Сьогодні прототипу семеновського «Майора Вихра» виповнюється 90. Євген Степанович Березняк хоч і казав свого часу, що між романом і його біографією є деякі розбіжності, вважає, що в цілому Юліан Семенов вірно відобразив діяльність його розвідгрупи. Її було сформовано 1944 року, і вона дійсно працювала в районі Кракова. Тільки Євген Степанович насправді був «Голосом», а не «Вихрем», і не майором, а капітаном. Рятування Кракова, як він потім розповідав, не було основним завданням «Голосу» — воно актуалізувалося вже безпосередньо перед наступом радянських військ. Погони майора, а потім і підполковника Євген Степанович одержав уже наприкінці 90-х років. 2001 року йому було присвоєно звання Героя України. А втім, розмова з ним напередодні ювілею не торкалася військових подвигів і класичних сюжетів. Мова йшла про улюблену справу Євгена Степановича — педагогіку. Їй він присвятив майже все життя. Спочатку працював сільським учителем, потім став директором школи, а незадовго до війни його було призначено завідуючим Львівським міським відділом народної освіти. Потім 30 років працював у Міністерстві освіти і аж до 1998 року займався науковою діяльністю.
— Я завжди дуже поважав і любив свою Батьківщину. І тоді, коли вона була окупована і розграбована фашистами, і коли переживала післявоєнні труднощі, і коли, нарешті, посіла належне місце в Союзі за розвитком економіки, освіти, культури, науки. І звичайно ж, я люблю Україну зараз, коли вона проходить етап становлення як незалежна держава. Чому я так багато про це кажу? А тому, що патріотизм — це основне, що треба виховувати в нашій молоді. Коли люди люблять свою Батьківщину, вони швидше долають труднощі і переживають кризи. Ось нещодавно провели опитування серед української молоді. Соціологи поцікавилися, чого хочуть досягнути в житті українські юнаки і дівчата. На жаль, виявилося, що значна частина мріє працювати або вчитися за кордоном. Хіба з таким поколінням ми можемо розраховувати на швидке «одужання»?
— Чи означає це, що одним iз рецептів є виховання патріотизму?
— Безумовно. Сьогодні треба орієнтувати молодих людей на працю, і це основна умова для досягнення мети, про яку ми говоримо. Зараз проводиться дуже мало заходів щодо трудового виховання. Більшість мріє стати бізнесменами, юристами, економістами. Ніхто не замислюється над тим, хто ж працюватиме на заводі, вирощуватиме хліб, вирішуватиме питання розвитку культури і науки. Сучасна молодь перебуває в такому собі вакуумі — на зміну комсомолу і піонерії прийшла порожнеча. Сьогодні просто немає кому взяти на себе трудове і патріотичне виховання.
— Можливо, якимось чином цьому могла б посприяти система освіти, до того ж сьогодні вона перебуває в стадії реформування?
— Свого часу влада припустилася серйозної помилки, ухваливши закон, який знижує планку освіти в Україні на два роки. Я маю на увазі перехід від загального одинадцятирічного навчання до дев’ятирічного (в той час як у більшості країн Європи було 12-річне). Потім, як кажуть, схаменулися, але за 3-4 роки в країні встигли з’явитися малограмотні люди. Можливо, з урахуванням нашої бідності, з реформою освіти варто б було почекати. Але сама її ідея — дуже правильна. Ми маємо підвищувати рівень освіченості людей, адже від нього дуже багато що залежить — розвиток економіки, науки, культури. Інакше кажучи, я — за дванадцятирічну освіту, але й за розумне її введення. Мені здається, перед тим, як що-небудь міняти, треба серйозно апробувати витівку, провести експерименти на базі двох-трьох районів. Учителі, як на мене, до кінця не зрозуміли суть 12-бального оцінювання і користуються ним не завжди правильно.
Хочу наголосити, що в освіті важливу роль вiдiграє література. Цю проблему в Україні поступово починають розв’язувати, підтвердженням того є створення НДІ з питань підручників. Але цього недостатньо. Треба залучати до написання підручників великих людей, патріотів, вчених. Коли автори, м’яко кажучи, нефахівці, виходять різні казуси. Ось, наприклад, зараз є кілька підручників з історії України. Створюється враження, що у нас була не одна історія, а кілька — стільки там можна відшукати безглуздостей і відвертих вигадок.
— А як би ви оцінили кваліфікацію вчителів у школі?
— Зараз жебрацька вчительська зарплата не дозволяє середнім навчальним закладам обзавестися хорошими кадрами. Я нещодавно читав лекцію одинадцятикласникам, під час якої спитав у них: «А хто з вас має намір піти до педагогічного вузу?» Ніхто не підняв руку. Одна смілива дівчина встала і сказала: «Євгене Степановичу, хіба ви не знаєте, що вчитель у нашій державі — найбідніша людина?»
Але ж він суспільству просто необхідний. Це фігура, яка впливає на свідомість людей, і від неї в тому числі залежить і рівень патріотичного виховання. При будь-якій владі вчитель — її помічник, пропагандист ідей. А як він може пропагувати ідеї тієї влади, яка поставила його за межу бідності?
Колектив «Дня» вітає Євгена Степановича з ювілеєм. Бажаємо здоров’я, бадьорості тепла близьких і любові вдячних учнів!
