Росія готується до свята. 12 червня наш північно-східний сусід відзначає День Росії. Ця дата пов’язана з прийняттям у 1990 році Декларації про суверенітет РФ. Учора в Києві відбулася своєрідна «репетиція» цього святкування — в Палаці «Україна» пройшли заходи, пов’язані з Днем Росії. Напередодні кореспондент «Дня» зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом РФ в Україні Віктором ЧЕРНОМИРДІНИМ.
— Існує думка, що Росія зайняла вичікувальну позицію щодо України. Ви самі раніше заявляли, що Київ і Москва «притираються, придивляються одне до одного». Як довго цей період «вичікування» триватиме?
— Якщо загалом говорити про наші відносини і, зокрема, про економічні (а саме ця складова співпраці займає, на мій погляд, найважливіше місце), то я не можу комусь дорікнути в чомусь. Я розумію, що відбулася зміна керівництва. Воно має з’ясувати, все ж таки прийшли нові люди. Якби змінився лише президент, але ж змінилося все — вся адміністрація, весь уряд, усі губернатори, вся влада. Такого, мені здається, ще не було в історії жодної держави. Тому я ставлюся до всього об’єктивно. Але що далі? Треба ж щось робити. Як відомо, Віктор Ющенко запропонував підвищити рівень міждержавної комісії, яку очолюватимуть самі глави держав. Це також безпрецедентний випадок. Такого не було ніколи, щоб президенти очолили якусь комісію між двома державами. Це якраз і свідчить про ту важливість і значущість наших відносин. Ми кажемо: давайте швидше, треба ж починати працювати, треба домовлятися про зустрічі, треба формулювати порядок денний, треба визначати дати, коли ця комісія почне працювати. Але це все форма; тепер — щодо суті... По суті, хто зацікавлений у роботі? Не тільки політики, але всі — й насамперед інвестори: і російські, й інвестори з інших держав. Я недавно розмовляв із представниками дипломатичних місій, iз економістами. Всі говорили про одне й те саме: скажіть, ось проводять реприватизацію, але що вона означає? Слово «націоналізація» начебто прибрали, але що таке реприватизація? Йдеться про доплату, часткову націоналізацію? Кого вона зачепить, як її проводитимуть?
— На товарообігу між Україною та Росією нинішня невизначеність ніяк не позначилася?
— Поки що ніяк. Наші підприємства начебто не чіпали. Поки що. Але ми не знаємо. Називаються ж якісь 29, потім 128 об’єктів... А які підприємства? І хто визначав? По суті — це повинен робити суд, як це було у випадку з «Криворіжсталлю». Якщо є порушення, то треба розбиратися. Оце сьогодні всіх хвилює. А в чому хвилювання? Інвестор зараз напружився та зупинився. Все відбувається за інерцією. Зниження, якщо триває, то воно непомітне. Але завтра це буде дуже помітно, що в свою чергу позначиться на наших двосторонніх відносинах. Ми цього не хочемо. Необхідна ясність.
— Між Україною та Росією багато невирішених політичних питань — і щодо морського кордону, й щодо Чорноморського флоту, і щодо ЄЕП. Чи треба, на ваш погляд, новій владі виконувати ті зобов’язання, які «перейшли» від колишнього керівництва та стосовно яких опозиція мала протилежні погляди?
— Існують певні традиції. Не тільки в нас, а й у світі. Уряд і президент — це величини постійні, незалежно від особистостей. Угоди та договори укладають iз урядами та президентами не «під» прізвища, а «під» держави. Є конституція, є закони... Згідно з ними укладають міждержавні документи. Керівники можуть змінюватися, вони зобов’язані змінюватися згідно з конституцією, але ніхто ніколи не записує ні в контракт, ні в угоду: ми підписуємо угоду, але на той період, поки саме ви при владі...
— Але політиків у такому випадку можуть звинуватити в непослідовності. Наприклад, якщо рік тому Ющенко критикував ЄЕП, то зараз виступає за нього. Непослідовність, як відомо, породжує недовіру, і в цьому випадку не лише до певного прізвища, а й до держави...
— Він критикував не загалом ЄЕП. Він критикував конкретно: уряд не розібрався, уряд не доніс до депутатів Ради, в чому суть ЄЕП. Про це він говорив під час виборів.
— Але багато міністрів уряду (а головне — прем’єр-міністр) навіть голосували проти угод про ЄЕП...
— Заради Бога. Це їхня справа. Ви знаєте, що Президент Ющенко сказав у Казахстані: ЄЕП і лише ЄЕП... А що Україні ще залишається? Є якісь інші варіанти?
— Раніше Ющенко говорив ще про Євросоюз...
