Питання про те, володіти чи не володіти українським громадянам вогнепальною зброєю, перейде «у спадщину» вже до наступного парламенту, який і повинен буде ухвалити остаточне рішення. Поки ж є час його як слід обдумати, зваживши всі аргументи та контраргументи. Категорично проти прийняття закону «Про зброю» висловилися представники правоохоронних органів. І їхнє побоювання можна зрозуміти: повсюди вони бачать насильство, що здійснюється із застосуванням підручних засобів, і прагнуть не допустити удосконалення і збільшення вбивчої сили, а також ймовiрної легалізації «стволів», що вже побували у дiлі. Не можна з точністю стверджувати, скільки одиниць вогнепальної зброї вже сьогодні незаконно є в наявності у наших громадян, тому страх того, що поголовне «озброєння» може вийти з під контролю, цілком зрозумілий. Хоч є й інші думки на цей рахунок...
Споконвічно люди винаходили все більш витончені способи знищення собі подібних. Багато істориків пов’язують переходи суспільства на якісно нові етапи розвитку саме з прагненням удосконалити методи і знаряддя нападу та захисту. Паралельно кожен окремо взятий соціум зсередини намагався забезпечити себе від руйнівного впливу зброї, не допускаючи загального «озброєння» громадян, всіляко обмежуючи доступ до виробництва і продажу зброї. Сьогодні питання легалізації використання вогнепальної зброї пересічними громадянами гостро стоїть і в нашій країні. Його прихильники апелюють до неспроможності правоохоронних органів належно захистити населення, до права людини на самооборону. Противники ж закликають зазирнути у майбутнє, де, ймовірно, десятки тисяч злочинців, які нелегально володіють зброєю, зможуть узаконити свої темні справи; а діти, принісши до школи батьківський «ствол», раптом захочуть перевірити, чи дійсно люди оживають після пострілу так само швидко, як у комп’ютерній грі. Комусь відчуття холодного металу в долоні вселяє почуття захищеності та глибокої відповідальності. А для когось це постійна спокуса скористатися вбивчою силою, часто не чекаючи моменту крайньої необхідності. Приклади того, що зброя в нашій країні часто використовується як останній аргумент не тільки у суперечках між окремими особами чи угрупованнями, але й у «діалозі» громадян і представників влади (згадаймо «візит» фермера з гранатою до столичної міськадміністрації), зайвий раз примушують замислитися над можливими наслідками легалізації використання зброї.
Днями парламентський комітет із боротьби з організованою злочинністю виніс на розгляд Верховної Ради проект Закону «Про зброю». Спочатку в проекті передбачалося, що всім психічно нормальним громадянам України, які досягли двадцятип’ятилітнього віку і закінчили спеціальні курси, буде дозволено володіти зброєю, повідомив «День» головний консультант комітету Іван Гульченко. З його слів, текст законопроекту зазнав критики як з боку представників правоохоронних органів, так і багатьох народних депутатів. Було внесено ряд змін, які забороняють, наприклад, володіти зброєю раніше судимим, особам, які мають не зняту судимість, тощо.
Але навіть після тривалого обговорення, проект закону, покликаний, на думку І. Гульченка, стати «превентивною мірою для злочинців», прийнято не було — «за» проголосувало лише 65 народних обранців. Щоправда, того дня сесійний зал узагалі не відрізнявся багатолюдністю, і це не могло не вплинути на результати голосування. Проте безліч висловлених експертами аргументів як «за», так і «проти», може свідчити тільки про те, що шлях до збалансованого рішення стосовно Закону «Про зброю» ще довгий.
