25 — 27 червня 2010 року в Канаді відбудуться два саміти — G8 і G20. Очікується, що світові лідери обговорять широке коло питань, включаючи безпеку, боротьбу з тероризмом та організованою злочинністю, глобальне потепління клімату, а також регіональні проблеми. Пропонуємо читачам звернення Генерального секретаря ООН Пан Гі МУНА, передане «Дню» Представництвом ООН в Україні стосовно рішень, які мають бути прийняті під час зустрічей міжнародного клубу, що об’єднує уряди найбільш індустріально розвинених країн світу. Своє бачення відносно ролі Канади на цих самітах також запропонував «Дню» голова канадської дипломатичної місії в Україні Дж. Даніель КАРОН.
На цьому тижні в Канаді зберуться керівники країн із найбільшими у світі економіками. Багато які питання на цьому саміті перегукуються з питаннями, що із занепокоєнням обговорюються всюди за сімейним столом.
Чи занурять світ у рецесію вдруге проблеми в єврозоні? Чи може зростання на ринках, що формуються, компенсувати падіння на інших ринках?
Чи стаємо ми, нарешті, подібно до тих, хто пережив буревій, на ноги, аби оцінити ступінь збитків і потреби наших сусідів? Або ми все ще перебуваємо в епіцентрі буревію?
У буквальному розумінні відповіді на всі ці запитання залежать від нас і від того, як ми керуватимемо світовою економікою в майбутньому.
Одна обнадійлива ознака полягає в зростаючому визнанні керівниками потреби у більшій підзвітності.
Зараз, як ніколи раніше, ми повинні нести відповідальність перед тими, хто перебуває у найбільш уразливому становищі.
Етичний бік питання зрозумілий. Хоч би як там було, ті, хто несе найменшу відповідальність за світовий економічний розвал, заплатили найвищу ціну — втраченою роботою, більш високою вартістю життя, зростанням напруженості у суспільстві залежно від того, як сім’ї борються, аби звести кінці з кінцями.
Проте не менш переконливим є й економічний бік аргументу. Як ніколи раніше, глобальне економічне відновлення залежить від зростання країн, що розвиваються. На тих, хто постраждав найбільше, покладаються і всі наші надії, як на рушійну силу нашого процвітання в майбутньому.
Незважаючи на істотні зусилля щодо стимулювання, зроблені в багатьох країнах, факти говорять про те, що вони не завжди «просочуються вниз», аби задовольняти нагальні потреби найбільш незаможного і незахищеного населення.
У країнах із ринковою економікою, яка формується, ми спостерігаємо найвищий динамізм, але водночас і найбільші втрати. Дуже багато хто опиняється на узбіччі.
У регіонах, що розвиваються, багато людей опинилися у незахищеному, з точки зору зайнятості, становищі. Чисельність безробітних у світі зросла на 34 млн. осіб, а ще 215 млн. жінок і чоловіків поповнили лави робочої бідноти. І вперше в історії в усьому світі голодуючих налічується понад один мільярд людей.
Відновлення нічого не означає, якщо люди дізнаються про нього лише з газет. Робітники, жінки і чоловіки, мають відчувати його у своєму власному житті та в процесі здобування коштів для існування.
Якщо формулювати коротко: реальне відновлення має охоплювати реальну економіку.
Якщо заглядати вперед, то що ж означає підзвітність і відповідальність для людей у практичному плані?
По-перше, ми маємо нести відповідальність за створення якісних робочих місць. Світова криза у сфері зайнятості уповільнює темпи відновлення, а також прогресу в діяльності зі скорочення масштабів бідності в країнах, що розвиваються. Настав час сфокусувати увагу на розвитку людини і на забезпеченні гідною роботою, особливо, на розумних інвестиціях в робочі місця, що зберігають довкілля. Економічне відновлення просто не може бути стійким без відновлення робочих місць.
По-друге, ми маємо нести відповідальність перед тими, хто найбільше постраждав від кризи, і особливо — перед жінками. Всюди у світі жінки є тим соціальним началом, яке цементує єдність у сім’ях і общинах. Однією з найбільш ефективних інвестицій, яку ми здатні здійснити, є здоров’я матері та дитини. Керівники, які зібралися в Канаді, можуть підтримати наші глобальні зусилля щодо прийняття і забезпечення ресурсами глобального плану дій з охорони здоров’я жінок і дітей.
По-третє, ми маємо відповідати за дані нами обіцянки. Країни з провідними в світі економіками зобов’язалися подвоїти об’єм допомоги на розвиток Африки і різко збільшити темпи просування вперед у діяльності по досягненню до 2015 року мети в галузі розвитку, сформульованої у Декларації тисячоліття. Збільшення об’єму ресурсів здатне змінити життя людей і суспільств у цілому.
Ми знаємо, що дає реальну віддачу: інвестиції до Глобального фонду по боротьбі зі СНІДОМ, туберкульозом і малярією; здійснення зобов’язань, узятих торік, щодо гарантування продовольчої безпеки і надання допомоги дрібним фермерам у підвищенні продуктивності та в доступі на ринки за допомогою надання підтримки національним планам; забезпечення кожній дитині доступу до початкової освіти.
Недавно в Малаві я відвідав місце, де здійснюється проект «Село тисячоліття», і сам переконався в тому, як адресні, комплексні інвестиції в охорону здоров’я, освіту і технологію здатні різко прискорювати процес зростання. Усього лише три роки тому багато хто в цьому селі перебував на межі голоду. Сьогодні вони продають надлишки зерна на ринку в усіх куточках регіону.
Ефективні інвестиції створюють робочі місця і можливості, які поширюються всюди.
Економічна невизначеність не може служити виправданням для уповільнення цих зусиль. Вона є підставою для їх прискорення.
В еру жорсткої економії ми повинні мудро розпоряджатися обмеженими ресурсами. Відповідальність — це не добродійність. Вона є центральним елементом плану скоординованого глобального відновлення.
Концентрація уваги на потребах людей, які перебувають у найбільш незахищеному становищі, може пришвидшити темпи економічного зростання і закласти фундамент для життя в умовах більшої стабільності та благополуччя.
У нашій взаємопов’язаній глобальній економіці міжнародна відповідальність — це ще й відповідальні дії у кожній країні.
