Кожної весни та осені чекаємо тривожних повідомлень із Закарпаття про повені. Поголос пов’язує це з суцільною вирубкою лісу в цьому регіоні. Мало оптимізму й у повідомленнях деяких інформаційних джерел про те, що існуючі ліси не додають повітряному басейну України великих об’ємів кисню. Отже, висновок: ліси наші виснажені. Схиляються до такої думки не лише пересічні українці, але й деякі науковці, навіть академіки й відомі політики. До того ж з нашої преси читачам доводиться дізнаватися про взаємовиключні речі. Одні автори стверджують, що в Україні вирубують багато дерев, інші — ніби в Україні ці темпи занизькі. Напередодні Дня працівників лісового господарства, який країна відзначатиме 17 вересня, оглядач Укрінформу Олена Позднякова зустрілась із головою Державного комітету лісового господарства України Віктором ЧЕРВОНИМ.
— Вікторе Олександровичу, чим є «зелені легені» України — наші ліси?
— Україна, з погляду ведення лісового господарства, унікальна країна, бо має кілька природних зон — Полісся, лісостеп, степ, гірські ліси Криму й Карпати. З упевненістю можна сказати, що Україна — велика лісова держава, бо посідає восьме місце в Європі за площею лісів, яких має зараз близько десяти мільйонів гектарів. І цей потенціал увесь час збільшується. Наприклад, у перші повоєнні роки в Україні було значно менше лісів, ніж сьогодні. Такими були наслідки господарювання попередніх поколінь, коли вирубувалися ліси, аби випалювати вугілля, займатися сільським господарством, а потім для потреб цукрової промисловості й так далі. Господарська діяльність людини попередніх історичних періодів, а ще війни завдали великої шкоди лісовому господарству України.
— Виходить, що, так би мовити, в історичному розрізі стан лісорозведення покращується?
— Цілком авторитетно можу це стверджувати. Якщо навіть узяти за точку відліку початок 60 х років, коли площалісів (а з кінця 40 х саджалипо 100—120 тисяч гектарів лісонасаджень на рік) уже становила 7,8 млн., то зараз 9,8 млн. гектарів території країни вкриті лісами. Можемо порівняти запаси в «кубах»: на той час вони становили 700 млн., сьогодні ж — 1,8 млрд. метрів кубічних деревини.
— Ліс — система багатофункціональна. Яка з функцій у нашого лісу найголовніша — економічна, екологічна, захисна, водоохоронна, соціальна, рекреаційна?
— І в Лісовому кодексі, й у всіх інших законах прописано, що ліси в Україні виконують переважно екологічну функцію. Адже третина наших лісів — це ліси степової частини, вони не можуть нести експлуатаційні функції — виключно екологічні.
— Якщо так дбаємо про екологію, то чому Західна Україна часто потерпає від великих осінніх і весняних паводків? Суспільна думка однозначно пов’язує це явище з рубкою лісів у Карпатах — це справедливо?
— Що зробиш, коли випадає за день двомісячна норма опадів? Повені — багатоаспектна проблема. Роками й промисловість, і місцеве населення, як то кажуть, докладаютьзусиль: скидають сміття в річки, отже зменшується їхня пропускна спроможність. Гідроспоруди не підтримуються належним чином — у Карпатах досі діють ті, які будувалися ще в часи Австро-Угорщини. Крім того, в природі існують цикли, коли опадів випадає більше, ніж за попередні. Одним словом — стихія. І це жодним чином не пов’язане з тим, що в Карпатах вирубуються ліси. До речі, лісів не меншає, а більшає. Якщо хочете знати, в Карпатах піднімається верхня межа лісу, тому що на полонинах не пасеться худоба та вівці, не косяться сінокоси — от гори й заростають лісом. Не берусь судити, як це позначається на виробництві м’яса, а в цілому для лісового господарства, для екології це добре, кількість лісових насаджень збільшується — й природних, і штучно створених. Тому говорити про знищення лісів або навіть про зменшення їхніх площ — некоректно. До слова, коли відбуваються повені в Німеччині, Чехії, інших країнах, то там ніхто не говорить про вирубку лісів.
Хочу довести до відома всіх, що 44% українських лісів виведені з обороту експлуатації, їх не рубають, не використовують, тобто не відбирають деревину.
