У понеділок, 30 травня, розпочнеться дводенний офіційний візит Віктора Ющенка до Казахстану. Одна з причин — поставки казахстанської нафти до України. У контексті останньої «бензинової кризи» це питання виглядає як надважливе. Однак не обминути Президентові й ще однієї теми — інтеграції до Єдиного економічного простору. В українській владі, схоже, й досі не вироблено послідовної лінії поведінки з цього приводу. Недавні зустрічі лідера Казахстану Нурсултана Назарбаєва з іншими «єепівськими» партнерами — Володимиром Путіним та Олександром Лукашенком — також підтверджують актуальність цієї проблеми.
Тиждень тому президенти Казахстану та Білорусі (якраз напередодні засідання Ради нацбезпеки і оборони України, присвяченому інтеграції в ЄЕП) навіть заявили, що у разi гальмування прийняття Києвом окремих документів три країни «рухатимуться» без нашої держави. Лунало як шантаж... На диво, «вірно зрозуміли» цю заяву в українській владі, оскільки вже наступного дня секретар РНБОУ Петро Порошенко заявив: «Створення ЄЕП у тому варіанті, в якому воно задумувалося, без Україні неможливе і позбавлено будь-якого економічного смислу для всіх учасників об’єднання». І в цьому відбито абсолютну правду, що особливо в Кремлі (як ініціатора інтеграційного проекту «четвірки») мають розуміти. ЄЕП задумувався як геополітичний проект для прив’язування України — зокрема й економічними зобов’язаннями — до пострадянського простору. У Києві до цього ставилися з розумінням ще за попередньої влади, інакше не додали б до документів про створення ЄЕП надзвичайно важливого положення: угода буде діяти на нашій території лише в тій частині, що не суперечить Конституції України.
Минуло трохи більше року із того часу як було ратифіковано угоду про створення «єепівської структури». Якби було втілено заяви колишніх опозиціонерів (а сьогодні представників уряду) стосовно ЄЕП, то ми вже давно мали б забути навіть розмови про це об’єднання. Ось лише деякі з них...
20 квітня 2004 року. Верховна Рада. День ратифікації угоди про формування Єдиного економічного простору. Нинішній міністр закордонних справ Борис Тарасюк: «Те, що відбувається сьогодні в залі Верховної Ради, нагадує мені Переяславську раду. Ті, хто мали б виступати за захист інтересів Української держави, готуються до зради... Угода про ЄЕП суперечить Конституції України, вона суперечить міжнародним зобов’язанням України, вона суперечить законам України, а також проголошеному Президентом курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію». Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко: «Багато років наші діди, прадіди, батьки проливали кров за незалежність, суверенність України. Сьогодні вона спокійно здається натисканням кнопки... І я просто закликаю вас не руйнувати Україну і голосувати проти ратифікації». Хто і як голосував? Міністр юстиції Роман Зварич — «проти», віце-прем’р із європейської інтеграції Олег Рибачук — «не голосував», міністр закордонних справ Борис Тарасюк — «проти», міністр економіки Сергій Терьохін — «проти», прем’єр-міністр Юлія Тимошенко — «проти»... Секретар РНБОУ Петро Порошенко та Президент Віктор Ющенко на тому засіданні були відсутніми (www.rada.gov.ua).
Без сумніву, нинішні урядовці знайдуть, як аргументувати тодішню і нинішню свою поведінку, однак навряд чи їхня аргументація буде до кінця чесною. В обох ситуаціях — і це дуже очевидно, особливо зараз, — проглядається банальний передвиборний популізм. Звісно, можна сказати, що колишні опозиціонери виступали проти конкретних поступок (приміром, створення наднаціонального органу), але не проти інтеграції в ЄЕП у цілому. Але ж у більшості заяв цей проект піддавався критиці в цілому. Водночас чи бачимо ми якісь наступальні дії теперішньої влади, наприклад, внесення пропозицій Україною щодо перегляду угоди про ЄЕП? Чи пропонував хтось вилучити із цього документа положення про створення так званого регулюючого органу, якому сторони — Казахстан, Білорусь, Росія й Україна — мають делегувати частину своїх повноважень. Фактично ж ідеться про створення наднаціонального органу, що суперечить Конституції. Чи робив хтось подання до Конституційного Суду щодо відповідністi угоди про ЄЕП Основному Закону України? А про це лунало найбільше вимог із боку колишньої опозиції.
