Закриття «Фотовиставки «Дня-2008» в Ольгополі, що на Вінниччині, відбулося саме в той день, коли в місцевій школі проходила зустріч випускників 1979 року. Класні керівники провели перекличку, а потім присутні завітали до виставкової зали — на фотовиставку. Прикметно, що серед цих випускників був і Борис Корпусенко — володар гран-прі Фотоконкурсу «Дня»-2008. Тож автори знімків нашої фотовиставки об’єднують не лише українські міста. Фотовиставка «Дня» об’єднує і старих друзів. Про свої враження від фотовиставки вони розповіли на сторінках нашої газети.
У селі Ольгопіль Миколу Бізюка називають «Індіанцем». Своїм другим іменем він дуже пишається, і причин для цього немало: у дитинстві він зачитувався творами Купера і уявляв себе одним із його героїв. Микола, як і справжній індіанець, дуже любить природу і місце, де народився і живе. А ще він дуже захоплюється фотографією і зберігає на плівках історію рідного села з 1977 року. Починаючи з того часу , коли Микола вперше в житті взяв у руки фотоапарат, і до сьогоднішнього дня, жодна значима подія не проходила повз його об’єктив. Тому для нього приїзд фотовиставки до Ольгополя — це подія особлива.
Вона особлива й для всіх його односельців, які з великим захопленням і особливою гордістю вже вдруге зустрілись із найкращими роботами фотовиставки «Дня».
«Побувати в Ольгополі і не побачити виставку, це теж саме, що побувати в Римі і не бачити Папу» — розповідає сільський голова Брезін Юрій Георгійович.
Особливими і найвідданішими шанувальниками фотомистецтва виявилися місцеві пенсіонери, вони спочатку поодинці, а потім цілими делегаціями від різних вулиць приходили роздивлятися представлені роботи. Працівники місцевої агрофірми «Ольгопіль», не зважаючи на те, що подія збіглась у часі із жнивами, все ж знаходили вільну хвилину й заходили переглянути фотографії та поділитися враженнями про побачене. Адже «фотогалерея на колесах» завітала в Ольгопіль саме завдяки їхньому шефу — Павлу Евгеновичу Каленичу, справжньому шанувальнику фотомистецтва і одному з партнерів фотоконкурсу «Дня».
Павло Євгенович розповідає, що коли його запитують: «Навіщо потрібно привозити виставку до села?», — він відповідає. — «Не просто потрібно, а необхідно, тому що на селі живуть такі ж люди, як і у великих містах, але, на жаль, вони не мають змоги побачити фотороботи, картини, послухати класичну музику, відвідати театр тощо.І кожна така подія — свято для селян, які відчувають, що про них думають не тільки під час виборів».
Тому Павло Євгенович щиро вдячний колективу газети «День» і особисто головному редакторові Івшиній Ларисі Олексіївній за подароване свято та за підтримку своєї ініціативи.
«За 10 днів, які виставка гостювала в Ольгополі, її відвідали майже всі жителі села, і не тільки, — розповідає працівниця будинку культури, Іськова Лідія Федорівна. — Біля будинку культури проходить автобусний маршрут із сусіднього села Демівка до обласного центру. Одного дня довелось спостерігати таку картину: автобус зупинився і один із пасажирів, як екскурсовод, повів усіх, хто був у автобусі, разом із водієм, до виставкової зали. Там ваони оглянули виставку, дружно сіли до автобуса і продовжили свою подорож».
Також завітав на виставку мандрівник із Німеччини, пан Шляйнкофер, який пішки подорожує Україною. Він довго ходив виставковою залою, роздивляючись фотороботи. А потім залишив у книзі відгуків такі слова: «Виключно значна виставка. Картини, які спонукають одночасно до сміху й сліз (сміх крізь сльози). Велике спасибі за ці враження.
Закриття фотовиставки в Ольгополі відбулось 1 серпня. Саме цього дня святкували свою зустріч випускники місцевої школи 1979 року.
Усім гостям влаштували теплий прийом у стінах рідної школи. Класні керівники провели перекличку і, після обміну спогадами, всі дружно завітали до виставкової зали. На виставку своїх однокласників привела Галина Вронська, організатор зустрічі випускників разом із Борисом Корпусенком — автором багатьох знімків із виставки «Дня». І не просто автором, а володарем Гран-прі 2008 року.
Тому випускники із особливою гордістю за свого шкільного товариша оглянули фотороботи і поділилися з нами своїми враженнями.
Вже стало гарною традицією, що після таких зустрічей Павло Каленич запрошує гостей Ольгополя відвідати знаменитий острів «Тузла-2» Для того, щоб пригостити їх смачними кавунами зі свого баштану і надати можливість поспілкуватися в неформальній обстановці.
Результати голосування за найкраще фото в Ольгополі підтвердили вибір усієї України.
Перше місце знову отримало фото Руслана Канюки «Я весь час думав тільки про тебе».
Друге місце «Боже воїнство мирському» Бориса Корпусенка. Третє місце «Сон Сонич» Олега Казикіна (номінація «Світ очима дітей»).
