Завтра в Києві чекають президента Росії Володимира Путіна. Протягом останніх кількох тижнів російське державне керівництво утримувалося від будь-яких публічних коментарів стосовно того, яким чином Москва вважає за потрібне будувати відносини між двома країнами. Тож зрозуміти, з чим саме російський президент їде з робочим візитом до України, важко. Можливо, цього до кінця не знає і він сам, оскільки станом на вчорашній день не було навіть завершеної програми візиту. Зрозумілим було тільки те, що для Росії було принципово важливим, щоб візит Путіна до Києва відбувся до того, як Президента України Віктора Ющенка прийматиме у Вашингтоні Джордж Буш. На жаль, поки що не було жодних свідчень того, що в Кремлі уважно зробили «роботу над помилками». Очевидно, це завдання покладається на самого президента.
Відносини між Україною та Росією після завершення президентської кампанії в Україні були й залишаються чимось, що варто було б переписати з чистого аркуша. Оскільки справи пішли зовсім не в тому напрямку, в якому прогнозували в Москві, було б логічним, щоб із пропозиціями виступила першою саме Росія. Виявилося, що в Москві були до цього відверто неготовими. Першим свідченням цього став візит Ющенка до Москви відразу по його інавгурації. Під час цього візиту Путін чи не вперше перед телекамерами виправдовувався. Окрім банальностей про сподівання на плідну співпрацю, тоді нічого більше не пролунало. Після призначення Юлії Тимошенко прем’єр- міністром у Росії нагадали, що справу проти неї закривати поки що не збираються. Чим, очевидно, також не додали конструктиву. Нарешті, сам візит Путіна на запрошення Ющенка мало не став предметом шантажу: російське зовнішньополітичне відомство заявляло, що Путін може й не приїхати до Києва, оскільки при його запрошенні не було дотримано необхідного протоколу. Якби це сталося, це був би прецедент — досі на пострадянському просторі такого не відбувалося, й сам по собі подібний шантаж (не кажучи вже про можливий «не-візит») поставив би Росію у дуже незручну ситуацію. Та й із авторитетом у світі, очевидно, були б у такому разі певні проблеми.
У тому, що стосується перших кроків, сталося так, що Ющенко випередив Путіна. Саме він провів зустріч iз «китами» російського бізнесу, після якої керівник компанії ЛУКОйл Вагіт Алекперов заявив, що українська влада націлена на конструктивний діалог з російським бізнесом. Про подібну зустріч у Кремлі з українським бізнесом поки що ніхто нічого не чув. Зате дивним чином у Кремлі знайшли час зустрітися з такими видатними представниками українського політичного життя, як Дмитро Корчинський, Наталiя Вітренко. До кінця не зовсім зрозуміло, про що в Москві говорилося на зустрічах з екс-прем’єром Віктором Януковичем. Це було вже надто демонстративно, щоб у Києві були цим задоволені та щоб це, зрештою, не суперечило здоровому глузду.
Напередодні візиту Путіна в Києві зробили також кілька примітних заяв. По-перше, перший віце-прем’єр Анатолій Кінах, який, можливо, буде «відповідальним» від України за ЄЕП, сказав, що Україна пропонуватиме Росії скасувати обмеження в рамках зони вільної торгівлі з 1 липня.
По-друге, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко висловилася на користь участі України в ЄЕП (там, де це відповідає українському законодавству) — але без того, щоб надати Росії право вирішального голосу.
По-третє, Президент Ющенко раптом заявив, що нафтопровід Одеса—Броди поки що має функціонувати в «реверсному» режимі — допоки не буде побудовано «гілку» до Польщі (на що вже виділено кошти з кредиту «Дойче Банку»).
Нарешті, Віктор Ющенко не ставив жодних умов щодо своєї участі у святкуванні 60-ї річниці Перемоги в Москві. Таким чином, і тут теоретично козирі на руках у Києва. Інше питання — як ними зможуть розпорядитися. Адже і Москва має свого подразника — Березовського, який не лише заявив, що збирається до Києва, а й приступив до реалізації задуманого (віза вже нібито оформляється, народний депутат Волков уже заявив про готовність прийняти Березовського). Інший подразник — питання СНД. Місяць тому в Києві повернулися до старої формули часів першого терміну Леоніда Кучми — Співдружність себе як інструмент співпраці вичерпала, є неефективною, і необхідності її існування у Києві не бачать. Навпаки, для Москви СНД створює ілюзію керування процесами на пострадянському просторі. Навіть за умови, що це не так — а події в Грузії та Молдові це дуже добре ілюструють, — від ілюзій відмовлятися дуже болісно.
Потім — питання Придністров’я. Ющенко заявляв у Німеччині, що Україна скоро виступить із власними пропозиціями вирішення проблеми. Всі останні роки зберігалося враження, що саме Москва за цілковитого невтручання міжнародної спільноти (ОБСЄ — не рахувати, оскільки ця організація не мала жодних інструментів справжнього впливу) робила все можливе для того, щоб ситуація залишалася неврегульованою максимально довго й таким чином під загрозою була не лише територіальна цілісність Молдови, але й національна безпека України (інше питання — у чиїх інтересах у самій Україні ця ситуація була та є). Цілком очевидно, що будь-які спроби Києва вплинути будуть сприйняті щонайменше негативно й викликатимуть якісь дії у відповідь. Якщо ж до придністровської проблеми дійсно вдасться залучити серйозну міжнародну увагу, то не варто виключати, що, окрім опору, чинитимуться й спроби помсти. Це те, до чого варто було б бути готовим і чого точно не скаже президент Путін ні перед телекамерами, ні у приватній розмові.
Окрім того, є питання «міжнародного консорціуму», де погляд Києва, презентований нещодавно Ющенком у Німеччині, може суттєво не збігатися і з версією Москви, і з домовленостями між російською верхівкою і колишнім українським керівництвом.
Питання, чи дійсно Москва може запропонувати Україні щось, варте уваги, актуальне. Таких пропозицій могло б бути тисячі. Спільні проекти в розробці нафтових і газових родовищ, спільні транспортні проекти, фестивалі, дні знайомств для бізнесу. Форумів досі насправді не бракувало, бракувало нормальних відносин і нормальної співпраці між двома країнами, які б базувалися на інтересах не окремих груп і осіб, а країн. Від одного візиту Путіна проривів не станеться, проте буде зрозуміло, чи мають сторони справжню волю до нового початку. За будь-яких умов українсько-російський діалог повинен бути, і повинен бути інтенсивним. Поки що ініціатива на боці Києва, але стратегічне бачення відсутнє в обох сторін, стереотипи й обмежене мислення дуже багатьох часто заважає тверезо оцінювати реалії та принаймні робити висновки з помилок. Це стосується не лише Москви.
ДО РЕЧІ
Президент України Віктор Ющенко має намір запропонувати Володимиру Путіну підписати угоди про спрощене отримання громадянства та перетин кордону, повідомляють Українські новини. Український Президент не виключив обговорення питання про реадмісію (повернення нелегальних мігрантів до країни, з якої вони прибули). За словами Ющенка, щорічно з Росії до України потрапляє близько 9 тис. нелегальних мігрантів. Також Ющенко має намір обговорити з Путіним функціонування газотранспортного консорціуму, зону вільної торгівлі в рамках Єдиного економічного простору, співробітництво у сфері високих технологій, повідомили у прес-службі Президента.