— Будь ласка. А хіба ви збираєтеся вступати до ЄС сьогодні? Коли? Керівники ЄС самі сказали: щонайменше 10—15 років. А потім, ви бачите, що в ЄС відбувається? Якщо ви хочете 10—15 років чекати, то можете йти: розвивайтеся, працюйте, ми нікому нічого не нав’язуємо. Ми хочемо ясності. Хоче Україна чи не хоче, необхiдна ясність.
— Україна виступає за створення зони вільної торгівлі в рамках ЄЕП на першому етапі. Ви ж заявляли раніше, що подібна умова для Росії неприйнятна, поки Україна не візьме на себе певних зобов’язань. Про які зобов’язання йдеться? Не про політичні?
— Ми просто повинні домовитися в деяких напрямах, щодо деяких видів продукції... Ми не маємо жодних політичних проблем. Ми навіть державних проблем не маємо. І щодо кордонів, і щодо Флоту є запитання, але з цього приводу я вам можу сказати з власного досвіду. Я сам стояв біля витоків підписання цих документів. Хіба ми могли десять років тому передбачити, як все відбуватиметься? Ми навіть не знали, як розділити ЧФ. Є доручення президентів України та Росії з цього питання, працюють спеціальні комісії. Хай вони продовжують свою роботу. Це життя, яке ставить нам кожен день нові запитання. А щодо кордону. Ми підписали відповідну угоду — в тому числі й про морську ділянку. Але виникли запитання про те, як провести лінію кордону. Тут також працюють експерти з обох сторін.
— Як розуміти нещодавню заяву МЗС РФ про морську ділянку кордону? В ній йшлося про те, що жодного адміністративного кордону за радянських часів тут не існувало. Це схоже на відмову від проведення лінії кордону — насамперед у Керченській протоці...
— Я не хочу втручатися та коментувати переговорний процес. Дуже дивна справа. Ми живемо в якийсь час, коли переговорний процес ще триває, а його вже всі починають коментувати. Коментувати треба результати, які народжуються внаслідок переговорів. Навіщо здіймати шум, якщо по якомусь моменту не вдалося домовитися? Адже ще тривають переговори.
— Із приводу ЧФ існують різні думки. У тому числі й такі, що не треба чекати 2017 року, а вже зараз вести переговори про деталі майбутнього виведення російської бази?
— А навіщо? Про що зараз говорити? До 2017 року ще багато часу. Не хвилюйтеся.
— На ваш погляд, яка роль Бориса Березовського в «касетному скандалі»?
— Не знаю. Якщо й є така роль, то вона найгірша. Я навіть не припускав: до чого тут Березовський? Зараз кажуть, що і Березовський замішаний... Березовський — відомий маніпулятор. Що я можу сказати? Не знаю. Я не в курсі справи.
— Своє ставлення до російських політтехнологів, які були причетні до президентських виборів, ви вже висловлювали. Що ви порадите тим політтехнологам із Росії, які, можливо, захочуть «попрацювати» в Україні під час парламентських виборів?
— Я нічого не хочу радити. Політологів, політтехнологів запрошували українські політики — й одна, й друга сторони. Працювали як з опозицією (сьогоднішнім переможцем), так і з іншою командою. Й не лише російські політтехнологи працювали. Запрошували, очевидно, й з інших країн. Я з політтехнологами ніколи не мав справи. І в Україні також. Зустрічалися на круглих столах — сидить він, то хай і сидить... Із ким і як він працює? Я ніколи не запитував, не цікавився. Це не моє питання. Їм же гроші платили. Їх же найняли. Які претензії можуть бути? А якби перемогла інша команда? Кого б обвинувачували? Обвинувачували б політологів, які працювали з опозицією. Тому славу — погану чи хорошу — треба віддати тим, хто їх наймав. Навіщо кивати на когось? Їм платили, я так вважаю, величезні гроші. Безплатно вони не працюватимуть. Чого ж їх обвинувачувати?
— Ви працюєте в Україні вже чотири роки. Що б ви назвали своєю найбільшою помилкою за цей час і найбільшим успіхом?
— Я ніколи над цим не замислювався. Помилок я не бачу. Недоліки, напевно, є. Помилка одна — мало робили, більше треба робити. Але навіть це не помилка, а недоробка. Це природно. Успіхи? Все, що треба робити, — робимо. Може, не все вдається. Але це не лише від мене залежить. Принаймні є над чим працювати. Я саме та людина, яка не дуже схильна до якихось емоційних поривів... Я завжди боявся, коли емоції переважають у політиці. Від цього лише шкода. Все слід проводити розумно, повинен бути холодний розрахунок. Це дуже серйозна та велика відповідальність — вибудовувати міждержавні відносини. Про успіхи я ніколи у своєму житті не говорив — хоч би де і ким працював. Для мене це табу. Хай би що я робив — це вчорашній день. Інша річ — дуже багато ще не зроблено. І це потрібно не лише Черномирдіну, а потрібно і росіянам, і українцям.
