Учора Україна отримала очікувану, але все ж несподівану звістку. Міністр палива й енергетики України Іван Плачков у це, здається, навіть і не повірив. За його словами, «цих заяв було тисяча, й вони не підтверджуються». Здається, що наш уряд вкотре робить спробу сховати голову в пісок. Але ані відповідальності, ані неприємних наслідків таким чином, як відомо, не уникнути. З 1 липня ціна за російський газ для кінцевих споживачів України підвищиться й становитиме $120—130 за тисячу кубометрів (без ПДВ і витрат на транспортування). Про це, з посиланням на заступника голови правління ВАТ «Газпром» Олександра Рязанова повідомила одна з газет, що виходять у нашій країні.
Природно, цю інформацію поки не можна назвати офіційною. Та й жодних переговорів про це між сторонами останнім часом, начебто, не було. Але, пам'ятається, на початку квітня на зустрічі групи українських журналістів із заступником глави російського «Газпрому» Олександром Медведєвим, в якій довелося брати участь і «Дню», також йшлося про те, що з другого півріччя ціни неодмінно підвищаться. Щоправда, тоді, хоч розмова йшла в тоні, що не допускає варіантів, конкретні цифри не називалися («це — питання переговорів»), але прогнозувалося, що орієнтиром для підвищення може бути європейський рух цін — 20—30%. Наразі російська газова планка піднялася для України ще вище.
Схоже, в Москві тоді відбувався своєрідний зондаж української громадської думки. І вона, не приховуємо (за винятком певних запеклих лібералів, які повторювали за Медведєвим, що підвищення — «це благо для України»), відреагувала явно негативно. Йшлося про падіння конкурентоспроможності української продукції за кордоном, можливі бюджетні проблеми й загрозу інфляції. Лібералів це не лякало, й на фоні їхнього оптимізму якось блідли заяви «Нафтогазу України» про те, що для підвищення газових цін у Росії немає правових підстав. І дійсно, в січневому договорі є різночитання. З одного боку, там говориться про те, що ціна на газ і тарифи на його транспортування можуть змінюватися лише за згодою сторін, однак у ньому також вказується, що тариф на транзит залишиться незмінним протягом п'яти років, тоді як ціна на газ зафіксована лише на перше півріччя й, отже, у другому може змінитися... Словом, тепер у справу мають втрутитися юристи й, можливо, міжнародний суд. Якщо, звичайно, не перешкодять ліберали, які свято вірять у свободу підвищення цін. На жаль, у сьогоднішніх умовах цей священний принцип перетворюється на свободу лише для однієї сторони...
Тим часом в Європі, мабуть, вже не сумніваються в тому, що Україні доведеться змиритися з перманентною газовою агресією «Газпрому». Європейський банк реконструкції і розвитку прогнозує, що економічне зростання в Україні цього року буде найнижчим серед 27 країн Центральної та Східної Європи. Як повідомляє українська служба Бі-Бі-Сі, за прогнозами ЄБРР, у 2006 році зростання економіки України становитиме 1,2%, тоді як минулого року воно було вдвічі більше. Однією з причин цього аналітики банку називають зростання ціни на імпортований газ. При цьому нічого не говориться про те, якою в умовах недостачі товарної пропозиції може стати інфляція. Україні анітрохи не легше від того, що одночасно прогнозується сповільнення темпів економічного зростання загалом для економік країн Центральної і Східної Європи.
Але ось те, що європейці, мабуть, і не подумають прийняти сторону України в назріваючому другому раунді газового конфлікту, викликає досить неприємний присмак. Член Європейської комісії, відповідальний за питання енергетики, Андріс Пієбалгс, наприклад, вважає, що «переговори між Україною та Росією мають бути дуже прямими. ЄС не треба «заходити в ту ж кімнату» й брати участь у переговорах». Щоправда, пан Пієбалгс все ж сказав, що Євросоюз розгляне можливі прохання українського уряду. За його словами, ЄС не має наміру з'ясовувати, хто є акціонерами компанії «РосУкрЕнерго», оскільки, як відзначив єврокомісар, «українська й російська влада чудово розуміють, що таке «РосУкрЕнерго», й компанія грає свою роль». Словом, Європа ніби натякає: вплуталися в халепу, вибирайтеся самі. І вона, за великим рахунком, права. Лозунг 90-х років «Закордон нам допоможе» давно згорнений і знаходиться в музеї. На порядку денному молодої України має бути лозунг про самодостатність. І якщо для цього у нас ще не досить матеріальних ресурсів, то в дефіциті інтелектуальних нам ще ніхто не міг докорити. Окрім, звичайно, нас самих...
