Люди, котрі працюють у електронних і друкованих ЗМІ, як ніхто знають: новину, яка може приголомшити, впливати на переважну частину аудиторії, що читає і дивиться, знайти або створити дуже складно. Щоденні парламентські чвари з низькопробними розбираннями, недоладно створені жовто-альковні таємниці та по-плебейському схоплене «світське життя» скоробагатьків, прикрашене знаменитими брендами, не хвилює вже навіть «пропащих» домогосподарок. Але вчорашня звістка про смерть Олега Івановича Янковського, привабливого, талановитого артиста, який умів думати на сцені й на екрані, людини, здатної літати, що навчила це робити нас, приголомшила всіх, від малого до старого.
Саратовський артист-початківець, котрий умить заволодів серцями всіх радянських дам незалежно від віку, з’явившись на екрані в ролі стрункого арійця Генріха Шварцкопфа з фільму В. Басова «Щит і меч».
«Я скромно починав, — згадував Олег Іванович у одному з інтерв’ю (всі цитати взято з інтерв’ю автора, взятого в різні роки), — закінчивши Саратовське театральне училище. У театрі спершу не був затребуваний, головних ролей не отримував. Потім приїзд асистентки режисера Терпсихорової — за іншим, до речі, артистом — доля, несподівана зустріч. І от картина «Щит і меч». Тоді вихід у кіно означав популярність на всю країну. На ранок дійсно прокинувся знаменитим. І я це відчув — у Саратовському театрі почали запитувати, в якій виставі бере участь Янковський. І театр відразу почав будувати політику на мені, ставити вистави на мене. З’явився князь Мишкін і низка інших ролей».
А потім у його житті з’явилася Москва і знаменитий ЛЕНКОМ із Марком Захаровим. Режисер пестив, нещадно завантажував у театрі та в кіно улюблених, вічних дітей-артистів, щоразу допомагаючи розкрити їм власні незнані можливості. Олег Янковський, завжди жадібний до роботи, відкривав глядачам нові світи. У його арсеналі величезна палітра класичних ролей і образів сучасної драматургії — від напівдисидента у 1970-ті, драматурга М. Шатрова, до мудрого романтика Євгена Шварца, трактованого іронічним філософом Григорієм Горіним.
Драматургія Горіна була дуже особистісною: вона подарувала артисту Янковському не лише нові грані власної акторської індивідуальності, але й можливість заволодіти думками й серцями глядача, міцно злившись у його свідомості зі своїм образом.
«Коли я творю, — говорив Григорій Горін, — уявляю в тій чи іншій ролі того чи іншого актора. Завдання в тому, аби не тільки мені було цікаво, але і йому. Використати актора у звичній якості — найбільш невдячна справа, а от коли ти розумієш, що в ньому є така риса, яку ще ніхто не відкрив, а тобі вдалося, — радість невимовна. Наприклад, гумор Олега Янковського, який виявився у Мюнхгаузені й відразу став мені дорогий. Адже ми живемо не лише в певному році, але й у певному стані — він характерний для будь-якої епохи. Можна писати і грати Мюнхгаузена, Тіля Уленшпіѓеля, Свіфта й бути сучасним. У принципі, нічого не змінюється — людина залишається людиною, і вічні складні закони людського суспільства, грубо кажучи, влада завжди розбещує, а любов не є спалахом — а тривала у часі...».
Я гадаю, саме почуття гумору та природжене почуття власної гідності допомогли Олегу Івановичу в найбільш «зоряних» ситуаціях залишатися самим собою і витримати випробування Москвою і глядацькою любов’ю:
«Москва — дуже жорстоке місто, і треба бути обережним, можна голову втратити: це відбувалося і відбувається вчора і сьогодні. Я не втратив. Може, виховання, хороша генетика сім’ї допомогли, — даруйте за хамство, сприйняв усе, як належне. Повернулося те, що несправедливо було відняте. Наші прізвища і з боку матері, і з боку батька — дворянські. Випростався і намагаюся (хоч у житті й сутулюся) з прямим хребтом існувати. Безумовно, це мить відповідальності — якщо вже так склалося, оберігай і зберігай. Акторська професія така, що відомість і популярність є дуже важкими випробуваннями. Слід володіти внутрішньою силою й почуттям відповідальності перед близькими людьми та колегами. Це і стає визначальним моментом, решта залежить від тебе».