На цих площах ведеться виключно екологічне лісівництво. Зазначу, жодна країна Європи собі цього не дозволяє. Можу навести приклади. У Німеччині 0,8% лісів виведені з обігу, в Австрії — 12%.
— Чому в нас такий великий відсоток виведений з обороту? Тому що ми такі передбачливі чи, навпаки, нехазяйновиті й незаповзятливі?
— Вище вже наводив обсяги лісових запасів у «кубах». З одного боку, добре, що маємо такий приріст, а з іншого, вважаю, що ми нераціонально використовуємо можливості наших лісів, середній вік яких — 60 років, у той час як європейських — 52. Це говорить про те, що ліси старіють, тому що не відбираємо на потреби економіки те, що можемо й повинні взяти від лісового господарства. Пожинаємо наслідки радянських часів господарювання. Тоді велика країна могла собі дозволити не вирубувати ліси в європейській частині, бо була можливість завозити деревину з Росії. Тоді в Україні заготовляли майже 12 млн. «кубів» деревини щороку, споживали 45 млн. за рахунок російських і білоруських лісів. А сьогодні, коли ми є незалежними й маємо серйозні за обсягами ресурси, то, звичайно, гріх їх не використовувати, бо це нині не виправдано ні з екологічного, ні з економічного погляду.
— Поясніть, чому не виправдано в сенсі екологічному?
— Тому що маємо, наприклад, проблему всихання смерічників у Карпатах, проблему деградованих насаджень навколо великих міст, у тому числі й Києва. Поїдьте в бік Святошина й побачите старі, віком 150 років, сосни, що стоять далеченько одна від одної. Втрачається лісове середовище, вони вже не виконують ту функцію, яку мають виконувати.
Активно продукує кисень ліс, який росте, тому що молодий біологічний організм споживає вуглець. Ліс, який не росте, а старіє й фактично гине, кисень не продукує.
— Чому ж, якщо є розуміння як поводитися з переспілими деревами, їх своєчасно не вирубують?
— Сьогодні наше законодавство цього не дозволяє. Зараз розробляємо нормативно-правові акти під новий Лісовий кодекс на сучасних засадах. Але я не можу сказати напевне, що нам дадуть можливість рубати більше. Однак маю надію, що нині законодавці більш виважено підійдуть до питань охоронних зон навколо міст, до питань використання ресурсів національних природних парків.
— Яка потреба України в лісі?
— Заготовляємо близько 15 млн. м куб. деревини, й частина її не має збуту в межах України. То є нонсенс. А пов’язане це з тим, що глибока переробка деревини в нас ведеться в незначних обсягах, деревообробна промисловість тільки-тільки стає на ноги. Зважте, найбільшим споживачем нашої продукції в радянські часи було будівництво. Нині воно скоротило свої потреби в лісоматеріалах: вікна ставлять пластикові, поли з новітніх матеріалів стелють, дахи роблять виключно недерев’яні. Тому будівництво нашу продукцію мало споживає.
Та маємо дивитися на кілька кроків уперед. Адже факт: газ дорогий, вугілля не так легко видобувається, з нафтою проблема. Отож для господарства в цілому, для економіки країни необхідні ресурси. Говоримо про біопаливо, а ліс — відновлювальний ресурс, який сьогодні просто пропадає.
— А що з якістю наших лісів та як вони утримуються?
— Українські ліси в непоганому стані, вони не виснажені. Переважають в Україні хвойні, соснові ліси й дубові, а це — одна з найцінніших порід. За площами дубняків посідаємо друге місце в Європі. У цілому, я б сказав, у нас на достатньо високому рівні ведеться лісове господарство.
У своїй структурі маємо державне лісовпорядне підприємство, яке повністю забезпечує лісовпорядні роботи в Україні: розробляє по кожному підприємству проект організації ведення лісового господарства на десять років. Цей проект затверджує Мінприроди, щороку підтверджуються обсяги рубок для кожного підприємства. До речі, мабуть, бували в лісі й бачили «квартальні стовпи». У нас є карти, схеми так званих кварталів, кожна ділянка лісу описана в книгах: скільки років, який діаметр дерев тощо. Це все — досить чітко відпрацьований механізм. І ми точно знаємо: що будемо рубати, якого року, скільки, якої породи й що маємо там посадити. І це все узгоджено із структурами Мінприроди, підконтрольне цим структурам, тому говорити, що ми рубаємо те, що захочемо й коли захочемо, неправильно.
