Віктор ПОЛІЩУК, міський голова, Устилуг, Волинська область:
— Україна починається все ж не з Києва, а швидше з нашого Устилуга. Древнє містечко над Лугою часто називають «воротами в Україну». І яким же бачать його громадяни сусідніх і не тільки держав, прямуючи у нашу державу через тутешній митний і прикордонний перехід? Після аналогічного міжнародного пункту пропуску, навіть не містечка, а польського села Зосін вони можуть пережити культурний шок. На нашому боці кордону цивілізація наче закінчується вже на дорогах. А за що ми маємо їх ремонтувати, якщо держава забрала у нас чи не єдину фінансову можливість це робити — транспортний збір? У місцеві бюджети надходять лише кошти за першу реєстрацію автомобіля. Ми маємо на цьому прибутку аж 600 гривень, це три години роботи бульдозера. А кілометр дороги коштує щонайменше півтора мільйона гривень...
Устилуг має місто-партнера у сусідній Польщі, не місто навіть, містечко Людвін. Після вступу у Євросоюз і НАТО вони вирішили вже, здається, усі нагальні проблеми. Не мають їх ні з каналізацією, ні з водогонами, ні з дорогами, ні з благоустроєм і фасадами. Вони вже шукають партнерів на проекти Євросоюзу, бо гроші на все мають. За рахунок НАТО у маленькому Людвіні зробили такі шикарні спортивні та дитячі майданчики! У польських селах навіть обочини доріг прибирає спеціальна й різноманітна техніка. А ми шукаємо дядька з косою, аби хоч у центрі містечка траву викосив. Та ще обабіч доріг стоять білборди із закликом: «Дякуємо за чисті узбіччя!»...
Наші польські сусіди прорахували, чим багатітиме той чи інший регіон, що тут треба розвивати. І всі регіони отримують кошти з центру пропорційно до населення і потреб. Якщо розвиватимуть лише столицю, то це загрожує тим, що наші іноземні гості від того ж Устилуга доїдуть, у кращому випадку, до Луцька чи Рівного, а там повернуть назад, у Європу.
Вікторія ШИЛОВА, заступник голови Дніпропетровської обласної ради:
— Я категорично не згодна з «пріоритетною» роллю Києва в економічному розвитку України. Хоча б тому, що економіка — і промисловість, і сільське господарство, і передова наука зосереджені насамперед в таких областях, як Дніпропетровська, Донецька й Запорізька. Я бачу майбутнє нашої країни якраз у розвитку потенціалу її регіонів. Для мене приклад — це ФРН, її земельний устрій. Кожна німецька земля має свою конституцію, яка не суперечить федеральному устрою. Ці землі економічно незалежні, але разом працюють на єдину країну. Думаю, що саме завдяки економічній федералізації, що гармонійно враховує інтереси регіонів і центру, Німеччина стала найпотужнішою країною об’єднаної Європи. На мій погляд, ми могли б багато що запозичити саме на прикладі цієї країни. Для України мені здається справедливим такий устрій, при якому в регіонах залишалося б 70% коштів, а 30% спрямовувалося б у центр — на дипломатію, оборону, зв’язок, дорожню мережу й розвиток інших елементів загальнонаціональної інфраструктури. Зайва централізація в державі породжує бюрократію й неефективність управління. За таких умов навіть самій столиці, переобтяженій міністерствами й відомствами, стає важко управляти країною й бути її центром.
Василь КОСІВ, заступник міського голови Львова з гуманітарних питань:
— Я категорично не погоджуюся з тезою, що в питаннях економіки держава повинна основну увагу приділяти столиці. На мою думку, в Україні централізація є надмірною, натомість регіони мають недостатньо повноважень. Причому це стосується всіх партій чи урядів, котрі були при владі, бо впродовж усієї історії незалежності України все зосереджувалося в Києві. Коли в Україні відбувається боротьба за владу, то той, хто здобуває владу у Києві, здобуває все, а той, хто втрачає у Києві, — втрачає все. Досвід європейських країн засвідчує: якщо в органів місцевого самоврядування є більше повноважень, тоді ситуація стабільніша. Стосовно ж державних інвестицій, то принцип виділення коштів столиці є неправильним, бо фінансувати потрібно проекти, а не міста. Це, знову ж таки, підтверджує європейський досвід — там між містами відбувається змагання саме проектів, тобто й уряд, і конкретні міністерства за профілями оголошують конкурси на найкращі проекти. Відповідно дофінансовують найбільш перспективні, найбільш важливі проекти — незалежно від чисельності населення міста.
В Україні дуже слабка інтеграція — і міст, і регіонів. З прикладу моєї роботи можу сказати, що маємо масу проектів з іншими містами, і не тільки українськими, а, наприклад, з польськими, і добре співпрацюємо, тому що Євросоюз дає кошти на транскордонні проекти. Маю багато друзів у Харкові й інших містах на Сході України. Знаю, що для них не проблема поїздом або машиною дістатися до Росії — вони там мають багато співпраці.
