Після того як минулого тижня два вищi керівники Бі-Бі-Сі пішли у відставку, а вслід за ними про своє звільнення з компанії оголосив і журналіст Ендрю Гілліган, чий репортаж став причиною конфлікту між корпорацією і британським урядом, інцидент, здавалося б, було вичерпано. Але здавалося недовго...
Нагадаємо (див. «День» за 30 січня), що навесні минулого року в одному з репортажів Бі-Бі-Сі британський уряд було звинувачено в фальсифікації розвідувальних даних про наявність в Іраку зброї масового знищення. Експерт з військових програм Девід Келлі, на інтерв’ю якого грунтувався матеріал, покінчив життя самогубством. А лорд Гаттон — суддя, який розслідував обставини справи, — заявив, що звинувачення, які прозвучали в репортажі Гіллігана, не відповідають дійсності, а також назвав недосконалою редакційну систему, яка існує на Бі-Бі-Сі. Саме «в світлі критики на адресу корпорації» пішли у відставку глава Ради опікунів корпорації Гевін Девіс і генеральний директор Грег Дайк. Пішли, вибачившись за помилки в роботі журналістів. Після чого, повідомляє bbc.russian.com, представники британського уряду заявили, що незалежність Бі-Бі-Сі залишиться недоторканною.
На третій день після своєї відставки Грег Дайк у інтерв’ю Бі- Бі-Сі визнав, що його змусили це зробити. Окрім того, він опублікував у «Санді Таймс» листа, відправленого ним Тоні Блерові ще в березні минулого року. Він вирішив це зробити тому, що лист, на його думку, показує той «інтенсивний тиск», який чинить на Бі-Бі-Сі уряд. «Прес-служба уряду під керівництвом пана Кемпбелла не раз спростовувала повідомлення, які згодом виявлялися правдивими, — писав Дайк Тоні Блеру. — Ми ніколи не були впевнені в тому, що спростування від прес-секретаря означає, що інформація насправді не відповідає дійсності. Часто це означало, що прес-служба Даунінг-стріт просто не хоче, щоб певні відомості було оприлюднено» (цитується за bbcrussian.com). За словами Грегора Дайка, лорд Гаттон не використав його березневого листа при розслідуванні смерті лікаря Келлі.
Звернімо ще раз увагу на те, що всі ці дії Грегор Дайк здійснює вже після відставки, підставляючи під удар лише себе, а не корпорацію Бі-Бі-Сі. Хоча, як показують самі дії, йдучи зі свого поста, Грегор Дайк в ефективності редакційної політики Бі-Бі-Сі сумнівався набагато менше за лорда Гаттона. І все ж він пішов... Чим ще раз продемонстрував, що Бі-Бі-Сі не даремно має репутацію своєрідного еталона для ЗМІ. І нехай випадок із репортажем Гіллігана цю репутацію неабияк підмочив — він став тим винятком, який лише підтверджує правила. Правила гри в цивілізованому суспільстві. Де честь медіа вища навіть за переконання у власній правоті.
А тепер уявімо собі іншу ситуацію, добре знайому всім нам. В українську газету зливається компромат на якогось відомого політика, де він звинувачується чи не в усіх смертних гріхах. Яких наслідків варто очікувати від такої публікації? Можливо, вона зацікавить правоохоронні органи, які перевірять її відповідність дійсності? Може навіть, якщо правдивість її підтвердиться, вищезгаданому політикові доведеться несолодко? А якщо не підтвердиться — несолодко доведеться самій газеті: розпочнуться передбачені законодавством санкції, засудження колег, редактор, ймовірно, залишить свою посаду і подібне. Ви можете пригадати хоча б один подібний прецедент в Україні? Навряд! Хоча кількість опублікованого компромату просто «зашкалює». І нічого не змінюється, всі вдають, що так і має бути. У нашій ситуації, звичайно ж, можна говорити не лише про якість системи медіа, але й про якість самих політиків. Це — тема окремої розмови.
— Які висновки, на вашу думку, мають зробити світові ЗМІ з ситуації, що склалася навколо Бі-Бі-Сі? В чому полягає українська специфіка цих висновків?
