Про проект «Великі українці» не знають, мабуть, лише одиниці. Завтра ми нарешті почуємо прізвище людини, яка, згідно з правилами телевізійної передачі, отримає титул «Великого українця». Реклама, участь відомих осіб в проекті в прямому ефірі надали їй грандіозного звучання й закликали до дії (голосування) найактивнішу частину жителів країни. Власне, завдяки їхнім необмеженим дзвінкам та есемескам й уклалися перша та друга двадцятки великих українців. Тобто те, що нам показали по телебаченню — це думка найбільш активних. Соціологів же зацікавило, яким був би список великих українців, якби його складало усе населення — тобто дані про вибір були б репрезентативними. Тому Київський міжнародний інститут (КМІС) звернувся до громадян з питанням: «Назвіть людину, яку ви вважаєте Великим українцем?»
Насамперед, вражає те, що 41% українців взагалі не змогли нікого назвати. Якби ж великого українця визначали завдяки соціологічному опитуванню, то ним би став Тарас Шевченко — практично кожен четвертий віддав за нього голос. За ним з різким відставанням майже однаковий рейтинг мають Юлія Тимошенко (3,1%), Леся Українка (3%), Богдан Хмельницький (2,4%), Віктор Ющенко (2,2%), Микола Амосов (2%), Михайло Грушевський (1,3%), Іван Мазепа (1,2%), Віктор Янукович (1,1%) та Іван Франко (0,9%). З чим пов’язаний такий вибір українців розповів генеральний директор КМІСу, професор кафедри соціології НаУКМА Володимир ПАНІОТТО.
— Володимире Іллічу, які були збіги у виборі великих українців під час голосування та при соціологічному опитуванні?
— Перша і друга десятки опитування КМІСу та програми «Великі українці» дуже різняться. Максимально співпало 7 прізвищ, 4 з яких — письменники та поети. Це Тарас Шевченко, Леся Українка, Богдан Хмельницький, Микола Амосов, Іван Франко, брати Клички та Микола Гоголь. Цікавими є незбіги — прізвища, які є у першій двадцятці нашого опитування, але яких немає у першій двадцятці телевізійного голосування. Це Юлія Тимошенко, Віктор Янукович, Тарас Чорновіл, Михайло Коцюбинський і навіть Леонід Брежнєв. Як бачите, дані голосувань, які не є репрезентативними, з деякими позиціями нашого опитування співпадають.
— Деякі політики вже почали спекулювати на тому, що це голосування знову поділило Україну: наприклад, на тих, хто віддасть свої голоси за Ярослава Мудрого і тих, хто симпатизує Степану Бандері, оскільки ці два герої набрали на той час найбільше голосів. Чи насправді це так? Які є регіональні симпатії до великих українців?
— Дійсно, спостерігається розподіл голосів за регіонами. Що стосується декількох кандидатів (наприклад, Тараса Шевченка), то у всіх регіонах вони займають перші місця за репрезентативними опитуванням. Друге і третє місця в різних регіонах займають різні постаті. Так, у західному на другому місці — Віктор Ющенко, в центральному — Юлія Тимошенко, при цьому вони взагалі не входять в двадцятку східного регіону. В південному регіоні на другому місці — Леся Українка, на сході — Богдан Хмельницький, який не входить в двадцятку західного регіону. Третє місце в західному регіоні займає Тимошенко, в центральному — Богдан Хмельницький, в південному — Микола Амосов, у східному — Віктор Янукович. Звісно, що по деяких кандидатурах, наприклад, Степана Бандері, є великий розподіл: його рейтинг набагато вищий у західному регіоні. Там він займає четверте місце за нашими даними. А у східній Україні він взагалі не потрапляє в список першої двадцятки. Особливістю південного регіону є те, що там Михайло Грушевський займає вищу позицію, ніж у східному. Ієрархія на півдні України склалася така: Тарас Шевченко, Леся Українка, Микола Амосов, Віктор Янукович, Микола Гоголь, Юлія Тимошенко, до речі... Сказати що є дуже великий розкол — не можна.
— Дуже помітно, що люди визначалися з кандидатурою великого українця через політичну призму...
— Звісно, що так. Ми бачимо, що всі сучасні найбільш популярні політичні діячі потрапили в список. Хоча мені важко уявити, що після того, як вони перестануть бути в політиці, їх будуть згадувати як великих людей. Звісно, політичний вибір є й у виборі великого серед таких українців, як Степан Бандера чи В’ячеслав Чорновіл. Кандидатура Богдана Хмельницького — це теж політичний вибір, бо його взагалі немає в першій двадцятці у західному регіоні, де навпаки — вищу позицію займає, наприклад, Іван Мазепа. Гадаю, політичних міркувань в цьому опитуванні — достатньо багато. Це можна пояснити загальною політизованістю українського суспільства...
— На вашу думку, за якими принципами, окрім політичної заангажованості, люди визначалися із кандидатурами? Можливо, тому, що, наприклад, Шевченка, Лесю Українку вчили ще зі школи?
— Частково через те, що люди й дійсно нікого більше не можуть назвати, а частково через те, що дійсно Шевченко, якого вони вивчали в школі, є великою постаттю в українській культурі та історії. У багатьох людей Шевченко — це перша асоціація, коли в них запитують про великих українців.
— Чому на сході другу позицію займає Богдан Хмельницький? Тому, що люди пам’ятають з історії Переяславську угоду?
— Я вважаю, що це дійсно так — людям подобається те, що він об’єднав Україну з Росією. Через те після Тараса Шевченка він набагато більше випереджає інші кандидатури. Справа в тім, що схід України дуже прихильно ставиться до Росії. Багато людей налаштовані взагалі на об’єднання України з Росією — трохи менше половини. А в деякі роки, після здобуття Україною незалежності, таких було й більше половини.
— Чи охоче люди приймали участь у опитуванні?
— У деякій мірі вони сприймали це опитування як тестування на ерудицію: їх запитують кого б вони назвали великим українцем, а вони не можуть відразу щось згадати і через це іноді виникав дискомфорт. У принципі, вони нормально йшли на контакт.
— Як ви вважаєте, що дасть проект «Великі українці»?
— Безперечно, він дає людям знання з історії та пробуджує цікавість до України та її минулого. Бо сумнівно, що ця програма може бути інтегруючим фактором для України, як це вважають автори «Великих українців». Під час створення списків кандидатур на звання Великого українця ми бачили, що дуже багато людей пропонують прізвища тих людей для голосування, про які більшість населення могла й не здогадуватися. Наприклад, Ігоря Сікорського, який створив перший у світі гелікоптер. Виявилося, що відомих, прославлених українців, про яких варто знати, є набагато більше, ніж люди собі уявляють. Тому мені здається, що проект є дуже позитивним і для сприйняття історії та сучасності — бачення місця України у світі, її впливу на світову культуру, науку, політику.
