Днями виповнюється півтора року з того часу, як донецькі студенти ініціювали присвоєння Донецькому національному університету імені його випускника Василя Стуса. Приблизно стільки ж на сайті «Дня» розміщено звернення української інтелігенції до міністра освіти і науки з цього питання. Відтоді вже й міністр змінився, а задачі залишилися ті ж. Правда, результат цього звернення, безперечно, є. По-перше, ініціатива донеччан викликала бурхливе обговорення постаті і творчості Стуса, змусила по-новому прочитати його поезію і осмислити його роль уже з точки зору сьогодення. По-друге, Стус, як індикатор, визначив, хто є хто і хто чого вартий.
Нагадаємо, розібратися із ситуацією з перейменуванням Донецького університету доручав тодішній президент Віктор Ющенко. Вирішити це питання обіцяв і колишній міністр освіти Іван Вакарчук. Натомість — вручили подячну грамоту за достойне вшанування пам’яті Василя Стуса ректорові ДонНУ, керівникові донецької «Просвіти» Герою України Володимиру Шевченку, який, до слова, всіляко гальмував студентську ініціативу та ще й звинувачував власних студентів у проплачених акціях. (Було б показово, якби незавершену справу попередньої влади закінчив нинішній Президент, але скидається на те, що зараз про це можна тільки мріяти). Тоді за ініціаторів перейменування взялася міліція (очевидно, ліберальна влада Ющенка та повага до прав і свобод громадян на Донецьк у той час не розповсюджувалась). Але справа швидко набула розголосу, і все «зам’ялося» — і утиски з боку міліціянтів та адміністрації університету, і активність молодих людей. За звичкою не відреагували належним чином на ці перипетії й українські ЗМІ. Але підписи під звернення продовжували і продовжують надходити. Сьогодні на сайті «Дня» зібрано понад дві тисячі підписів — причому не лише з України, а й із Росії, США, Австралії. На шпальтах нашої газети пройшло широке обговорення під рубрикою «Чому Стус?».
І тут — диво! Кілька днів тому до «Дня» звернувся шеф-редактор «Оглядача» Віктор Чайка з проханням розмістити звернення з підписами на інформаційному порталі. Така ініціатива, хай навіть через стільки часу, не може не радувати. Отже, про те, як «Обозреватель» «прийшов» до Стуса, — у розмові з Віктором ЧАЙКОЮ.
— Справа в тім, що сьогодні в Україні ліберальні й демократичні видання стають диковинною справою. Чесно кажучи, раніше я вважав, що газета «День» і сама впорається з ініціативою по присвоєнню Донецькому національному університету імені Василя Стуса. Але обстановка, яка створилася в Україні за останній час — чи то під впливом ейфорії від приходу до влади команди Януковича, чи то під впливом втоми від «помаранчевих» політиків, — мені нагадує скочування до авторитаризму, який ми бачимо в Москві в останні десять років. Видання, готові підтримати розумну ініціативу, можна перерахувати на пальцях. Демократичне коло, як мені здається, звужується. Усі демократичні журналісти повинні в зв’язку з цим об’єднуватись. І ще одна причина, що спонукала керівництво сайту «Обозреватель» підтримати ініціативу «Дня», — це те, що останнім часом репутація донецької команди сильно зіпсувалася, і нам хотілося дати їм шанс проявити своє українське коріння, а не тільки коріння пальми Мерцалова. Для цього потрібно максимально розгорнути цю ініціативу.
— Кому у вашій редакції належала ідея підтримати ініціативу донецьких студентів і як відреагували ваші колеги?
— Розкажу, як було. У мене з моєю заступницею Іриною Тиран відбулася жартівлива розмова. Я кажу: «Іро, а чому ми не підтримуємо цю ініціативу?». А вона жартома відповідає: «Самоцензура». Отже, від «Коронації слова» ми не самоцензурувалися, від інших духовних ініціатив не самоцензуруємось, а Стуса чомусь не підтримали? Самоцензура — це процес, безумовно, корисний, але не в цьому випадку. Ось так поговорили й вирішили приєднатися до цієї акції. Жартома відмовилися від самоцензури. Але насправді ставлення у нас до цього дуже серйозне.
— Судячи з відгуків на «Обозі», не всі ваші читачі сприймають цю ідею. Як гадаєте, вона ідеологічно їм чужа чи це принцип «Баба Яга завжди проти»?
— Тут, мені здається, треба говорити взагалі про культуру спілкування в інтернеті. Анонімність відгуків, з одного боку, вважається безумовною ознакою сучасного світу. Так, в інтернеті можна не ставити свій підпис, це дозволено етикою інтернет-спілкування. Але парадокс у тому, що в інтернеті можна й ставити підпис. На Заході культурні люди, якщо пишуть принципові ідеологічні речі, обов’язково залишають своє ім’я. Так, власне, й народився так званий жанр блогів — з відгуків до інтернет-версій газет. Ті варварські відгуки, які з’являються стосовно ініціативи перейменування Донецького університету, викликають у мене таку думку: а чому б цій людині, яка написала паскудство про Василя Стуса, не поставити свій підпис? Нехай країна знає своїх героїв. Не можна анонімно створювати ідеологію. Тому, власне, думки цих людей з їхніми геббельсівськими прийомами ніколи й не стануть ідеологією.
У мене в практиці був такий випадок. Минулого року я брав інтерв’ю у Леоніда Кучми. Він мене запитав, чому я розміщую інтерв’ю в газеті «Лівий берег», а не в інтернет-виданні «Обозреватель». Я йому кажу: «Леоніде Даниловичу, мені просто вас шкода. Не хочеться, щоб ви читали ті відгуки, які напише, як мінімум, половина відвідувачів «Обозреватель». На мою думку, настав час говорити про етику спілкування у інтернеті.
— Як ви оцінюєте перспективу розміщеного на «Обозі» звернення?
— Гадаю, що Дмитро Володимирович Табачник — людина цивілізована й культурна. Переконаний, що після всіх скандалів, пов’язаних із міністерством, яке він очолює, і з ним особисто, йому було б дуже вигідно дослухатись до цієї ініціативи. Я б, на місці Табачника, її підтримав. Це б вирівняло його репутацію українофоба, що, на мою думку, є певною мірою перебільшенням. Здорова частина донецької команди повинна розуміти, що не можна не шукати балансу між сходом і заходом. Адже розкол України грає якраз не на їхню користь.
