Початок на 1-ій ШПАЛЬТІ
Багато хто з них сходиться на тому, що ця війна мала згубні наслідки і для Грузії, і для Росії. Останній виявилося непросто відв’язатися від іміджу забіяки і агресора. Як зазначається в редакційному коментарі британської The Times, це заважає розв’язанню і інших «заморожених конфліктів», таких як Нагірний Карабах і Придністров’я.
«Для Грузії ціна «запальної наївності» Саакашвілі виявилася високою: йому кинула виклик опозиція, а разом з ним обвинувачення в порушеннях прав людини і підтасовуванні під час виборів. До того ж країні доведеться витратити 1 млрд. доларів на реконструкцію. Імовірність повернути Південну Осетію, як і вступити в НАТО, тепер дуже мала. Оглядачі ООН змушені були піти, проте миру там не видно. Світова громадськість виявилася не готова до цього конфлікту, програного обома сторонами», підсумовує The Times.
Інше британське видання Guardian вмістило вчора статтю президента Грузії Михайла Саакашвілі «Грузія, що відновлюється, сповнена рішучості» і спільну сторінку президентів Абхазії та Південної Осетії Сергія Багапші та Едуарда Кокойти під заголовком: «Захід виявився не готовим протистояти нерозсудливому Тбілісі».
Тим часом російські видання вчора замість аналізу друкували або репортажі з Цхінвалі, міста «російської бойової слави», або підраховували втрати Росії під час торішньої війни на Південному Кавказі.
Очевидно, що зараз треба більше займатися не підрахунком трофеїв або втрат, а думати про майбутнє і робити все, щоб таке не повторилося. Адже багато грузинських політиків, зарубіжних експертів, в тому числі грузинських, сходяться на тому, що нова війна між Росією та Грузією неминуча, оскільки Москва не досягла поставлених цілей під час торішнього конфлікту. І в цьому плані викликає стурбованість стратегія самозаспокоєності Європейського Союзу, яка акцентує увагу на повільних змінах і не займається невідкладним розв’язанням проблем. ЄС, що претендує на роль світового гравця, має зробити належні висновки не тільки з торішньої війни на Кавказі, але із спроб Росії відновити сферу впливу на колишні країни СРСР. Брюссель має зробити пріоритетною свою програму «Східного партнерства», послабити візові режими та зміцнювати зв’язки з країнами, що не входять в ЄС. Іншими словами, «якщо ЄС не допоможе східноєвропейським країнам подолати кризи, що руйнують регіон, то це зробить Росія», — зазначається у звіті аналітичного відділу Європейської ради з міжнародних відносин. І тільки тоді можна, мабуть, розраховувати на отримання позитивної відповіді на питання, чи зможе ЄС запобігти війні на Кавказі.
З чим пов’язана гостра риторика з боку російського МЗС по відношенню до Грузії напередодні річниці російсько-грузинського воєнного конфлікту, який стався у серпні минулого року? Чи слід це розглядати як прелюдію до нової війни? Чи отримали належні уроки з минулорічної війни США, Європа та Україна? Чи зможе міжнародна спільнота запобігти виникненню нової війни між Росією та Грузією? Що має робити Україна, щоб не стати наступною після Грузії жертвою Росії? Читайте про це в коментарях українського, грузинського, російського та польського експертів.
«ГОТУЄТЬСЯ МІЖНАРОДНЕ ДИПЛОМАТИЧНЕ ПІДГРУНТЯ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ НОВОЇ ВОЄННОЇ КАМПАНІЇ...»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України:
— Скоріше за все, це схоже на провокацію — і різкі заяви Росії, звинувачення України, а також імовірних прихильників Грузії в особі Сполучених Штатів Америки. Усе це, перш за все, говорить про те, що готується міжнародне дипломатичне підѓрунтя для розв’язання нової воєнної кампанії між Росією та Південною Осетією з одного боку і Грузією — з іншого.
Звичайно, Грузія не зацікавлена у відновленні воєнного конфлікту. Оскільки ми бачимо, що в Грузії існує досить серйозна внутрішня криза. Протистояння між президентом та опозицією є досить гострим. І в такій ситуації, коли країна так ослаблена у політичному, економічному та військовому сенсі, — звісно, виникнення нового конфлікту для Грузії буде означати повну поразку і втрату її суверенітету. Виходячи з цього, ні опозиція, ні офіційна влада не зацікавлена в розв’язанні нової війни на Кавказі.