Працюючи безперервно, не нарікаючи на відсутність ролей, артист Олег Янковський дебютує у режисурі милою, невибагливою різдвяною казкою «Приходь на мене подивитися». Чим же керувався відомий артист, беручи на себе нелегку роль режисера?
— «Приходь на мене подивитися» — невибагливе кіно, чисте й добре... Зараз період не найщасливіший — і у вашому кіно, і в російському. Я розпещений добрим кіно — маю на увазі всі картини Марка Захарова й радянські фільми, насичені добротою. Хоча слов’янське кіномистецтво передбачає, що головний герой має в ідеальному варіанті загинути. «Служили два товариші» — один із моїх улюблених фільмів, і в ньому головний герой гине. І лише зараз ми приходимо до того, що хепі-енд усе-таки потрібен, отаке необхідне «світло в кінці тунелю».
Олег Янковський працював у театрі та в кіно, роздумував про нові режисерські проекти, підшуковував нові іпостасі в театрі, був повний планів. Знімався багато, успішно, у різних режисерів, але, ставши «талісманом» Романа Балаяна, назавжди лишиться в пам’яті «героєм нашого часу» зі знаменитих «Польотів уві сні та наяву».
— Мені пощастило багато років втілювати героя (не сприймайте, як гучні слова) — героя нашого часу. Час змінився, на зміну приходить інший герой, хоча за тих своїх не соромно. Але доля підкидає дуже несподівані речі. Це і «Райські птахи» Романа Балаяна — якщо чесно, я спокійний за свою роль, людські почуття, страждання, кохання, пристрасть, завжди цікавитимуть глядача. Бог подарував також зустріч із Львом Миколайовичем Толстим — граю Кареніна у фільмі Сергія Соловйова. Сподіваюся, мій Каренін викличе симпатію, ба навіть співчуття. В «Івані Грозному» граю патріарха Філіпа. Це дуже важливо для мене — коли вже Господь дав можливість говорити через професію з людьми про щось дуже потрібне й важливе, адже в погоні за виживанням людина потребує саме нормального людського спілкування. І не має значення, цар ти, президент, особа духовна або землероб. Знімаюся в Суздалі, граю в театрі у Москві, проводжу ночі в машині, але живу, отримую задоволення від роботи і хочу працювати багато й цікаво.
Актор, режисер, громадський діяч, який немало зробив для розвитку сьогоднішнього кіно, — протягом 15 років Олег Янковський був президентом кінофестивалю «Кінотавр», — він умів любити й дружити, віддано служити професії, зберігати сімейні цінності й... літати. Багато хто з його друзів і соратників іще поділиться враженнями від творчого та людського спілкування з ним. А сьогодні — клубок у горлі у Марка Захарова, Романа Балаяна, Олександра Збруєва, Марка Рудінштейна, Інни Чурикової та багатьох, багатьох інших, хто робив життя, творив театр і кіно разом із ним. Летів на тарзанці Сергій Макаров у прагненні духовної свободи. Знехтувавши умовності, відлітав на ядрі на Місяць безкомпромісний Мюнхгаузен. Навчився ширяти над землею, звільняючи душу від нечистот поточного часу, його герой із «Райських птахів». І всіх їх, разом із їхнім творцем Олегом Івановичем Янковським, ми пам’ятатимемо, оберігаючи від пітьми й жалюгідних спокус наші душі так само, як його, як він вважав, оберігав власний ангел-охоронець:
— Доля оберігає, а ангел-охоронець веде. Я не борець, просто так склалося моє життя. І так, щоб зовсім уже розштовхувати друзів і колег ліктями, йдучи до мети, такого не було. Були вдалі роботи, менш вдалі, хороші роботи. Може, це і змушувало так довго працювати. Дякую долі, що так складалося. У нашій справі бути затребуваним на якомусь певному рівні протягом багатьох років — справа не складна навіть, важка...
Президент України Віктор Ющенко висловив глибоке співчуття в зв’язку з передчасною смертю народного артиста СРСР Олега Янковського. «Пішла з життя прекрасна людина, великий актор, справжня легенда російського кіно і театру. Неперевершений талант, природний шарм і внутрішнє благородство Олега Янковського, створені яскраві образи принесли йому щиру любов та повагу мільйонів людей в Україні», — йдеться в співчутті, повідомила в середу прес-служба Президента.
