, ці процеси (розпад СРСР. — Авт.) були цілком закономірними, тому що спричинилися до демографічних змін практично на всьому європейському постсоціалістичному просторі. Зокрема, це стосується шлюбності. Спостерігається доволі стрімке падіння шлюбності та підвищення шлюбного віку, так, як це відбувається і на Заході. Звісно, офіційні статистичні дані стосуються лише зареєстрованих шлюбів. Відповідно до скорочення числа шлюбних пар, схильних офіційно реєструвати свої стосунки, зросла частка позашлюбних народжень у загальній їхній кількості. Модель дводітної сім’ї, як ідеальної, склалася у колишній соціалістичній Європі вже у 60-70-ті роки ХХ століття. Доволі тривалий час, аж до початку 90-х років тут відбувалося зростання народжуваності, а тоді розпочалося стрімке зниження, котре тривало близько 10 років. Протягом цього періоду народжуваність знизилася на 30—40%.
Найнижча народжуваність спостерігалась у більшості країн у 2001—2002 роках, незважаючи на стале економічне зростання, за винятком Росії, України, Румунії та Болгарії. Доводиться визнати, що, по-перше, негативний вплив на народжуваність соціально-економічних трансформацій виходить далеко за часові рамки економічного спаду; по-друге, він здійснюється не прямо через погіршення рівня життя, а опосередковано — через більш складні зміни у суспільному бутті; по-третє, крім суто погіршення добробуту сімей у зниженні народжуваності значну роль відіграли неекономічні чинники. Передусім це — зміни у системі цінностей, зокрема жінок, багато з яких орієнтуються спершу на кар’єру, а вже потім — на сім’ю. Свідченням цього є постійне зростання віку матері при народженні першої дитини. У фундаментальному дослідженні плідності жінок у ХХ ст. доведено, що останніми десятиріччями постійно зростає частка бездітних жінок та сімей, які обмежуються однією дитиною, і ця тенденція триває. Загальносвітовою тенденцією є також відсунення народжень на пізніший вік, яка у Центральній та Східній Європі була започаткована поколіннями 60-х років народження. Однак подальші зміни у віковому розподілі народжень, які припали на 90-ті роки, на думку дослідників, були настільки глибокими, що заслуговують іменуватися історичними. Ці зміни тривають, і на даний момент поки що важко передбачити, чи молодші покоління колись, у старшому віці, компенсують відкладені нині народження. Наприклад, у 2005 році цей вік в Угорщині становив 27 років, в Польщі — 25,4, в Україні — 23,8 роки (у 2000-му — 22,6).
— Днями Держкомстат повідомив, що українців вже 46 мільйонів — триває тенденція до зменшення. Чи можна вплинути на основні причини?
— Причина полягає у низькій народжуваності. Чим нижча народжуваність у регіоні, тим більше зменшення населення. Звісно, що найбільше помирає літніх і старих людей. Так, з усього числа смертей у 2008 році, а це понад 754 тис. осіб, майже 560 тис. складали особи пенсійного віку. Проте в Україні неприпустимо висока смертність значно молодших людей. Звідси й низька тривалість життя. Наприклад, імовірність померти у віці від 40 до 60 років в українських чоловіків складає аж 32%, у віці від 16 до 40 років — 10%.
— Які особливості смертності в інших країнах, які колись входили до СРСР?
— Ситуація у Центральній Азії — трохи краща від нашої, тому що там не п’ють стільки горілки. У Закавказзі — так само. На відміну від інших країн, в Україні та Росії ситуація зі смертністю та тривалістю життя залишається вкрай несприятливою, можна сказати трагічною, особливо у чоловічої статі. Існує достатньо досліджень, присвячених кризі смертності у колишніх республіках Радянського Союзу, зокрема в Росії та Україні. Їхні автори майже одностайно доходять висновку, що головною причиною такого стану є алкоголізація населення та нехтування власним і громадським здоров’ям як з боку самих людей, так і з боку держави. Адже у меншій мірі, як стверджують спеціалісти ВООЗ, стан здоров’я населення залежить від рівня і якості забезпечення медичними послугами. Дві інші важливі складові — спосіб життя та стан довкілля.
Першопричиною цієї ситуації є поглиблення системної суспільної кризи, яка триває всупереч економічному зростанню та підриває основи соціального благополуччя нації. Передусім — це криза духовності й моралі, адже розпад радянської суспільно-політичної системи, що ѓрунтувалася на державно-громадському втручанні в усі, навіть інтимні сфери буття, призвів до втрати життєвих орієнтирів — для одних і розуміння демократії як цілковитої свободи і безвідповідальності — для інших. Минуло ще надто мало часу, щоб була сформована нова культура буття — культура побуту і професійної діяльності; культура бізнесу, у тому числі його соціальна відповідальність; поводження з довкіллям і у соціальному середовищі; культура підтримання і збереження свого здоров’я та своїх близьких здоров’я врешті-решт. Та й політичної культури і культури управління державою також дуже бракує.
— Наскільки впливає рівень життя та рівень медичного забезпечення на тривалість життя?
