Міністр палива та енергетики України Юрій Бойко у вівторок вирушив до Москви на черговий раунд переговорів із ВАТ «Газпром», отримавши заздалегідь директиви на них від Президента країни. Чи правомірно Україні йти на такі важливі переговори тоді, коли з дня на день може вирішитися питання про нового голову уряду? Двох відповідей тут бути не може. Гаяння часу є неприпустимим, не лише тому, що без урахування ціни на газ неможливо зверстати бюджет, а й у зв'язку з тим, що тоді на російському боці будуть ще й такі потужні гравці, як зима й мороз.
А кого б залучити на допомогу Україні? У суботу саме це питання фактично обговорювалося на конференції «Енергетична політика та політика довкілля: енергоресурси й альтернативні джерела енергії», скликаній за участю Фонду Фрідріха Еберта.
Звісно, Україна може допомогти собі сама й краще за всіх. Але завжди варитися у власному соку досить небезпечно. Ось що думає з цього приводу координатор групи експертів з реалізації Енергетичного меморандуму Україна — ЄС Олександр Тодійчук: «У нас є багато програм, які влаштовують лише окремих людей або їхні групи, а не державу загалом. Вони штучні й безсистемні. Приклад — Енергетична стратегія України до 2030 року, яка має обслуговувати програму розвитку держави, а не існувати сама по собі. Треба якнайшвидше сформулювати від імені уряду державні завдання на базі об'єктивної інформації про стан справ у галузі. Гадаю, і Євросоюз, і США зможуть допомогти нам у вирішенні цих завдань як у експертному, так і у фінансовому плані. Але це станеться, лише якщо ми доведемо, що вміємо це робити й знаємо, чого хочемо досягнути».
Чому б, наприклад, не взяти за шпаргалку досвід близької нам Швеції. Ще 1981 року в цій загалом північній країні для отримання тепла використовувалося всього чотири джерела енергії, причому головним був, як і в Україні, природний газ (85%). Відтоді багато чого змінилося. Кількість джерел збільшилася втричі, а частка газу в енергобалансі в 14 разів зменшилася.
А ще поряд Білорусь, в якої газової проблеми спочатку не існувало, а потім, уже в останні роки, через політичні розбіжності з Москвою (в цій країні вважають, що таким чином Росія встановлює їй податок на Лукашенка) вона загострилася. Але білоруси не лише встигли прийняти концепцію енергетичної безпеки, а й розробили державні комплексні програми модернізації основних виробничих фондів і енергосистем, а також програми енергозбереження й збільшення частки використання власних паливно-енергетичних ресурсів.
Секретна зброя наших сусідів, як виявилося, — дуже розумні бабусі. Вони розв'язують газові проблеми набагато ефективніше за політиків. Про це розповів на згаданій конференції директор аналітичного центру «Стратегія» (Білорусь) Леонід Заїко. Знаючи про те, що газ дорожчає й дорожчатиме, вони навідріз відмовляються від газифікації, віддавши перевагу звичним дровам. Але чи є це виходом? Зрозуміло, що вотчина Лукашенка далеко не в усьому може бути прикладом. Заїко, наприклад, розповів, що місцеві чиновники пручаються впровадженню енергоекономних електролампочок, через які нібито можуть вийти з ладу цілі електростанції (якщо на них різко знизиться навантаження)...
Тим часом європейський погляд на українські газові проблеми, і це повною мірою виявилося на конференції, виходить з того, що іншого виходу, крім переходу до ринкових цін, не існує. На думку європейських експертів, лише тоді Україна буде змушена впроваджувати енергозберігаючі технології й альтернативні види палива. У такому підході можна вбачити й певний корисливий інтерес. Адже запаси нафти й газу у світі (й, звісно, в Росії та Прикаспійському регіоні) неухильно скорочуються. Конкуренція за них загострюється. Якщо Україна навчиться обходитися меншою кількістю газу, Європа буде нам дуже вдячна. Така нота прозвучала у виступі члена Європарламенту Лібора Ручека. Але відчувалася й повага до нашої країни як до потужної енергетичної держави. Ручек не думає, що членство України в ЄС зараз реальне, й робить ставку на зближення крок за кроком, особливо в енергетичній сфері, а також пропонує Україні зв'язати з європейською не лише свою газову й нафтову інфраструктуру, а й електроенергетику, в якій, як і в постачанні електроенергії з України, дуже зацікавлені в Європі. Мабуть, саме це і є українським виходом із силового енергетичного поля, в яке вона потрапила.