Виходить так, що нові (старі) обличчя виголошують старі заяви. Звісно, це стосується не всіх, але нагадаємо, що і в попереднього уряду не було абсолютного консенсусу з приводу «єепівського» документа. Можливо, нова влада поки що не усвідомлює, однак насправді нинішніми кроками у східному напрямку вона реалізує... передвиборну програму Януковича. (Можна ще згадати про заяви Петра Порошенка, який пообіцяв, що нова влада вивчатиме можливі наслідки запровадження інституту подвійного громадянства за дорученням Віктора Ющенка. А Олександр Мороз, лідер Соцпартії, представники якої входять до уряду, пропонує прийняти закон, який би підвищив статус російської мови в Україні).
Напрошується й інша паралель: якщо екс-президент Леонід Кучма йшов до участі в ЄЕП десять років свого керівництва, то нова влада прийшла до цього за... трохи більше ста днів. Україна вже проходила обіцянки інтегруватися в Євросоюз, Україна вже створювала ГУУАМ і переживала десятки його «других дихань», вже проходила і гучні заяви про неефективність СНД... Те ж само, хоч і в прискореному режимі, ми пройшли, схоже, за нової влади.
Певна відмінність, звичайно, є, однак вона не ставить остаточної крапки в «єепівській» проблематиці. Україна сьогодні наполягає лише на створенні в рамках ЄЕП зони вільної торгівлі. Про це, зокрема, заявляв секретар РНБОУ Петро Порошенко, але йому, вочевидь, має бути відомо, що не для цього створювався ЄЕП... Адже для створення зони вільної торгівлі не потрібно формувати якихось «просторів», подібних до ЄЕП. Своє ж ставлення до створення торговельної зони Москва вже один раз продемонструвала — відповідну угоду з Росією було підписано ще в квітні 1994 року, однак Дума не ратифікувала її. Це лише підтверджує припущення, що Москва готова піти на поступки, але за умови таких же поступок із боку України (і головна, схоже, стосується відмови Києва від інтеграції до інших структур, в яких Росія не може відігравати домінуючої ролі).
Можна припустити, що на хвилі абсолютного несприйняття Кремлем українська влада намагається інтеграцією в ЄЕП компенсувати проблеми з відносинами з «вічним стратегічним партнером». Але все це вже проходила минула влада... Москва буде готовою сприйняти Київ як рівноправного партнера лише тоді, коли переконається в потужності нової влади. А ця потужність може бути продемонстрована реальними внутрішніми перетвореннями, а не заграваннями. Власне, тому Кремль нині і зайняв вичікувальну позицію щодо України.
Поки що ж ми можемо спостерігати лише за новою порцією суперечливих заяв. Як, приміром, розуміти останні заяви віце-прем’єра Анатолія Кінаха? Недавно він відзначив (згідно з цитатою Інтерфакс-Україна) «принципову важливість створення ЄЕП за європейським принципом чотирьох свобод — вільного пересування товарів, людей, капіталу і послуг». Звідси виникає логічне запитання: то ж що на базі ЄЕП ми будуємо — зону вільної торгівлі чи об’єднання із набагато ширшими зобов’язаннями? Реалізація ідеї Кінаха передбачає створення нічого іншого, як нового міждержавного союзу (на цих же принципах базується Євросоюз, вступити до якого прагне Україна). Не зовсім зрозуміло, як інтерпретувати різнобій заяв в уряді з приводу вступу до Світової організації торгівлі. Зокрема, Анатолій Кінах заявляє, що Росія і Україна мають узгоджувати свої дії зі вступу до СОТ: «Нам як ніколи необхідно відпрацювати синхронізацію питань нашого вступу до СОТ, враховуючи взаємозв’язок наших економік». Водночас віце-прем’єр із євроінтеграції Олег Рибачук наголошує: «Якщо координувати вступ до СОТ із Росією, то це нагадує ситуацію, коли два бігуни на стометрівці домовляються прибігти разом».