— Відсотків на 30. Решта — спосіб життя (приблизно на 50%), спадковість та стан довкілля. Смертність виявляє тісний зв’язок із рівнем економічного розвитку. Принаймні у всіх досліджуваних країнах, крім Росії та України, спостерігається зростання середньої тривалості життя, яке логічно пов’язати із підвищенням добробуту населення. Європейським країнам вдалося подолати негативні тенденції у смертності, які спостерігалися протягом 80-х років. Дослідження, присвячені особливостям смертності населення у Центральній та Східній Європі вказують на серцево-судинні захворювання, як головну причину, що формує негативні тенденції у смертності. Тому найбільший внесок у підвищення середньої тривалості життя зробило скорочення смертності саме від цих хвороб.
Так, наприклад, у Чехії смертність від цієї причини і чоловіків, і жінок віком до 65 років порівняно з 1990 роком скоротилася майже наполовину, в Угорщині — чоловіків — на 28%, а жінок — більш, як на третину. Сприятлива динаміка цього показника відзначається і у інших країнах. Правда, нині для країн Центральної та Східної Європи є характерним демографічний занепад, який притаманний усьому Європейського континенту і загрожує багатьма негативними наслідками не тільки у демографічній, але і у соціально-економічній сфері. Найбільш помітним виявом демографічного занепаду є скорочення чисельності населення країни Скорочення населення відбувається переважно внаслідок вкрай низького рівня народжуваності, який вже віддавна не забезпечує відтворення попередніх поколінь. Однак, якщо у Західній Європі низька народжуваність почасти компенсується міграційним припливом, то Центральна та Східна Європа на даний час по більшості відзначається нульовим або від’ємним міграційним приростом, за винятком Чехії, Словаччини та Росії.
— Які прогнози для України щодо смертності?
— На найближче майбутнє — не дуже втішні. Вже понад 10 років тривалість життя у стані стагнації: 62 роки — середня тривалість життя чоловіків в Україні та 74 роки — у жінок. Навряд чи ситуація докорінно зміниться у найближчі років п’ять. Політика держави, навіть у галузі охорони здоров’я, не має чіткої профілактичної спрямованості. Здається, що нікого не цікавлять здорові люди, яким треба допомогти зберегти здоров’я (що дешевше) замість того, щоб потім лікувати хвороби (що у декілька разів дорожче).
— Які в України є резерви аби збільшити тривалість життя і зменшити смертність?
— Передусім зменшити смертність від «зовнішніх» причин — нещасні випадки, отруєння і травми, які дуже часто спричинені вживанням алкоголю. Головна причина смерті (більше половини випадків) — серцево-судинні хвороби. Молоді люди помирають від них також через надмірне вживання алкоголю, куріння, ожиріння і стреси. Тривалість життя висока у тих країнах, де більше людей дотримується здорового способу життя.
Тенденції у смертності не у всіх країнах були однозначними. Протягом трансформаційного періоду спершу ситуація погіршувалася, проте згодом вдалося її виправити завдяки вже згаданим чинникам. Не можна не помітити, що у різних країнах пік смертності припав на різні роки, причому неоднаково у чоловіків і жінок. Успіхи у боротьбі з основними недугами, наприклад, серцево-судинними, смертність від яких й в Україні через них на першому місці, в Європі завдячують, зокрема, змінам у харчуванні, систематичній профілактиці та диспансерним обстеженням, поширенню нових форм лікування та серцевої хірургії. Значну роль у загальному зниженні смертності відіграло також поширення здорового способу життя, на що вказує зниження смертності від самогубств, зовнішніх причин у цілому та причин, пов’язаних з алкоголем та тютюном.
На пострадянському просторі негативні тенденції тривали найдовше. Можна припустити, що це пощастило зробити завдяки переорієнтації способу життя у цілому на інші, західні зразки, принаймні частини населення, особливо після вступу усіх цих країн до Європейського Союзу. Ця політична подія стосувалася не лише правлячої еліти, а так чи інакше відбилася на житті усіх громадян, показала їм нові перспективи і стала важливим стимулом до прагнення кращого життя, а відтак — бажання й сил до його доленосного перетворення.
Українському суспільству дотепер притаманна система цінностей, у якій здоровий спосіб життя посідає другорядне місце. На тлі занепаду державних інститутів, відповідальних за стан здоров’я населення, особливої значущості набуває формування суспільної та індивідуального налаштування на пріоритет здорового способу життя, соціальної та особистісної мотивації до збереження та зміцнення здоров’я. Водночас наявні державні ресурси необхідно сконцентрувати на найбільш перспективних щодо результативності та економічної ефективності напрямах охорони та відновлення здоров’я. Отже, з одного боку, має бути створене соціальне середовище, сприятливе для вибору та засвоєння населенням моделі поведінки, зорієнтованої на здоровий спосіб життя, а з іншого, Ї визначені найбільш гострі проблеми та пріоритетні напрями, на які мають бути спрямовані заходи демополітичного впливу. З цього погляду досвід інших постсоціалістичних країн є вартим для наслідування.