Що стосується уроків, то, на мою думку, серед політикуму немає єдиної позиції щодо наслідків минулорічної війни на Кавказі. Частина стоїть виключно на боці російських інтересів. І така позиція є кардинально протилежною офіційній позиції України. Тому важко говорити про уроки, які зробила Україна. Але якщо говорити в контексті національної безпеки країни, її зовнішньої політики, то, звісно, Україна зробила певні висновки. Але наскільки ці висновки втілені в реальну практику — тут є великі питання.
Тим часом я вважаю, що ЄС та США не зробили відповідних висновків із цієї війни. Про це свідчить поведінка ЄС у газовій війні Росії проти України та заяви, які лунають з боку ЄС, і наміри США не псувати відносини з Росією.
Безумовно, міжнародне співтовариство і, зокрема, Євросоюз устами Швеції, яка зараз головує в ЄС, мають закликати і Росію, і Південну Осетію, а також Грузію утриматися від таких провокаційних заяв, які лунали з Москви та Цхінвалі, та дій, які б провокували виникнення нового конфлікту.
Що стосується ролі НАТО як найбільш впливової міжнародної організації: виходячи з політики, яку вибудовує сьогодні Альянс, він не має наміру загострювати відносини з Росією. Тому його вплив на ситуацію на Кавказі сьогодні буде подібним до тієї позиції, яку НАТО займало під час російсько-грузинської війни. Це продовження застережень, але лише на політико-дипломатичному рівні.
Можу сказати, що ситуація в Криму не буде пріоритетною для Росії до повного вирішення питання по Кавказу і Грузії, зокрема, повалення державного суверенітету цієї країни. Лише після того як будуть вирішені ці проблеми російської політики на Кавказі, тоді ми побачимо активізацію зусиль в Криму, особливо з наближенням 2017 року. Дійсно, сьогодні Грузія дуже слабка і не має міжнародної підтримки. І це, власне, провокує Росію покінчити з цією больовою для неї точкою на Кавказі. Оскільки грузинський політикум не має наміру бути маріонеткою Росії то, очевидно, Грузія для Росії ще довгий час буде складати проблему, яку дуже важко вирішити економічним, інформаційним, культурним та релігійним впливом, оскільки, на відміну від України, в Грузії це не діє. Тому у Росії не так багато засобів опосередкованого впливу на Грузію, окрім військових. Якби у Москви була можливість розставити свою еліту в органах державної влади Грузії, тоді, звичайно, ймовірність виникнення такого конфлікту значно зменшилась. А так поле інструментів впливу Росії на Грузію звужується. Росія мала надію, що після поразки в російсько-грузинській війні режим Саакашвілі впаде. Але ми бачимо, що цього не вийшло. Тому ця проблема для Росії залишається, і в такій ситуації Росія не може залишити Грузію в спокої. Тим більше, Грузія не може змиритися зі втратою Південної Осетії та Абхазії, і це генерує процес реанімації конфлікту.
Характерно, що ми набагато слабші від Грузії. Особливо це стосується нашої політичної еліти, яка є найслабкішим місцем в Україні. У нашому суспільстві немає згуртованості та адекватного сприйняття дій Росії. А відтак і немає підтримки з боку суспільства тим діям української влади, яка демонструє прагнення захистити національні інтереси. Але оскільки Україна більша за Грузію, то це складає проблему для Росії. І потім, все-таки Україна не демонструє жорстокої позиції спротиву російському впливу. І це пом’якшує наші відносини з РФ. Тому в Україні зовсім інша ситуація у порівняні з тим, що ми спостерігаємо на Кавказі. Відповідно, політика Росії по відношенню до України буде іншою. Тобто, вірогідність виникнення воєнного конфлікту між Україною та Росією значно менша, ніж між Росією та Грузією.
Але, щоб уникнути такого сценарію, є тільки один рецепт: Україна має бути сильною внутрішньо і бути впливовою в цьому регіоні. Російська зовнішня політика — це realpolitik за класичними канонами теорії політичного реалізму. Росія має справу та рівноправні відносини тільки з сильними. Слабких вона не визнає. Якщо ми хочемо мати партнерські і, тим більше, рівноправні відносини з Росією, то маємо бути сильними, що буде викликати повагу в самій Росії, а відтак і відповідне відношення. А якщо ми демонструємо постійну слабкість, і частина нашого політикуму демонструє свою продажність, то як Росія буде поважати таку країну? Ніяким чином. Незалежно від того, хто буде в Кремлі керувати країною — чи Медведєв, чи Путін, чи Іванов, чи Петров, — політика Росії буде такою ж самою.