Олена ФРОЛЯК, тележурналіст (ICTV):
— Ситуація дуже неоднозначна. Насамперед, хочу нагадати, скільки бруду та недомовок було навколо самої іракської кампанії — згадайте початок воєнних дій в обхід санкцій ООН, інспекторів з озброєнь, які з оскаженінням шукали те, чого не було, як зловили Хусейна і заяви американців про те, що диктатор здався без опору, а насправді він був під дією дуже сильних препаратів. Тільки зараз, коли до виборів у США залишилось трохи більше ніж півроку, Буш попередньо — під тиском громадськості — погоджується дослідити правдивість так званого іракського досьє...
Тепер щодо ситуації навколо Бі-Бі-Сі та покійного експерта із озброєнь Девіда Келлі. Я особисто бачу два прорахунки поважної медіаімперії — оприлюднення джерела інформації — що в даному випадку було гіпернеетично і просто не по-людськи. Але навіть не це найстрашніше. Ніхто не знає, що насправді Девід Келлі розказав журналісту Бі-Бі-Сі. Можливо, він тільки припускав, що в Іраку немає зброї масового знищення. Натомість Бі Бі-Сі, перекручуючи факти заради сенсації, ексклюзивності та, звісно, рейтингів подає інформацію у спотвореному вигляді — буцімто експерт таки заявив про відсутність в Іраку зброї масового знищення. Таким чином, війна була невиправданою, а Британія даремно підтримала Америку і т.ін. Завдання виконане — скандал зіткано, рейтинг зашкалює. Тоні Блеру — незручно, але ніхто не чекав... смерті, і цю кров уже не відмиєш... Очевидно, репутація Бі-Бі-Сі — абревіатури, при якій всі журналісти світу завмирають, абревіатури, якій знали тільки три синоніми «правдивість, оперативність та відповідальність за кожне сказане слово» — похитнулася. Тепер на совісті кампанії ще й людське життя. Я не схильна драматизувати і звинувачувати в смерті Девіда Келлі тільки Бі-Бі-Сі — тут є сліди роботи британських спецслужб і, не виключаю, представників з Даунінг Стріт. Однак ризикувати життям людини в ім’я рейтингів, скандалів чи сенсацій — великий гріх. Ось про що ми ніколи не повинні забувати.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Починаючи приблизно з 1989 року, я час від часу брав участь у різних проектах Бі-Бі-Сі — і на радіо, і на телебаченні. І трошки знаю ситуацію там зсередини та традиції Бі-Бі-Сі. Що стосується цього скандалу, то це ситуація, в принципі, не притаманна для Бі-Бі-Сі. Несподівано один із працівників, скажімо так, погнався за сенсацією. І це було пов’язане, скоріше за все, з відчутним протестом громадської думки проти політики британського прем’єр- міністра Тоні Блера. І, природно, це протестне почуття охопило й державні корпорації, якою є й Бі-Бі-Сі. Якби щось подібне сталося на комерційному телеканалі, такого скандалу, звичайно, не було б. А, в принципі, все, що відбувається, включаючи відставку керівництва Бі-Бі-Сі, показує: все-таки люди розуміють, що вони несуть відповідальність. Тут проявляються традиції виходу у відставку як визнання своєї провини (те, що не властиво нам).
Що стосується висновків для українських ЗМІ, я просто не бачу прямих паралелей. У нас ніхто ніколи по- справжньому не був відповідальним за неправдиву інформацію, поширення якої призвело до тих чи інших проблем. Якщо ми станемо дійсно цивілізованою країною (не лише в плані функціонування ЗМІ, але й самої держави, уряду), якщо відповідальність вимірюватиметься рівнем власної гідності — чи якогось керівника в уряді, чи керівника газети, телеканалу, тоді можна буде говорити, що ми наближаємося до загальноєвропейських норм. А зараз ми живемо в стані постійної циркуляції компромату, і всі звикли до того, що він може виявитися як правдою, так і «качкою». І ніхто не проводить відповідних розслідувань, що є (не є) або що було (не було) правдою. У нас, на мою думку, не було жодного справжнього розслідування слідами публікацій, як це буває на Заході. Там слідами шокуючого громадськість матеріалу нерідко здійснюється розслідування. І навіть у тому випадкові, якщо журналіст має рацію, він все одно може втратити роботу, хоча покарані будуть і ті, чиї злочини він розкрив. У нас інша ситуація. У нас все, м’яко кажучи, — на політичній чи на комерційній основі. І тому жодна така публікація не приводить у рух механізми цивілізованого суспільства. Тобто реально правду ніхто не шукає, а факт розвінчувальної публікації використовується лише як засіб для політичної боротьби. Тому порівнювати ситуацію в англійській пресі з нашою, мені здається, ранувато.
