На кіностудії «Контакт» на замовлення Фонду розвитку мистецтв знято фільм про Павла Загребельного, який називається «Сонет 29».
Уже сама назва дозволяє припустити, що картина нічого спільного не має з так званими «датськими» фільмами, знятими з нагоди, до дати. На щастя, під час перегляду переконуєшся: так воно і є. Втім, самого Павла Архиповича уявити в ролі головного персонажа подібного фільму було б надто важко. Як сказав про нього на прем’єрі Микола Жулинський, Павло Загребельний — це той інтелігент і художник, який завжди перебуває в опозиції — нормальній, конструктивній, маючи на увазі й те, що письменник завжди має свою позицію, своє кредо.
Ось про цю позицію, творчу й життєву, і розповідає у фільмі сам Павло Загребельний. Втім, тут слід відразу обмовитися: картина зовсім позбавлена пафосу, навіть натяку на глянець. Скажімо, сам Павло Архипович, розповідаючи, як він прийшов до історичної прози, не без іронії зізнається: я дезертирував від гострих проблем сучасності в минуле. Але ми-то, читачі, знаємо, що про яке б туманне минуле він не писав, Загребельний залишається одним із найсучасніших письменників. Цей фільм, по суті, монолог письменника: неспішний, сповнений роздумів, з гумором, з несподіваними життєвими прозріннями, який часом здається навіть дещо приземленим. Та ні: виявляється, монолог про себе і, звичайно, про час, який аж ніяк не милував героя фільму, як, проте, не милував й усіх його ровесників, народжених у першій половині 20-х років. Щоб зрозуміти, що випало на їхню долю, автори (режисер — Юлія Назаревська, оператор — Микола Мандрич) дуже делікатно й винахідливо вкрапляють у тканину оповіді Павла Архиповича кадри кінохроніки. Вони не ілюструють буквально його розповідь, але, безумовно, додають їй великої об’ємності. Щоправда, треба визнати, що Павло Загребельний цілком самодостатній, і його вражаюче цікава розповідь не потребує особливих кінематографічних вишукувань, більше того — вони йому протипоказані. І треба віддати належне авторам — вони, мабуть, навіть наступивши на горло власній пісні, при створенні фільму керувалися принципом: не зашкодь. Але при цьому видно, що і герой картини цілком довірився кінематографістам: його розповідь стримана, відверта і дуже лірична, оскільки значна частина фільму присвячена, по суті, історії кохання, кохання з першого погляду, від першої їхньої зустрічі 1947-го і, як виявилося, на все довге життя — Павла Загребельного та його дружини. Звідси й назва — «Сонет 29» — це улюблений шекспірівський сонет Павла Архиповича. Залишається лише додати, що цим фільмом «Контакт» продовжує започатковане в культурологічному проекті «Обрані часом» — розповідає про видатних людей України, іноді забутих легковажними і невдячними нащадками. У цій серії вийшли фільми про Леся Курбаса, Соломію Крушельницьку, Михайла Булгакова, Сержа Лифаря, Бориса Гмирю... До неї ж можна зарахувати й картину про Анатолія Солов’яненка, яка після показу по ТБ відродила новий сплеск інтересу до співака з боку широкої публіки і влади. На жаль, сталося це незадовго до його передчасної смерті. І ось — нова робота «Контакту», який, продираючись крізь нетрі байдужості, на безгрошів’ї все-таки продовжує робити кіно.