— Якщо так гарно ведеться лісове господарство, то чому воно в нас не самоокупне?
— Лісове господарство в непростих фінансових стосунках із державою, а вони не відповідають сучасним реаліям. Тому й самоокупним лісове господарство в Україні сьогодні бути не може. Наприклад, минулого року галузь отримала 250 млн. гривень з бюджету. Водночас ми сплатили до бюджету й усіх державних фондів більше 600 млн. гривень. Між іншим, кожна гривня, вкладена державою в лісове господарство, забезпечує майже три гривні надходжень до державних фондів. Отже, лісове господарство не є тягарем для держави. Найбільші податки сплачують підприємства, які працюють у Карпатах і в Поліссі, бо там вони самоокупні, прибуткові. А кошти, що виділяє держава галузі, направляємо на схід і південь України, де ліси виконують виключно екологічні функції й, відповідно, не можуть існувати без державної підтримки.
Звичайно, якби була застосована інша схема, скажімо, така, яка працює в Польщі, то, досить ймовірно, вдалося б вийти на самоокупність галузі в цілому. Скажімо, польські підприємства були звільнені від плати за використання лісових ресурсів, мали інші пільги. Зокрема, десять років не стягувався податок на додану вартість. Був створений спеціальний позабюджетний фонд, куди кожне підприємство перераховує відповідний відсоток своїх коштів, отриманих від реалізації деревини. Потім на державному рівні ці кошти перерозподіляються та йдуть на допомогу тим підприємствам, які цього потребують. Якби така схема була застосована в нас, — вважаю, лісове господарство України, на загал, могло би бути рентабельним.
— А що стоїть на заваді впровадженню такої схеми?
— Потрібно змінити всю податкову базу й прийняти низку законодавчих актів. Ми до цього сьогодні готові. Уже діє новий Лісовий кодекс — він достатньо прогресивний, в основному забезпечує ефективне управління лісовим господарством. Однак потрібно прийняти ще десятки підзаконних актів. Деякі документи вже подали на затвердження уряду. Маємо надію, що нас підтримає Мінфін і державні податкові органи. Разом ми маємо подолати пережитки радянських часів. Адже ніде у світі, крім Росії й пострадянських країн, не діє дивна система оподаткування — так звана попнева (деревина на пні) плата. У Росії є великі масиви природних лісів, за використання яких платять так само, як за використання надр — за вугілля, за газ і нафту. А лісове господарство України — це фактично понад 50% лісів, які створені штучно та вже не є природним ресурсом, а продуктом господарської діяльності людини.
— А чи далеко, як-то кажуть, до обрію, тобто до впровадження нової системи стосунків?
— Гадаю, не так уже й далеко. Уряд затвердив стратегію розвитку лісового господарства України. Є підстави вважати, що 3 — 4 роки — період, достатній для реформування лісового господарства. Скажімо, Польщі, яка мала таку саму, тобто радянську, модель, на реформування галузі знадобилося 15 років. Чому посилаюся на польській досвід? Нам найбільше підходить саме польська схема, бо в Європі тільки Білорусь і Україна мають 100% лісів у державній власності. У Польщі 90% лісів у державній власності, 10% — це маленькі ліски, які й у часи соціалізму були приватними.
— Нам протипоказаний приватний ліс?
— На мою думку, ні суспільство, ні окремі громадяни не готові до цього. Як показує світовий досвід, найбільш ефективно ведеться господарство саме в державних лісах. Якщо зважати на це як на процес виробничий, а ліси в нас наполовину штучні, то період цей становить приблизно 100 років. І жоден приватник не зможе ефективно вести господарство, вкладаючи кошти в оборот на такий величезний строк. Це може собі дозволити тільки держава.
— На заході ліси заливає, а на півдні ліси усихають. Це в багатьох випадках залежить від того, як заліснюються річки. Наприклад, пливеш Десною по українській території — береги зелені, залісені, а по російській — дерев практично немає, в основному луки. Ще в часи СРСР висловлювалося занепокоєння щодо стану Десни з її унікальною водою. 70-х років навіть діяв «комітет по Десні», який координував у тому числі й питання залісення берегів. Щось подібне зараз існує?
