В очікуванні переголосування 26 грудня з’являється дедалі більше оцінок подій в Україні й не менше прогнозів розвитку ситуації. Провідний експерт Московського центру Карнегі, доктор історичних наук Лілія ШЕВЦОВА переконана в особливому характері української революції. «Протест проти імітації демократії» — таку формулу пропонує Лілія Шевцова для України. Вона переконана в тому, що політика Кремля під час президентської кампанії в нашій країні стала найбільшою поразкою російської зовнішньої політики відтоді як президентом став Володимир Путін. Серед причин поразки Лілія Шевцова називає «тотальне нерозуміння політичних процесів на пострадянському просторі та настроїв у суспільстві», а також недооцінку «чинника європейського вибору українців». Про те, якою може бути подальша стратегія Кремля, і про майбутнє самої України — в інтерв’ю Лілії Шевцової «Дню».
— Як уникнути особливого розчарування наслідками революції?
— Хоч би які революції післявоєнного періоду ми розглядали, бачимо аналогічну схему: революція — це прорив за межі старих правил гри. Вона завершується певною стабілізацією або консолідацією влади, іноді — реставрацією. Але в будь-якому разі спричиняє так званий постреволюційний синдром: розчарування, іноді дуже важке, іноді постреволюційне похмілля. Уникнути його абсолютно неможливо, оскільки, як правило, революції є справою людей, які об’єднані запереченням минулого, але не мають концепції майбутнього. Проблема в тому, чи зуміє переможець стати лідером злагоди. Безсумнівно, виникне розчарування серед його радикальних прибічників, будуть невдоволеними і його запеклі противники. Існують лише дві моделі виходу з революції. Перша — радикальна: переможець отримує все, але зберігається величезне поле невдоволених груп і політичних лідерів, які можуть об’єднатися і почати реставрацію. Друга модель — модель компромісу, угод, якщо хочете, враховує інтереси якнайбільшої кількості сторін, але в такому разі радикали залишаються постійним фрондуючим елементом. Мені здається, що ймовірний переможець — Ющенко — політик консенсусного, компромісного складу. Йому багато хто закидає нерішучість. Але, можливо, у його невпевненості та нерішучості й закладена основа для майбутнього компромісу. Однак буде погано, якщо ця нерішучість обернеться відсутністю стратегії.
— Чи корегуватиме, на вашу думку, Кремль свою політику в українській кампанії?
— Основний лозунг політтехнологів і політиків, які були пов’язані з втручанням в українські вибори: «Ми перемогли, але в нас украли перемогу. Події в Україні — підступи злобної третьої сторони, Заходу, Америки, «джентльменів у пробкових шоломах». Це спроба самовиправдання за рахунок пошуку ворога, традиційна, звична нам, типово сталінська риторика. Не можна виключати, що ці сили можуть піти й далі у своєму школярському нерозумінні процесів. Тоді може спасти на думку ідея знову підтримати Януковича або ж шукати іншого претендента, альтернативного Ющенку. Хоча я вважаю, що прагматизм спрацює і до цього не дійде.
Сам факт того, що цілі політичні групи в Росії не бажають визнавати поразку, є симптоматичним. Цілком можливо, наслідком цього буде певний крен у російській внутрішній політиці. Але, з іншого боку, відрадно те, що Путін зрештою висловився в тому сенсі, що якщо Україна хоче в Європу, нехай її приймає Європейський Союз. Це свідчить про те, що президент все ж таки не хоче відступати від прагматизму і не хоче «холодної війни» із Заходом через Україну. На мою думку, ця лінія отримає розвиток, оскільки Путін розумна людина, хоча й припускався багатьох помилок. Вважаю, тепер він розуміє, що може втратити прозахідний вектор, в ім’я якого будував своє перше президентство. Я не виключаю, що перший візит Ющенка буде до Москви, де вони вдвох сядуть, вип’ють чаю та постараються порозумітися. Адже Путіну довелося говорити і з Саакашвілі, якого він явно не терпів. Але вони також зустрічалися й налагодили якесь порозуміння, принаймні в питанні Аджарії.
— Як надовго «український клин» ускладнив відносини Росії із Заходом?
— Безсумнівно, що після дій російського керівництва з обмеження демократії в Росії, подій в Абхазії і, нарешті, в Україні по моделях партнерства Росії з Європою й Америкою завдано серйозного удару. Ілюзії щодо можливості позитивної трансформації російського політичного режиму, зближення й навіть інтеграції Росії із Заходом тепер поховані. Охолодження у відносинах посилюватиметься, але Захід ніколи не дозволить собі, принаймні за збереження путінського прагматизму, піти на відродження «холодної війни», конфронтації з Москвою. Росія надто важлива як геополітичний гравець, як чинник стабільності в Євразії, союзник в антитерористичній кампанії, елемент глобальної системи ядерної безпеки. Тому відносини вибіркового діалогу і партнерства зберігатимуться. Буш, Ширак, Шредер докладуть максимум зусиль, щоб не виштовхувати Росію за орбіту західного світу, щоб не допустити її маргінализації. Але і Путін, зі свого боку, навчений гірким досвідом, також намагатиметься зробити все, щоб через Україну в конфлікт із Заходом не вступати.
— Чи можуть змінитися якісь стереотипи в російському сприйнятті України?
— Донедавна російський політичний клас розглядав Україну як продовження Росії, що випадково опинилося в рамках якогось «фальшивого суверенітету». Нинi доведеться визнати, що маніпулювати цією незалежною державою навряд чи можливо. Другий висновок — навряд чи Захід допустить колишній обсяг маніпуляцій і впливу Росії на пострадянському просторі. Третій висновок — Україну треба вивчати, і увагу до неї буде посилено, бо Україна для Росії — найбільший, стратегічної важливості суб’єкт, міст на Захід. Або ж — санітарний кордон між Росією та Європою. Україна — це найважливіша транспортна система, газова несуча.
Можливо, росіяни зрозуміють, що доведеться відмовитися від колишньої радянської міфології про братів-слов’ян. Але я не виключаю й іншого: посилення маргінальних груп, які використовуватимуть цей процес для посилення мобілізаційної риторики всередині країни, тим більше — з використанням настроїв на українському південному сході. Але не думаю, що ця націонал-патріотична галаслива істерія з приводу України буде чільною.