Багато голосів також отримали світлини «За Росію тост контрольний», «Міша та Гріша» Бориса Корпусенка, «Подзвонила» Костянтина Гришина, «Моє село» Олега Нича, «Встретились два одиночества» Надії Ніколаєвої.
Любов Кондрицька, вихователька дошкільної установи, м. Київ:
— Для мене є дивним те, що живучи в Києві, я вперше відвідала фотовиставку «Дня» в рідному Ольгополі. З великим задоволенням оглянула всі роботи. Отримала масу емоцій. Оскільки я працюю з дітьми дошкільного віку, то особливо рідним для мене є фото «Дуже люблю гарбузи». Такі роботи відразу підіймають настій і заряджають позитивною енергією. Глибоко вразила фотографія з дитиною хворою на лейкемію. Я вважаю, що це потрібно показувати, для того, щоб спонукати людей боротись зі страшними хворобами. Заставляють задуматися фотороботи на тему війни в Грузії. Політики, які також є героями багатьох фоторобіт, повинні зробити все можливе, щоб такого не сталось в Україні.
Коли я вчора приїхала до своїх батьків, то мама сказала, що я обов’язково маю побувати на виставці, тому що вона і всі її подруги оглянули фотографії й були у захваті від побаченого. Після такого виру емоції, я обов’язково чекатиму наступної виставки і сподіваюсь побачити її двічі — і в Києві, і в Ольгополі.
Любов Унчану, технолог харчової промисловості, м. Кишинів:
— На даний час я мешкаю в столиці Молдови, Кишиневі, і неабияк сумую за батьківщиною, а відвідавши фотовиставку «Дня», я ніби проїхалась по всій Україні. Побачене дуже вражає. Особливо подобаються фотографії, де зображені сільські жителі. Звичайні люди, але на їхніх обличчях читається особливий дух. Як на фотографії «Косар» — це «сіль землі». Причому такі люди однакові і в Україні, і в Молдові — працьовиті, щирі, доброзичливі. Мабуть, ще є одна річ, яка об’єднує наші країни — це недолугість політиків. На представлених фотографіях вони виглядають звичайними людьми, навіть дещо кумедними і простуватими. Як на фото Бориса Корпусенка «Бійці на привалі». Але результати їхньої роботи, це рівень життя звичайних людей, за які заслуги ми їх годуємо? І якщо такі події, як фотовиставка «Дня» нас об’єднують, то наші політики нажаль навпаки...
Ольга Беседа, голова Чечельницької райдержадміністрації, випускниця Ольгопільської школи 1979 року:
— Фотовиставку «Дня» переглянула кілька разів у Чечельнику, а сьогодні дивлюся тут — в Ольгополі, і кожного разу відкриваю для себе щось нове. Особливо подобаються знімки із серії «Світ очима дітей». Вони дуже щирі, добрі й, на диво, професійні. Сьогодні я зупинилася біля роботи «Перший раз у перший клас», адже ця тема особливо співзвучна з нашою зустріччю випускників. Мені здається, що хлопчик, який плаче через небажання йти до школи, через кілька років буде проявляти схожі відчуття, через небажання покидати школу. Виставка спонукає нас до того, щоб зрозуміти інших, спробувати допомогти. От сьогодні ми зустрілися через 30 років після випуску і, поспілкувавшись із однокласниками, я зрозуміла, що серед них є люди, які потребують моєї допомоги. Якоюсь мірою мені навіть соромно, що через щоденну рутину не вдається почути людей, їхні проблеми.
Користуючись нагодою хочу подякувати головному редактору газети «День» Ларисі Олексіївні за гарний подарунок, який ми отримали після виставки, це три фотороботи, за які в Чечельнику проголосувало найбільше глядачів: «Я весь час думав тільки про тебе», «Моє село» і «Дорога додому». Я думаю, що це стане початком нашої власної галереї.
Микола Бізюк, фотограф, с. Ольгопіль:
— Вражає різноманітність тем, підходів, технічних рішень і сюжетів. Для мене як фотографа це дуже серйозний урок і поштовх до роботи. Думаю, що обов’язково відберу кілька своїх фоторобіт для участі в конкурсі. Всі світлини заслуговують на увагу, але мене особливо вразила робота Вадима Голуба «Мама художника». Для мене це зразок творчості й професіоналізму. Дуже влучними є роботи Бориса Корпусенка «Боже воїнство — мирському», «Сюр» та «Втомлений сонцем». Та це й не дивно, наскільки я пам’ятаю Бориса в дитинстві, то тримати фотоапарат і ходити він навчився одночасно.
Іван Мараховський, етнограф, козак полку ім. Івана Богуна, м. Вінниця:
— В 2003 році я перетнув всю Європу на велосипеді. Розпочавши свою подорож на Атлантичному узбережжі Португалії в м. Брага, через 20 днів я доїхав до Києва. І ось виставка, яку я бачу сьогодні, нагадала мені цю подорож. Це немов калейдоскоп із різноманітних вражень, цікавих зустрічей, мальовничих краєвидів. Іншими словами, тільки після того, як побачиш світ, починаєш розуміти наскільки мальовнича наша Україна. На виставці витає дух справжнього таланту. Дуже багато влучних кадрів. Найбільше сподобалася світлина Андрія Нестеренка «Типаж». Вона близька мені по духу, тим більше, що героя цього фото я знаю особисто, це козак Іван Забабаха.
