Якщо ви візьмете до рук будь-яку луганську комунальну газету, то вам відразу ж стане зрозуміло, яка політична сила домінує в регіоні. Усього в Луганській області виходить 36 комунальних газет різного рівня — обласних, міських, районних. На їхнє утримання лише цього року виділено з бюджету 7 мільйонів гривень. І практично всі вони в кращих традиціях «брежнєвщини» пишуть про «славну» діяльність місцевих чиновників-регіоналів. Іншим політичним силам пробитися на сторінки місцевих газет практично нереально. Про це в розмові з «Днем» розповів екс-начальник Управління у справах преси та інформації Луганської облдержадміністрації Вадим Желєзний. Пан Желєзний сім років пропрацював на цій посаді, а в червні був звільнений за свою позицію, до того ж, за сфабрикованою справою.
— Раніше подібні випадки мали локальний характер, зараз же це стало масовим явищем. Таке враження, що представники Партії регіонів отримали карт-бланш: мовляв, робіть усе що завгодно заради результату. Ось свіжий приклад — минулого тижня виник конфлікт із редактором районної газети: його хочуть зняти з посади за те, що він дозволив собі критичну публікацію. Людині залишилося два місяці до пенсії! Він кинувся під захист управління, яке я раніше очолював. Нинішній керівник порадив йому взяти на два місяці лікарняний. Тобто в луганських чиновників ейфорія від вседозволеності. Коли відсутній державний контроль, місцеве самоврядування перетворюється на монархію.
— Минулого тижня ви провели прес-конференцію в Києві, це дало якийсь результат?
— Моя поява в Києві була пов’язана з тим, що я не зміг отримати трибуну в Луганську. Я подумав, що мої київські колеги дадуть мені можливість донести до населення України інформацію про те, що відбувається сьогодні в області.
— Але поки що це виглядає як боротьба з вітряками? Чи можна взагалі щось зробити в цій ситуації?
— Це може бути локальне вирішення. Але мені здається, цілком можливо ініціювати внесення поправок, скажімо, в закон про вибори про заборону використання комунальних ЗМІ як виборчого майданчика.
— А вам не здається, що комунальні ЗМІ самі по собі архаїчні? Вони апріорі залежать від місцевої влади, від місцевих князьків. У Києві та ж сама ситуація з газетою «Хрещатик» і ТРК «Київ». Сьогодні це рупор Черновецького, а раніше були рупором Омельченка.
— Є й інші приклади. Я був на стажуванні у Великій Британії, і місцевий муніципалітет хвалився як найбільшим досягненням тим, що в них є газета. Я свого часу виступав в «Урядовому кур’єрі» і зазначав: так, ми маємо даність — комунальну пресу. Пресу міськкомів та обкомів. Але цілком реально зробити так, щоб преса працювала в інтересах населення, територіальних громад. Такі механізми насправді є. Інакше виходить нонсенс: з одного боку, соціальні гарантії, пенсії і зарплати співробітникам видання забезпечує держава, а з іншого — місцевий князьок визначає, що друкувати.
— Вам не здається, що в цьому є провина й редакторів, які й самі раді «прогнутися»?
— Безумовно. Я на багатьох нарадах казав: «Панове, досить облизувати владу. Ви не для цього тут сидите. Якщо ви комунальне підприємство, це не означає, що ви повинні працювати в інтересах чиновників та Партії регіонів». Потрібно форматувати свідомість самих редакторів. Мені не дали завершити проект, який я розпочав. Донедавна велика частина комунальних ЗМІ мали під «шапкою» назву, що це видання такої-то ради. Я запропонував, і моя пропозиція знайшла відгук, ставити під шапкою не засновника, а категорію читачів, щоб сам редактор розумів, на кого він працює. У результаті лише два ЗМІ залишили під шапкою назву місцевої ради, а всі інші — як видання територіальної громади, наприклад, міста Красний Луч. Насправді, влада повинна звітувати перед населенням і забезпечувати його інформаційні потреби.