...Схоже, що наразі ніхто із західних дипломатів і експертів не сприймає заяв нової влади з особливими пересторогами. Але дуже імовірно, що така «неуважність» — тимчасове явище. Не варто забувати, що всі дії і всі заяви у разі неодноразового повторення можуть скласти нове (чи швидше — старе) враження про нову владу. Пригадується розмова з одним із європейських дипломатів одразу після помаранчевої революції: він визначив основні моменти, в яких ЄС хотів би отримати ясність. Серед них — майбутнє проекту ЄЕП і нафтопроводу Одеса—Броди... Із того часу минуло кілька місяців. Цей же дипломат в недавнiй розмові з кореспондентом «Дня» визнав, що не сильно зважає на останні заяви, оскільки не вірить у їхню реалістичність. Однак він висловив застереження: якщо так триватиме й далі, то «ніхто Україну не відмовлятиме, це буде лише її вибір». Цей вибір, вочевидь, буде не на користь новій владі, якій буде дуже тяжко доводити європейським партнерам свою послідовність і передбачуваність.
Олександр СУШКО , директор Центру конверсії, миру і зовнішньої політики України:
— Рiч у тiм, що угода про ЄЕП надзвичайно «гумова», де кожен залежно від ситуації може побачити в ній те, що вигідно. Те, що вона має проблеми з легітимністю в Україні, досить непогано з погляду нинішньої влади, бо якщо процес зайде в глухий кут, то завжди можна буде якимось чином дезавуювати цю угоду — вийти з неї під приводом нелегітимності. Але зараз цього робити не будуть.
— Чому?
— Насамперед тому, що поки що існують певні міркування стосовно можливості отримання певних вигод, створення зручного для України торговельного режиму. Поки що це прийнятна формула. Україна хоче отримати режим вільної торгівлі. Зараз зрозуміло, що поза ЄЕП цей режим не буде створений. Більше того, маю сказати, що він не буде створений і в ЄЕП. Але для того, щоб на даному етапі не загострювати відносини з Росією іще більше, я так розумію, було вирішено спробувати іще раз попрацювати в даному форматі, використовуючи його як майданчик для переговорів на торговельну тематику. У даному випадку існує стаття, на яку спирається українська сторона — про те, що першим етапом утворення ЄЕП є створення зони вільної торгівлі. Цього, власне, сьогодні і домагаються. Зрозуміло, що сторони мають концептуально різні підходи до створення цього проекту. Той скепсис, який колись був стосовно нього, зараз тільки посилюється, оскільки позиції сторін все більше й більше розходяться. Але, як я і прогнозував напередодні зміни влади, нове керівництво країни формально не відмовиться від участі в ЄЕП. Одна справа виступати проти неї на стадії розгляду, а інша — вимагати її денонсації. У принципі, ані Ющенко, ані Тимошенко ніколи не виступали за денонсацію даної угоди. Тому я не бачу суперечливості в їхній нинішній позиції.
— Але напередодні голосування вони закликали ні в якому разі не голосувати за угоду по ЄЕП, оскільки вона не відповідає національним інтересам...
— А вони й не голосували за неї тоді і зараз, думаю, не голосували б. Але зараз, після того, як угода набрала чинності, є лише один легітимний шлях її позбутися — денонсувати. Такої мети зараз не ставиться, оскільки існує два сценарії. Перший — ця угода запрацює в режимі вільної торгівлі і буде на користь України, на що менше шансів, але вони є, відтак і певний інтерес до угоди зберігається. Другий варіант — угода про ЄЕП «помре своєю смертю», як досі не один проект такого типу на терені СНД. За останні 16 років їх було близько десяти, й усі вони померли природним шляхом, ніхто їх ніколи не денонсував...
— Таким чином, нова влада просто вичікує того моменту, коли ЄЕП «помре своєю смертю»?
— Влада хоче використати будь-який наявний формат для переговорів про вигідний зовнішньоторговельний режим. У даній ситуації такі переговори реально можуть вестися виключно в рамках ЄЕП...
— Але навіщо потрібен ЄЕП для створення зони вільної торгівлі?