Тим часом Україна залишилася єдиною країною в Європі, де подібний закон досі не прийнято, і замість цього існують лише підзаконні акти та всілякі інструкції, видані МВС. Але, як вважає І. Гульченко, «сьогодні міліція не завжди спроможна повністю забезпечити безпеку громадян, особливо у сільській місцевості, а також запобігти різного роду НП. Тим часом бандити володіють зброєю і без дозволу, тому громадяни повинні мати можливість захистити себе. Адже якщо у людини буде зброя, потенційний нападник дуже добре подумає, перш ніж здійснити протиправні дії». До речі, можливість захистити себе — насправді є не просто привілеєм українського громадянина, а його конституційним правом, що гарантується 27 статтею Конституції України, — право на самооборону, захист своєї гідності, майна, житла і т. д.
У ході обговорення проекту Закону «Про зброю» (як у парламенті, так і громадськістю) головним «каменем спотикання» стали варіанти можливих наслідків. Чи спричинить володіння вогнепальною зброєю зростання злочинності, пов’язаної з його використанням? Це запитання стосувалося, головним чином, статистичних даних країн, які вже мають досвід вільного продажу зброї. З’ясувалося, що Сполучені Штати можуть «похвалитися» найбільшою в світі кількістю приватної вогнепальної зброї, і разом з тим — найбільшою частотою здійснення злочинів із насильством. Рівень «озброєності» населення і рівень злочинності виросли в США фактично одночасно. Але й такі країни, як Нова Зеландія, Швейцарія, що мають кількість зброї (у перерахунку на одиницю населення) не набагато меншу, ніж США, характеризуються, як одні з найбільш благополучних, мається на увазі рівень злочинності.
Є й інша сторона цього питання. Як розповів директор магазину «Зброя» комплексу «Правекс-пасаж» Сергій Чередниченко, «за даними міліції, на частку злочинів, скоєних із використанням зареєстрованої зброї, припадає менше 1,5%. А близько 90% «злочинного інвентаря» — це взагалі побутові предмети: ножі, виделки, праски і т. д. Ті ж, хто хоче купити зброю для незаконної діяльності, незаконним шляхом її й купує». Так само вважає і майстер- зброяр клубу «Сапсан» Віктор Кленкін, стверджуючи, що «зареєстрована зброя, згідно зі статистикою, у більшості своїй «не бере участі» у різного роду кримінальних справах, тому що її власники усвідомлюють відповідальність за її застосування. А нелегально куплена існує і застосовується тими, кому це треба, що не робить життя наших громадян безпечнішим».
Так чи інакше, але над наслідками варто замислитися, враховуючи навіть не статистику, а об’єктивну реальність, яка на сьогоднішній день демонструє тільки одну справжню проблему — критично низький рівень культури володіння зброєю в нашій країні. Зі слів В. Кленкіна, «за той час, поки люди не користувалися зброєю (з 1917 року, коли більшовики за зберігання мисливської рушниці розстрілювали на місці. — Авт. ), зникла і культура користування. До нашого клубу, буває, приїжджають постріляти люди, які навіть не до кінця розуміють, що в їхніх руках бойова зброя». Але, як стверджує С. Чередниченко, «поки у громадян немає зброї, говорити про культуру користування безглуздо — виховувати культуру ні на чому. Тому обов’язково потрібно ухвалити закон. А ось реалізацію його, можливо, слід би провести поетапно. Насамперед, дозвіл на володіння зброєю можна надавати людям, які мають уже деякі навички культури поводження з нею. Хоч із власного досвіду можу запевнити, що вже сама наявність зброї значною мірою дисциплінує».
Отже, кожен має право себе захистити. Але як же одночасно ухитритися дотриматися «провокаційної» статті закону про допустиму самооборону? Зокрема, що стосується горезвісної фрази про «перевищення міри самооборони». Російські чиновники вже давно ламають голову над тим, яке б знайти формулювання, щоб уникнути невідповідностей у законах і, разом з тим, не узаконити використання самооборони, як прикриття для злочину. Можливо, саме побоюючись такої дилеми, наші законодавці вирішили відкласти «збройове» питання до «кращих часів».