«ПІДТРИМКИ США ТА ЄС ВИСТАЧИТЬ, ЩОБ РОСІЯ НЕ ВДАЛАСЯ ДО ВІДКРИТОЇ АГРЕСІЇ»
Гія НОДІЯ, директор Кавказького інституту миру, демократії та розвитку. Директор Міжнародної школи кавказьких досліджень:
— Авжеж, у нас такі заяви викликають неабияке занепокоєння. Причому підставою для цього є те, що в серпні минулого року Росія не досягла поставлених цілей. Вона не змогла встановити контроль над Грузією, змінити політичний режим у Грузії. Тому існують побоювання, що вона все-таки знову продовжить спроби досягнути своїх цілей. У Грузії більшість схиляється до того, що нової війни не буде, що це, швидше, певне залякування й підтримки Сполучених Штатів і Заходу буде досить, аби Росія не вдалася до відкритої агресії. Проте все це викликає досить серйозне занепокоєння.
Нині в Грузії присутні європейські спостерігачі. І якоюсь мірою це є стримуючим чинником у тому сенсі, що Росії буде дуже важко переконати будь-кого цього разу, що Грузія реально робить якісь військові кроки проти невизнаних сепаратистських держав. Тому для нас дуже важлива присутність європейських спостерігачів. Однак Грузії хотілося, щоб у складі місії були присутні й американські спостерігачі. Оскільки це збільшило б політичну вагу самої операції моніторингу. Звісно, дуже ослабляє моніторинг те, що європейські спостерігачі не можуть працювати на території Абхазії та Південної Осетії, що ускладнює верифікацію різних тверджень про військові провокації.
Грузія бореться за ідею, щоб міжнародні поліцейські або інші сили були присутні в самій Абхазії та Південній Осетії. Але це дуже складно, оскільки Росія дуже активно виступає проти цього. Грузинська позиція полягає в тому, що в сьогоднішній ситуації для збереження якогось рівня стабільності саме така операція була б ефективним засобом.
Грузія не приховує того, що вона прагне закупати оборонні озброєння, передусім протитанкові, й засоби ППО. Закупівля оборонних озброєнь у світлі торішньої війни та російських погроз, що тривають, — цілком легітимне бажання грузинського уряду.
У Північноатлантичному Альянсі існує консенсус, з одного боку, говорити з Москвою про співпрацю, щоб не ізолювати Росію, але з другого боку, не заохочувати якісь авантюри з боку Росії. Принаймні, переважна більшість західних країн підтримує саме цю позицію. Ми побачимо, наскільки така позиція буде ефективним стримуючим механізмом.
Якщо говорити про готовність або неготовність вступу Грузії до НАТО, то, звісно, невирішені територіальні конфлікти є досить переконливим аргументом. Але можна той же аргумент повернути у зворотному напрямку. Невизначеність позиції Заходу щодо Грузії є чинником загострення конфлікту. Мені здається, що історія минулого серпня саме це підтверджує.
Наразі важко чекати зміни думки в позиції головних гравців, оскільки існує негласний консенсус, що питання прийняття Грузії до НАТО відкладене до того моменту, якщо щось зміниться.
Проте Грузія максимально прагнутиме посилювати ефективні інструменти співпраці з НАТО, а також з ЄС, щоб у противників вступу Грузії до НАТО було менше аргументів. Але, звичайно, розв’язання конфлікту з Південною Осетією й Абхазією без якихось радикальних змін у самій Росії чекати не варто. Якщо якісь країни захочуть використати цей аргумент проти вступу Грузії до НАТО, то вони продовжуватимуть його використовувати.
Теоретично всі в Грузії розуміють, що необхідно діяти разом за якимись основними параметрами. Але з іншого боку, опозиція максимально намагається використати результати минулої війни як зброю проти діючої влади. Політична поляризації триває, але вона дещо змінилася порівняно з весною.
«З РОСІЙСЬКОЇ СТОРОНИ Я БАЧУ ОГРИЗАННЯ І РЕАКЦІЮ...»
Микола ПЕТРОВ, Московський центр Карнегі:
— Мені здається, що ця риторика пов’язана з річницею подій і привертанням уваги до того, що сталося тоді, а не з якимись приготуваннями. Я гадаю, що ні російська, ні грузинська сторона ніяк не зацікавлені зараз у продовженні або ескалації конфлікту й переведенні його знов у військову площину.
