Днями в Росії пройшло чергове засідання Міжнародного дискусійного клубу «Валдай». Перед відомими західними експертами, що спеціалізуються на вивченні зовнішньої та внутрішньої політики Росії, виступили російський президент і прем’єр-міністр. Як слід розшифрувати меседжі, які прозвучали з вуст Дмитра Медведєва та Володимира Путіна? Яку роль відіграють і можуть відігравати запрошені на цей захід західні аналітики та експерти? Про це в інтерв’ю «Дню» розповідає провідний науковий працівник Московського центру Карнегі Лілія ШЕВЦОВА, яка вважає, що «Валдай» є одним із найбільш успішних досвідів кооптації західних інтелектуалів і журналістів Кремлем.
— Я зустрічалась із зарубіжними учасниками нинішнього засідання «Валдаю» і з цього приводу можу сказати дві речі. Як мені повідомили декілька учасників, це була перша зустріч серед досить великої кількості «валдайських» зустрічей, коли серед західних аналітиків, професорів і журналістів було вибрано декілька учасників, найбільш лояльних до Кремля людей. Їх попросили в письмовій формі оформити запитання Путіну і надіслати їх не пізніше як за 24 години до моменту зустрічі. Сам цей факт є досить разючим. Зарегульованість політики вже поширилася навіть на спілкування російських лідерів із західною аудиторією. Що ще більш пікантно, західні учасники «Валдаю» не вважають це придушенням їхніх свобод і думки й, навпаки, вважають зручним підкоритися цьому правилу. Принаймні в інших учасників «Валдаю», які спостерігали за зустріччю з прем’єр-міністром Путіним, виникло тверде переконання, що запитання ставилися за списком. І сам Путін був готовий до цих запитань. Так, Путін явно був готовий до запитання одного вельми своєрідного постійного учасника цієї зустрічі — російсько-американського аналітика Миколи Злобіна, який на всіх зустрічах ставить одне й те ж запитання —про взаємини Медведєва та Путіна й про те, чи буде Путін брати участь у виборах. Якщо говорити про виступи Путіна та Медведєва на «Валдаї», то це був досить цікавий і успішний приклад російського піару з участю західної тусовки.
— Чи означає це, що в Росії вже стартувала нова президентська кампанія?
— Гадаю, ця кампанія почалася влітку, коли Володимир Володимирович мав задоволення роздягнутися до пояса і накачаним торсом демонстрував свою фізичну підготовку всій російській аудиторії. Я не виключаю, що й Медведєв у якійсь мірі починає брати участь у цій кампанії. Бо остаточно все ж не ясно, на кого впаде фішка. Принаймні його лист російським лібералам, прагматикам і розсудливій частині суспільства, опублікований на ліберальному сайті gazeta.ru, говорить про те, що й у Дмитра Анатолійовича можуть бути якісь амбіції. Але абсолютно чітко зрозуміло, хто в цьому тандемі головний, а хто сидить на приставному стільчику.
— І хто ж головний?
— Ви ж знаєте. Це Володимир Володимирович Путін, який не приховує цього. І лише Путін міг дозволити собі у вельми іронічній, злій і саркастичній формі, своєрідній для його спілкування з аудиторією, заявити у «валдайському» клубі: ми домовимося з Дмитром Анатолійовичем, ми з ним однієї крові, так само, як домовилися Тоні Блер і Гордон Браун. Адже це не англійський народ їх обрав, це вони домовилися. Ось я досі задумуюся над цією відповіддю і все думаю, в якій мірі він дійсно вірить у те, що говорить. Скоріше за все, він вірить, що інших лідерів у інших країнах не обирають, а вони самі домовляються. І зараз він сказав усій чесній аудиторії та Заходу в особі валдайських учасників: ми домовимося, у нас така демократія. І західні учасники, судячи з телевізійної картинки, уважно й милостиво дослухалися до його слів. І ніхто не сказав: Володимире Володимировичу, у нас інше розуміння демократії.
— Виходить, що у валдайському клубі говорити й коментувати може лише одна сторона, а присутні повинні лише слухати чи дослухатися?
— Все залежить від гідності людини. Серед західних колег є чимало шанованих людей. Але якось, прагнучи потрапити до цього кремлівського пулу, вони раптом втрачають дар мови. Або хочуть дотримуватися політичної коректності, або хочуть виглядати ввічливими. Уявляєте, вас запросили на осетрину та червоний кав’яр, і раптом ви почнете ставити неприємні запитання своєму господареві: Медведєву чи Путіну. Тому вони мовчать чи виглядають немовби кролики. Наступного разу, дивись, не запросять, як не запрошували деяких учасників колишніх форумів, які дозволяли собі критичні зауваження. Для мене нецікаві Медведєв і Путін. Ми знаємо, що вони хочуть і чого від них чекати. Для мене цікаві західні учасники дії, які приймають кремлівські правила гри.