КОМЕНТАРI
Валерій ВАРЕНКО , заступник Державного секретаря МВС України:
— Даючи оцінку цьому законопроекту, відзначу, що Міністерство внутрішніх справ має суттєві зауваження щодо статті одинадцятої, яка передбачає надання громадянам в особисте користування короткоствольної вогнепальної зброї. На нашу думку, було б доцільно утриматися від надання усьому населенню країни права користування такою зброєю. Причин тому декілька. Перш за все, короткоствольна нарізна вогнепальна зброя є більш небезпечною, ніж інші види зброї, і вільне користування нею може значно ускладнити криміногенну ситуацію. Лише минулого року із застосуванням вогнепальної зброї було вчинено 724 злочини, з них 198 — умисні убивства та 33 — тяжкі тілесні ушкодження. У порівнянні з 2000 роком торік із застосуванням зареєстрованої зброї вчинено на 22 відсотки більше злочинів. Озброєні злочинці не зупиняються ні перед чим. Від їхнiх рук при виконанні службових обов’язків у 2001 році загинуло 40 працівників міліції, поранено — 366. Підтвердженням того, що у незаконному обігу в нашій державі перебуває величезна кількість зброї, свідчать такі цифри. Минулого року органами внутрішніх справ вилучено 5184 одиниці вогнепальної зброї, у тому числі 757 пістолетів і револьверів. У членів 770 знешкоджених організованих злочинних угруповань вилучено 257 одиниць вогнепальної зброї. З прийняттям цього закону особи, які незаконно зберігають зброю, отримають змогу її легалізувати. І хто знає, чи не буде вона використовуватись у злочинних цілях?
Ще один важливий аспект. У разі надання права володіння короткоствольною зброєю цілком ймовірно, що громадяни можуть самі стати об’єктами злочинних посягань. Адже відібрати зброю у пересічного громадянина для зловмисника буде не так вже й складно... До речі, навіть у нарядах патрульно-постової служби міліції, які складаються із професіоналів, завжди не менше двох працівників, оскільки від нападів «мисливців за пістолетами» не застраховані й вони... Не слід забувати й про такі суспільні реалії, як недосконалість правової свідомості населення та морально-психологічний стан суспільства. Наші співвітчизники поки що не готові відповідально поводитися зі зброєю. Як альтернативу вирішенню цієї злободенної проблеми шляхом надання громадянам права володіння зброєю з метою самозахисту ми пропонуємо замість короткоствольної вогнепальної зброї надати громадянам право володіння для самозахисту спеціальними засобами активної оборони. Я маю на увазі пристрої вітчизняного виробництва (пістолети, револьвери), споряджені гумовими або аналогічними за властивостями метальними снарядами несмертельної дії. Зазначені пристрої не належать до вогнепальної зброї й унеможливлюють завдання проникаючого поранення при їх застосуванні.
Борис ЛАЗОРЕНКО, старший науковий співробітник лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології:
— Дозволяти чи не дозволяти вільне використання зброї — питання складне, яке потребує додаткового вивчення. Як аргумент «за» можна навести відчуття недостатньої захищеності з боку відповідних органів у громадян нашої країни і, отже, потреба в самостійному захисті. З другого боку, розширення кола осіб, що володіють зброєю, — це небезпека й додаткова напруженість у суспільстві. Як психолог, я можу сказати, що проблема безперечно потребує проведення додаткових досліджень, психологічної експертизи, адже бувають різні типи особистості, та й взагалі люди, які в різних ситуаціях можуть поводитися по-різному. У стресових ситуаціях людська поведінка набуває особливостей, не характерних для звичайних життєвих обставин. Способи визначення можливих варіантів поведінки людини в тих чи інших ситуаціях є, i їх застосування буде необхідним у випадкові, якщо закон буде прийнято. Це потребуватиме додаткових розробок, створення експертних комісій для визначення кола осіб, які могли б мати право на володіння зброєю. Але для цього необхідний час.