Якщо говорити про проекти, які треба було б підтримувати, то я би наполягав на урядових програмах — коли співпрацюють два чи три міста. Такі проекти стимулюватимуть внутрішню українську інтеграцію, що дуже важливо для нас, бо Київ чомусь дуже багато працює на роз’єднання регіонів, а в нас, на місцях, дуже мало інструментів для співпраці між містами. А згадані мною інвестиції — це якраз і є дуже хороший фінансовий інструмент для інтегрування країни. І я би не виділяв в Україні якісь конкретні міста чи регіони, котрі найбільше потребують інвестування, бо рушіями розвитку завдяки вдалим проектам можуть бути й маленькі містечка. Треба виходити з якості проекту, а не з географії.
Микола КУДРЯВЦЕВ, керуючий справами Черкаського міськвиконкому:
— Розвиток України неможливий без розвитку територій, і саме таким шляхом іде весь світ. Де-факто, звісно, існують найбільші промислові центри, центри фінансові, страхові і так далі. Але їх штучно не створюють. Київ, як на мене, і так є достатньо потужним економічним центром. Серед українських компаній поширена тенденція, щоб мати обов’язково щонайменше представництво в Києві, не говорячи вже про те, що в більшості з них головні офіси розташовані саме там, відповідно, всі податки сплачуються в Києві. Чи варто ще більше підвищувати роль столиці штучним шляхом? Я як посадовець місцевого самоврядування бачу, що певні зміни в законах ведуть також до того, щоб централізувати владу. І річ не в тільки тім, що позбавляються прав територіальні громади, а й у тім, що фактично керувати такою великою країною, як наша, доволі важко. Навпаки, вважаю, що є повноваження в різних сферах, які варто було б передати на вирішення місцевого самоврядування, територіальних громад. Бо вони можуть деякі питання вирішувати набагато ефективніше, якщо надати їм відповідні важелі та ресурси і певною мірою, звісно, контролювати їх. Але керувати такими питаннями, як той самий ремонт доріг у містах (зараз це здійснюється фактично централізовано через систему «Укравтодору»), я вважаю, не зовсім правильно. Також правильніше було б, якби міська громада в особі обраних посадових осіб розпоряджалася ресурсами — землею, її розподілом, визначенням місць для забудови, визначенням стратегічних напрямків розвитку міста тощо.
А зараз у нас відбувається те, що поступово всі дозволи буде надавати якийсь чиновник із міністерства, який нічого не знає про проблеми територіальної громади. Це добре, якщо людина переймається проблемами і може знайти спільну мову з громадою, але будьмо реалістами — в першу чергу вертикаль виконавчих органів влади підкорятиметься якимось адміністративним приписам. І не завжди вони враховуватимуть інтереси тієї чи іншої території. Щодо, наприклад, фінансування, то існує зараз тенденція, що усі дрібні, незначні рухи потрібно погоджувати. Тобто є безліч систем контролю, які, на мою думку, просто перевантажують управління в цілому і роблять його неефективним.
Віктор АГЄЄВ, Сімферопольський міський голова:
— Взагалі, столиця держави має користуватися певними пріоритетами з огляду на свій статус. І якщо в результаті цього Київ стане дійсно сучасним європейським містом — то це можна лише вітати. Але важливо, щоб зусилля й кошти, які виділяються для цього, були адекватними поставленій меті. Це нормально, і ризиків тут для інших регіонів бути не повинно. Я думаю, що багато хто протестує проти цього вже через нашу бідність, через загальну відсталість. І цих людей теж можна зрозуміти.
Я думаю, проте, що не один Київ має користуватися пріоритетною увагою центральних органів влади, оскільки в країні є цілі регіони, розвиток яких відстає від потреб часу. І Президент України, і Кабінет Міністрів розуміють це. Наприклад, ми задоволені тим, що Президент, як він нещодавно заявив, вважає Крим регіоном пріоритетного розвитку, з якого слід зробити своєрідну «перлину України». Тому Крим сьогодні не обділений увагою й коштами на розвиток, нам виділяються великі кошти, що дозволить нам у недалекому майбутньому надолужити згаяне.
Так само й Сімферополь як столиця Криму користується в регіоні правами на пріоритет. Рада міністрів автономії поставила завдання перетворити наше місто на сучасний урбаністичний центр, який би відповідав статусу столиці автономії. В місті відбувається масштабна реконструкція вулиць, фасадів будинків, міського господарства, транспортного руху. Для цього з Держбюджету й бюджету Криму виділені додаткові ресурси. І в нас вже є досвід функціонування Територій пріоритетного розвитку, зокрема, за рахунок саме цього Ялта свого часу значно поліпшила свій курортний імідж, дістала можливість залучити інвестиції й реконструювати міське господарство, багато об’єктів соцкультпобуту. Тому ми вважаємо, що практика пріоритетного розвитку має використовуватися в державі, але, як і все інше, в міру і з розумом...