— А як ви оцінюєте тоді присутність французького та іспанського прем’єрів на конференції «Сучасна держава та глобальна безпека», яка проходила в Ярославлі? І зокрема, слова Франсуа Фійона про те, що Росія повинна відігравати вельми важливу роль у Європі?
— Французький та іспанський прем’єри, які брали участь у конференції, співали в хорі, яким диригував, звичайно ж, Кремль. Вони приїхали туди, розуміючи, що вони повинні співати відповідну мантру. Так, Росія має посісти гідне, провідне й важливе місце, й вони підспівували Медведєву. Але якщо їх спитати, чи є в Росії підстави посісти провідне, ключове важливе місце? І що таке гідне місце для Росії в європейському хорі? Чим виділяється Росія? Невже російська еліта має якийсь план розвитку Європи або навіть самої Росії? Який внесок може російська еліта зробити в подолання кризи, чим вона може поділитися із західним співтовариством? Про це ні французький, ні іспанський прем’єри не згадували. Можливо, вони самі вірять, що в руках російського політичного керівництва є якесь розуміння стратегії майбутнього. Ось цього я не знаю. Можливо, вони також хотіли виглядати ввічливими. Але найбільш примітним є те, що в Ярославлі Дмитро Анатолійович Медведєв сказав дві прекрасні речі: що найкращим ладом є демократична держава та поведінка країни на зовнішній арені й те, як вона дивиться на світовий порядок, залежить від того, як вона влаштована всередині. Таким чином, він, по суті, розбомбив усі аргументи реалізму. Інша річ, що людина говорить те, уві що сама не вірить. Яка демократія в Росії, які ініціативи щодо світового порядку? Всі виступи обох лідерів — і Путіна, і Медведєва під час «валдайського» марафону виглядали суцільною цинічною імітацією або демагогією. Бо не можуть же здорові й розумні люди, які хоч на чомусь розуміються, не визнавати, що в Росії справді жахлива, недиверсифікована економіка, немає демократії. І, в той же час, претендувати на якусь вагому роль у створенні нового світового порядку.
— Чому, на вашу думку, французький та іспанський прем’єри підграють Медведєву — російській владі?
— Париж, Берлін (слава Богу, що Ангела Меркель не приїхала, не опустилася, але в неї були підстави — передвиборна боротьба), Мадрид і Рим завжди підгравали Росії. Завжди у цих країн особливі відносини з Росією, передусім, на комерційній та енергетичній основі. Ми бачимо найсерйозніший розкол між старою Європою, яку представляють ці старі столиці, й новою Європою, яку представлено Варшавою, балтійськими столицями і навіть Угорщиною, яка донедавна йшла в енергетичному фарватері з Москвою. А також із новими незалежними державами. Подивіться, що робиться не лише в Києві. Яке стримане ставлення до російського «медвежьего танца». Подивіться, що виробляє «бацька» Лукашенко, який прагне ввійти до Європи.
— Якщо завершити тему тандему, то, на вашу думку, що важливіше для Росії: те, хто з цього тандему вестиме Росію вперед, або те, якою все ж таки повинна бути Росія?
— Гадаю, для Росії важливіше, якою буде Росія та яку політику здійснюватиме політична еліта. Поки що є всі підстави для висновку, що ані Путін, ані Медведєв не вийдуть із однієї й тієї ж парадигми управління. Йдеться просто лише про формулу «добрий», «поганий» поліцейський. І від того, що Дмитро Анатолійович Медведєв вносить до цієї формули правління більше інтелігентності та м’якості, не міняє самої формули управління. Країна залишається колишньою — персоніфікована влада, заснована на ігноруванні суспільства та впевненості, що вибори не потрібно проводити в цій країні. Що Росія не готова до виборів. Росія не готова до того, щоб самостійно думати про себе.
— Чого ж у такій ситуації чекати незалежним країнам, тій же Україні та Грузії з главами держав, із якими не хоче розмовляти російський президент?
— Це дуже своєрідне розуміння дипломатії. Такі твердження свідчать про прагнення Дмитра Анатолійовича Медведєва впливати на політичний хід подій в Україні та Грузії. Бо ясно, що й Росія з Україною, і Росія з Грузією повинні мати відносини. Нам потрібно вирішувати не лише питання безпеки та економічної співпраці, а й питання людського спілкування. Але якщо ми не маємо відносин із лідерами цих країн, то це сприймається як меседж народам і суспільствам цих країн — змінюйте лідерів. Це, по суті справи, доктрина Брежнєва в новому фразеологічному виконанні.
— Тобто ніяких перспектив зміни позиції Кремля щодо країн близького зарубіжжя, які прагнуть до європейських і євроатлантичних структур?
— Я не бачу можливості для добросусідських, дружніх, конструктивних відносин Росії із сусідніми країнами, якщо російська політична еліта себе легітимує і обѓрунтовує за рахунок прагнення понукувати своїми сусідами.