На мою думку, те, що сталося рік тому, було обопільним провокуванням. За великим рахунком, обидві сторони і програли в результаті. Якщо ви пам’ятаєте, тоді прелюдія була дуже довга, взаємні провокації йшли протягом багатьох місяців. Зараз, мені здається, ситуація і у Грузії, і, тим більше, в Росії така, що навряд чи комусь із тих, хто реально приймає рішення, хотілося б пригадати те, як усе відбувалося рік тому. Інша річ, зрозуміло, навіщо треба нагадати про це або використати у внутрішньополітичних, або зовнішньополітичних цілях. Адже економічна криза, яка прийшла в усі країни відразу після війни, певною мірою заступила ту війну і зробила її чимось давнім і вже забутим, стертим у пам’яті. Мені здається, осмислена і зрозуміла тактика грузинської сторони полягає в тому, щоб актуалізувати це й нагадати світовій спільноті про те, що відбувалося рік тому, що зараз здається давнім минулим.
Російській стороні це особливо не потрібно. І тут у Росії, мені здається, є помилкова точка зору, що все це забуте і бур’яном поросло. І Захід уже прийняв позицію Росії і не хоче все це ворушити. З російської сторони я бачу огризання і реакцію на те, що заявляє і робить грузинська сторона. Крім того, очевидне бажання південно-осетинської сторони, в цьому випадку, а не російської якимсь чином додатково про себе нагадати й додати собі більшої ваги, в тому числі в очах російського керівництва.
Мені здається, що риторика Карасіна й МЗС в цілому є радше закріпленням того, що Росія вважає результатом подій річної давності. Росія, на відміну від Заходу, не ревізувала своїх позицій, заявлених рік тому, і вважає, що Захід має їх прийняти так, як вони постали тоді. А це в тому числі жорстка риторика відносно неприпустимості озброювати режим, який продемонстрував себе як недостатньо відповідальний. Тобто в риториці Карасіна я вбачаю просто захист позицій, із якими Росія виступила рік тому і які вона вважає для себе дуже важливими й вимагає якщо не визнання там нової конфігурації сил на Кавказі, то визнання її власної позиції стосовно цього.
Як Захід вважає за потрібне підкреслювати, що він не зраджував і не має наміру зраджувати своїй позиції щодо того, що сталося рік тому, так і російське керівництво постійно підкреслює це.
Що стосується спостерігачів, то тут, як кажуть, найшла коса на камінь. Захід вважає неприйнятним для себе визнання того, що Абхазія та Південна Осетія не є частиною Грузії, та відповідно повинні бути оформлені місії. А Росія вважає неможливим будь-яке продовження місій, якщо тільки не буде визнано факт, що Абхазія не є зараз частиною Грузії. І знайти тут компроміс вельми складно, бо ці риторичні, демонстративні позиції важливі для тієї та іншої сторони. І жодна з них не готова йти на компроміс і не готова відступити.
Що до передісторії виникнення заморожених конфліктів у Грузії, то тут, як у будь-яких ситуаціях етнотериторіальних конфліктів, не буває правих і винних. Тут не буває кривавих грузинів, кривавих осетинів або кривавих росіян. Особливо якщо конфлікт визріває і триває десятиріччями. Як на війні не буває однієї сторони чистої, а іншої сторони брудної. Однієї миролюбної та високоморальної, а іншої — такої, що постійно все порушує. Так, загалом, і тут. Не можна займати позицію виключно проросійську або прогрузинську. Можна бачити помилки та злочини, які здійснювала одна й інша сторона.
Якщо говорити про більшу відповідальність Росії за виникнення абхазького та південно-осетинського конфлікту, то запевняю вас, що дії російського керівництва не дуже відрізнялися від того, як в аналогічних ситуаціях діють інші країни. Очевидно, що ці два грузинські конфлікти певною мірою могли використовуватися у грі та розвитку відносин між Росією та Грузією. Очевидно і те, що вони мають набагато більш глибинну природу, ніж просто спекуляції нехороших російських політиків, які протистоять хорошим грузинським. Очевидно, що за часів Гамсахурдії грузинською стороною було зроблено багато помилок, які призвели до дуже серйозних змін, і лікувати цю проблему можна було доволі довго і доволі обережно. А через політичні причини Саакашвілі був потрібен швидкий успіх.