— Абсолютно згоден. Але хочу підкреслити, що на даному етапі це єдиний переговорний формат, у якому сьогодні готові серйозно говорити про вільну торгівлю. У будь-яких інших форматах навіть розмови не вестиметься. А Україні потрібен режим вільної торгівлі з Росією. Концепція така: краще бути присутнім, аніж відсутнім — брати участь у процесі, щоб впливати на нього. Ситуація справді дуже складна, оскільки сама угода про ЄЕП заплутана, дуже незрозуміла та містить у собі низку положень, що виключають одне одного. Ця проблема нікуди не поділася. Можливо, в Росії хтось іще і сподівається досягти тих результатів, на які розраховувалося у 2003 році, але вони не помітили, що процес ЄЕП далеко відійшов від тієї російської колії, яка була накатана з колишньою владою. Зараз це просто переговори на тему зовнішньоторговельного режиму. На даному етапі зрозуміло, що Україна є ключовою переговорною стороною, тому що Росія, Казахстан і Білорусь уже мають між собою угоду про митний союз, про більш високу стадію інтеграції в рамках ЄврАзЕС. Будь-які переговори по ЄЕП без України втрачають сенс. Тому якщо майданчик для переговорів є, то на ньому будуть тривати певні позиційні бої, переговори, в яких кожна зі сторін намагатиметься виторгувати собі те, що хоче. Таким чином, ЄЕП виступатиме зменшеним варіантом СНД, в рамках якого раніше також велися переговори про вільну торгівлю. Цій угоді вже 11 років, але вона так і не запрацювала.
— До речі, саме Росія не ратифікувала цієї угоди. Чи існує вірогідність повторення цієї ситуації щодо зони вільної торгівлі з Україною в рамках ЄЕП?
— Рiч у тiм, що там немає конкретної угоди. Є близько 25 угод, які регулюють режим торгівлі, доступу товарів, послуг. Тут не все так просто — це рамкова угода. У принципі, теоретично можна уявити такий поворот справи. Але наразі йдеться про ті угоди, які розроблені за наполяганням російської сторони та під її керівництвом. Якщо Росії щось не сподобається, вона просто зараз їх не підпише. Але це буде смішно з їхнього боку — не підписувати або не ратифікувати ці угоди.
— Як би ви оцінили заяви Анатолія Кінаха про те, що ми маємо синхронізувати свій вступ до СОТ із Росією?
— Якщо віце-прем’єр говорить про синхронізацію вступу до СОТ із Росією, то це іще раз свідчить про те, що ця людина перебуває у якомусь власному світі і не зовсім позбулася риторики та уявлень часів Леоніда Кучми. Анатолій Кінах має прекрасний досвід висиджування прем’єр-міністра Ющенка. Схоже на те, що він хоче повторити подібний трюк із прем’єр-міністром Тимошенко. Він на кожному кроці говорить те, що не відповідає думці уряду і що уряд пізніше мусить спростовувати. Це проблема українського уряду, який не є в повній мірі єдиною командою. Я допускаю, що в уряду також немає єдиного погляду на питання ЄЕП. Але публічно сьогодні дискусій у владі стосовно ЄЕП не спостерігається. Однак проблема командності уряду залишається. Це тим більш очевидно, що питання СОТ значно простіше від питання ЕЄП. Теза про синхронізацію абсолютно суперечить заявам Президента, який минулого тижня гостро розкритикував уряд за те, що графік приєднання України до СОТ до кінця цього року перебуває під загрозою зриву. Це серйозний закид уряду. Якщо ми до того ж будемо іще й синхронізувати свій вступ із Росією, то тоді навіть теоретично ніякого графіку та вступу України цього року бути не може.
— Ми настільки ближче до вступу до СОТ, ніж Росія?
— Однозначно. Росія збирається вступати до СОТ на китайських засадах, що значно подовжує переговорний процес, оскільки вона вимагає значних протекціоністських умов. Україна ж хоче приєднатися до СОТ на засадах європейських. Хоча я не виключаю, що ми можемо вступити паралельно, оскільки якщо росіяни побачать, що українці вступають першими, вони можуть значно прискорити процес.