— Чесно кажучи, про цей комітет нічого не чув. Але можу сказати, що роботи зі створення нових лісів починаємо, у першу чергу із залісення річок малих і великих. Дійсно, без взаємодії тут не обійтись, оскільки потрібні систематичні водоохоронні заходи по всій довжині річок. Та це давня проблема: захисне лісорозведення загальмувалося ще за радянських часів, у 80-х роках перестали виділяти кошти на виконання цих робіт.
З набуттям Україною незалежності держава почала фінансувати роботи як по залісенню, так і по створенню захисних насаджень на пісках. Свого часу в Європі існувала єдина пустеля — Нижньодніпровські піски. Як-то кажуть, дохазяйнувалися. А сьогодні вона залісена, рух пісків зупинений, і там зараз прекрасні сосняки, які, до речі, теж настала пора частково замінити. Деревину потрібно взяти на тій кінцевій фазі, коли вона ще виконує екологічні функції, тоді її можна пустити на потреби економіки або використати для отримання енергетичних ресурсів. Якщо цього не зробити, доведеться витрачати кошти, аби привести в порядок лісову ділянку. Сосна росте 120 років і досягає стиглості в 90 років. А ці насадження, які ростуть в екстремальних для них умовах, вже в 45 років вибрали свій ресурс, отже їх потрібно замінити на молоді, продуктивні. Нормальне лісове середовище на цих територіях буде створене тільки тоді, коли пройде зміна трьох- чотирьох поколінь лісу. Та на заваді науково обґрунтованого ведення лісівництва стоїть недосконале законодавство й хибна суспільна думка. Розумієте, ніхто не сумнівається: якщо посіяли траву, то її треба скосити, а достиглу пшеницю зібрати. Таке ж саме правило природного циклу розповсюджується й на лісівництво. Баланс економічних й екологічних інтересів має бути чітко виписаний законодавчо. А суспільство муcить розуміти: братися за пилку лісівників спонукає не бажання мати з того якийсь зиск, а закони природи й лісової науки.
— Колись рубали й палили ліс, аби підготувати площі для землеробства й тваринництва. Тепер іде процес зворотний. За рахунок яких земель лісове господарство нарощуватиме свій потенціал?
— За даними Української аграрної академії, сьогодні в Україні виведені з сільськогосподарського користування майже десять мільйонів гектарів земель. Разом із Держкомземом, з обласними державними обладміністраціями працюємо щодо виявлення земель запасу, а також їхньої передачі до державного лісового фонду й для наступного залісення. Для науково обґрунтованої лісистості України потрібно створити два мільйони гектарів нових лісів. Звичайно, кількість солідна, але засадити лісами цю землю ми маємо не за один день, а за 20 років.
— І багато коштів для цього потрібно?
— Коли сьогодні обговорюється питання бюджету й називаються суми компенсації комусь за банківські кредити в 700 мільйонів гривень, то ми кажемо: додайте нам на наступний рік 20—30 мільйонів гривень, і ми вдвічі збільшимо площі лісів. Та для цього необхідна добра воля уряду, Верховної Ради, депутатів усіх рівнів.
На свій баланс уже прийняли 300 тисяч гектарів. Створено нові ліси якраз на півдні й сході України, там, де їх років 200 чи більше не було. За затвердженою урядом Концепцією розвитку лісового господарства, щороку маємо вдвічі збільшувати площі створення нових лісів. Якщо цього року посадили 16 тисяч гектарів нових лісів, то наступного проведемо лісопосадки на 30 — 35 тисячах, потім на 60-ти, 2010-го вийдемо на 100 тисяч гектарів посадок лісу. Дотримаємося таких темпів протягом 20 років — залісимо якраз два мільйони гектарів, тобто доведемо до науково обґрунтованої норми лісів в Україні.
— А якою є ця норма?
— За площею лісів Україну можна віднести до потужних лісових держав. Але в той же час лісистість нашої території становить 15%, за цим показником посідаємо, на жаль, передостаннє місце в європейському лісовому рейтингу. Зрозуміло, хочеться мати лісів більше, ніж маємо сьогодні, та не варто забувати, що половина території нашої країни — це степ й лісостеп. І на різноманітність кліматичних зон потрібно дивитися як на багатство, яке подарувала українцям природа. Так, ми не зможемо, мабуть, дійти до середньоєвропейського рівня лісистості, однак довести цей показник до науково обґрунтованої норми в 20% у найближчі два десятки років — завдання абсолютно реальне.