«...У РОСІЇ НЕМАЄ ХОРОШОГО ПРИВОДУ, ЩОБ НАПАСТИ НА ГРУЗІЮ»
Войчех БАРТУЗІ, департамент із питань Кавказу Інституту східних досліджень, Варшава:
— Я не впевнений, що наразі існує дуже велика загроза початку другої війни між Росією та Грузією. На мою думку, з боку Росії це свого роду спроба налякати грузинське суспільство. У тому сенсі, що після війни в серпні минулого року неабияк знизилася популярність прозахідного напрямку. Багато людей думає, що Росія дуже близько, вона світова держава, й тому з нею треба якось налагодити відносини. І в цьому контексті на Росію добре працює її спроба тримати грузинське суспільство в постійному страху.
Наразі для Росії немає хорошого приводу, щоб напасти на Грузію. А всі ці заяви, що грузинська сторона робить якісь провокації, насправді недостовірні. Присутні на місці спостерігачі ЄС не підтверджують цих заяв. Зі свого боку, грузинська влада нині не бажає провокувати Росію. Я думаю, що дії сепаратистських лідерів і Москви більшою мірою працюють на грузинське суспільство.
Я згоден з думкою експертів, що Росія не досягла цілей, які вона поставила собі минулого року. Я не виключаю виникнення війни між Росією та Грузією. Але я не думаю, що Росії потрібна війна саме зараз. Навряд чи Росія почне війну буквально найближчими тижнями. Я думаю, що вона почекає ще певний час. Восени або взимку в Грузії розпочнеться новий раунд протестів проти Саакашвілі. Крім того, внаслідок економічної кризи економічна ситуація в Грузії погіршується.
Я думаю, що в Європі багато людей розуміють загрозу, що нависла над Грузією. І в цьому контексті місія спостерігачів ЄС є головним елементом безпеки з погляду Брюсселя. Тому термін дії цієї місії було подовжено. Можливо, вона навіть розширятиметься.
Грузинська сторона хотіла б, аби місія розширялася й за рахунок американців і турків. Чим більше країн залучені до місії, тим краще. Я знаю, що питання залучення американців до цієї місії обговорюватиметься восени. Імовірність їхнього включення до складу місії ЄС становить 50 на 50.
Що стосується оцінки торішньої війни на Кавказі, то вона насправді в багатьох європейських країнах давно зроблена. У деяких ЗМІ спеціально з’являється інформація про те, що нібито доповідь ЄС про російсько-грузинську війну буде проросійською або антигрузинською. Я розцінюю це як засіб натиску тих, хто готує цю доповідь.
Що стосується ролі НАТО. Я думаю, що найбільша проблема для ЄС і НАТО полягає в тому, як будувати свої відносини з Росією. Дійсно, як сказав Расмуссен, з одного боку, треба було б жорсткіше чинити з нею, а з другого боку, Росія дуже важливий партнер для Європи. І багато людей у європейських державах думають, що за рахунок Грузії не слід псувати відносин з Росією. Я думаю, що в Брюсселі між цими двома варіантами буде якийсь компроміс, що не буде хорошим ні для Тбілісі, ні для Москви.
Дійсно, головний успіх Москви після війни в серпні минулого року полягає в тому, що зараз ніхто не прогнозує швидкого прийняття Грузії до НАТО. Навіть якщо говорити про десятирічну перспективу, то більшість експертів сумнівається, що це можливо. Адже НАТО було головним приводом, що зіпсував відносини між Росією та Грузією.
Я майже 9 років займаюся Грузією. Можу сказати, що одна з головних помилок після приходу до влади команди Саакашвілі полягала в тому, що дуже жорстко було поставлене питання членства в НАТО. Наприклад, Азербайджан, до стратегічних планів якого входить вступ до НАТО, не налаштував проти себе Росію так, як це зробила Грузія. Я думаю, що після торішньої війни Грузію, а також Україну чекає важкий період. І найголовніше для них навести порядок усередині країни. Перед командою Саакашвілі стоїть дуже велике завдання заспокоїти ситуацію всередині країни як у політичному, так і в економічному плані. Те саме стосується українського керівництва. І, крім того, важливо постійно продовжувати роботу на зближення з Євросоюзом.
З другого боку, дійсно, важливо, що в Грузії є інтерес вступити до НАТО. Але я думаю, що було не зовсім правильно з боку Саакашвілі двічі-тричі на тиждень нагадувати про це жорсткими заявами. Натомість треба було тихо працювати, або, іншими словами, менше говорити, а більше робити. Я думаю, якби грузинська влада останніми роками менше говорила, то, можливо, події розвивалися інакше, або війна сталася б пізніше.
ЦИТАТИ