Вражає талант наших дітей. Передивляючись їхні роботи стаєш упевненим у майбутньому.
Галина Вронська, підприємець, м. Вінниця:
— Я займалася організацією зустрічі випускників, і коли мені запропонували включити до програми, відвідування виставки, я жодної секунди не сумнівалася. Тому, що саме тут місце, де максимально щиро можна поспілкуватися, набратися нових вражень.
Мені дуже сподобалося фото Руслана Канюки «Я весь час думав тільки про тебе». Прояв почуттів виражений в цій роботі, ніби переносиш на себе. Подобається фото Костянтина Гришина «Подзвонила». І, звісно, роботи Корпусенка Бориса. З ним я дружу ще зі шкільних років. Тут, на нашій зустрічі, ми згадуємо свою юність за його знімками. Хочеться подякувати Павлу Євгеновичу Каленичу, за те, що завдяки його невгамовній енергії в Ольгополі є такі прекрасні речі, як виставка газети «День» і острів «Тузла-2». Це, дійсно, простір для спілкування і спогадів.
Юрій Брезін, голова сільської ради, с. Ольгопіль:
— Я дуже гордий тим, що наш сільський будинок культури тимчасово перетворився на справжню галерею. В штатному розписі сільської ради 63 працівники. Це медики, вихователі дошкільної установи, працівники культури. На виставці побували всі. Сьогодні, це найбільш актуальна тема для обговорення серед наших працівників. Для нас, жителів Ольгополя, виставка стала вікном у світ. Адже телебачення політично заангажоване, переповнене рекламою і гламуром, не відображає реального життя. А тут можна побачити й людей праці, й дітей, і пенсіонерів із їхніми проблемами — як на фото «Встретились два одиночества». Тут можна відчути дух села. Адже в столиці вже почали забувати, що село є колискою нації і джерелом культури.
Нашій громаді дуже пощастило. Ми маємо на своїй території міцне господарство — агрофірму «Ольгопіль» — і справжнього дбайливого господаря. Павло Каленич не просто орендує землі в наших селян, він бере найактивнішу участь у житті громади та є особистим ініціатором багатьох, дуже потрібних нам справ. Це допомога в реконструкції школи, ремонт музею, облаштування центру села, ремонт у будинку культури. Агрофірма утримує народний хоровий колектив, який є одним із найкращих в Україні. А також вже вдруге, завдяки Павлу Євгеновичу, ми маємо можливість насолоджуватися найкращими фотороботами з виставки «Дня».
На цій виставці моєю улюбленою роботою є дитячий знімок «Сон Сонич». Радію за кота, який має можливість і час так солодко відпочити. Така здається буденна мить, а так влучно зафіксована юним автором.
Володимир Шуваєв, класний керівник 10-А класу 1979 року випуску, с. Ольгопіль:
— Як працівник освіти вважаю, що фотовиставку обов’язково повинні бачити діти. Для них, мабуть, будуть цікавими фотографії, де зображені публічні люди, адже тут вони не зовсім такі, як їх показують по телевізору. Враження приємні і від виставки, і від зустрічі випускників. Випуск 1979 року — це був мій останній із п’яти випусків як класного керівника. Тому було приємно згадати і дитинство своїх учнів, і себе в молодшому віці. Я також займався фотографією. Багато фотографував у школі і приємно було побачити, що сьогодні мої фото принесли на зустріч.
Мені дуже сподобалося фото «Морозний ранок» Олени Макаренко (номінація «Світ очима дітей»). Радує талант наших дітей.
Подобаються фото мого учня Корпусенка Бориса. «Втомлений сонцем» —прекрасна робота і дуже влучна назва. До цього часу зберігаю фільм на 8 мм плівці, який ще школярем зняв Борис. Вже тоді було зрозуміло, що це талановитий юнак.
Анастасія Бондар, класний керівник 10-Б класу 1979 року випуску:
— Душа моя сьогодні радіє за учнів, за їхні успіхи. 37 років я пропрацювала в школі і сьогодні, ще більш переконалася в тому, що ці роки пройшли недаремно. Приємно, що ми зустрілися саме на виставці. Вважаю, що на таких виставках потрібно проводити виховні години для школярів. Тоді вони обов’язково виростуть порядними людьми і справжніми громадянами. Адже тут є фото звичайних людей, таких як наші односельчани і фото поважних політиків. Мені вже 76 років і зі свого досвіду роботи з дітьми, і через поважний вік, я навчилася характеризувати людину по обличчю і погляду. Фотографія «Багатий двір» Руслана Канюки це відображення справжньої селянської доброти, турботливості і працьовитості.
Дякую випускникам за запрошення. А організаторам виставки — творчих злетів і «Багатого двору».
