Здавалося б, світову історію, яка за останні 5,5 тисячi років знала лише 292 мирнi роки, не можна здивувати новим воєнним конфліктом. Але війна, розпочата США проти Іраку під гаслом «Шок і трепет», набула особливих рис. Вона, ознаменувавши початкові роки III тисячоліття, кидає тінь на його очікувані цінності.
Воєнні дії в Іраку, попри всю їхню географічну локалізацію, мають епохальні обертони та глобальні наслідки. У них задіяні основні детермінанти сучасної історії: боротьба за сировинний ресурс світової цивілізації і, передусім, джерела нафти; боротьба за лідерство у світі (яка може призвести до однополярного світового порядку); розгортання політичних і геополітичних інтересів у міжконтинентальному контексті; конституювання системи міжнародної безпеки; конфесійні проблеми, пов’язані з позиціями християнства та мусульманства (не виключаючи колізій всередині християнського табору між католицькою Францією, Бельгією, половиною Німеччини та протестантизмом США й Великої Британії).
Війна в Іраку свідчить про ствердження США однополярного світу силовим шляхом, здатним забезпечити контроль над нафтовими багатствами. Адже їх виснаження загрожує світу перебудовою всього виробництва та економіки вже в перспективі найближчих тридцяти років. Тому воєнні дії США та їхніх союзників перебувають зараз у центрі уваги і Європи, і Азії (особливо Китаю).
Іракський конфлікт руйнує світовий порядок безпеки, вистражданий неймовірними випробуваннями ХХ століття. З ним пов’язані невизначеності нового історичного повороту цивілізації.
Принаймні воєнні дії на Близькому Сході вже позначаються на векторах історії. Якщо в доступному для огляду минулому головний напрям історичних процесів був орієнтований зі Сходу на Захід, а з доби Великих географічних відкриттів у зворотному русі на Схід, то вже перша іракська війна («Буря в пустелі») ознаменувала додатковий вектор історії — з Півночі на Південь, ініційований постіндустріальним соціумом убік і напівколоніальних країн, що розвиваються. Сучасна атрибутика історичного руху до регіонів «Третього світу» асоціює разом з тим майже езотеричні символи шумеро-вавилонської першооснови євроатлантичної цивілізації.
Смислове навантаження сучасних іракських подій мимоволі підказує нам, що історична драма американських воєнних акцій розгортається у просторі, позначеному Святим Письмом семантикою гріхопадіння людини, розколу буття на добро та зло. Адже на території між Тигром і Євфратом сталася, згідно з біблійними метафорами, диявольська спокуса людей забороненим плодом пізнання добра та зла, за що людину було покарано смертністю .
Отже, «смерть», «добро», «зло», «гріхопадіння» і диявольська спокуса — така символізація древнього топосу цивілізації, яка надає військовим діям в його межах майже містерійний вигляд. Тут напрошується сюжет, згідно з яким людина, на думку Альбера Камю, побувавши в колізіях ХХ століття, може в майбутньому знову опинитися, як за часів Старого Завіту, затиснутою між царством жорстоких фараонів і невблаганними небесами. Так це чи не так, але нині пилові бурі древньої пустелі крутять біси, незалежно від того, на чиєму боці вони виступають. А смерть вдивляється в обидві сторони кордону Кувейту. @=> Закінчення на 4-й стор.
В історичній реальності, крім метафор, складається дивна ситуація. США, які оголосили себе втіленням ліберальної демократії, тобто країною остаточного вирішення проблеми свободи, і соціумом, який завершив історію як становлення вільного розвитку особистості, насправді повертають світ до колишніх епох воєнних конфліктів. Замість нового суспільства затвердження прав людини, плюралізму й толерантності нам знову погрожують поверненням до історії, сповненої крові, бруду, брязкоту сталі та сліз потерпілих.
Точніше кажучи, війна в Іраку фактично означає точку біфуркації (різкої зміни станів, вибуху. — Ред. ) в історичному процесі сучасності. А це означає, що рівноімовірним є будь-який розвиток подій. Може спрацювати тенденція до однополярного світу, а може затвердитися й багатополярний світовий порядок. Розвиток може піти шляхом посткапіталізму (американського типу), а може реалізуватися і в дусі постсоціалізму (китайської моделі). Людство вступило у смугу нестабільності. Але звідси випливає й те, що в сучасному світі спрацьовують закони надскладних систем. Ці закони, як доводить синергетика, призводять до того, що в одному й тому самому системному утворенні одночасно виникають ділянки, де події локально протікають так, як вони панували в минулому; зони, де події протікають так, як вони домінуватимуть у майбутньому; і події, які характеризують типові риси сучасності.
Тим самим ані світ, ані його підсистеми не можна мазати однією фарбою. У ньому і в них (підсистемах) зберігається можливість затвердження етичних норм, відповідальних за прогрес ХХI століття. Але ця можливість пов’язана з винятковою складністю нашого вибору й оцінок. Духовні запити нового світу передбачають усвідомлення і в собі тієї частинки зла, проти якого ми боремося, а в опоненті — тієї частинки добра, за яке ми боремося. Тут неприйнятна лють правоти. Необхідна третя правда тієї вертикалі етичної оцінки, яка дозволяє стати над конфліктом з позицій врахування загальнолюдського досвіду, а не інтересів протиборчих сторін. Найкраще сказати, перефразовуючи Шекспіра: «Чума на ваші обидва доми». Важче знайти консенсус для блокування воєнного конфлікту.
Звичайно, США, вдавшись до воєнних акцій, зробили помилку в епоху, що виключає право на помилкові дії внаслідок можливості їхніх катастрофічних наслідків. Але ціною цього помилкового кроку є необхідність боротьби проти деспотичного режиму в Іраку, режиму, який загрожує всьому людств у. Помилкова тут форма боротьби, а не мета, бо опір деспотизму — завдання загальноцивілізаційного масштабу. Воно входить до стратегії побудови взаємопов’язаного світу ХХI століття, в якій люди усвiдомлюють те, що вони є членами єдиної планетарної цивілізації. Втратити шанси брати участь у побудові солідарного, демократичного співтовариства нового тисячоліття не може дозволити собі жодна країна. Безпосередньо це стосується й позиції України, яка взяла курс на євроінтеграцію після соціально-політичного ізоляціонізму радянських часів. Тут слід тільки не випускати з уваги, що здатність історичної дії проголошено зверху, а дорогу ми обираємо самі.
