Відтепер над українськими телерадіокомпаніями не буде висіти загроза подвійного ліцензування їхньої діяльності. Ще 12 квітня 2000 року Вищий арбітражний суд України (у відповідь на позов Незалежної асоціації мовників) визнав, що наказ та інструкція Держкомзв’язку та Ліцензійної палати України «Про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії на використання радіочастот, умови та правила здійснення цієї діяльності i контроль за їхнім дотриманням» не поширюють свою дію на телерадіорганізації, порядок ліцензування діяльності яких визначено спеціальними законами. Держкомзв’язку, звичайно, відразу не здався й подав апеляцію в Колегію Вищого арбітражного суду, яка (9 серпня 2000 року) залишила рішення суду без змін. Проте відповідач знову не погодився й звернувся до Генпрокуратури. Але — о, диво! (за українськими мірками) — навіть це не дало відповідного ефекту, й минулої п’ятниці протест Генпрокуратури був відхилений Президією Вищого арбітражного суду. В українських мовників стало на одну проблему менше — тепер, коли справа торкнеться ліцензування, їм доведеться спілкуватися лише з представниками Нацради з питань телебачення та радіомовлення.
Саме рішення Президії Вищого арбітражного суду й стало приводом для проведення прес-конференції з дещо громіздкою назвою «Свободі слова — так! Додатковому тиску на телерадіоорганізації — ні! Суд прийняв рішення на користь ЗМІ» (що відбулася в середу, 24 січня, в київському офісі IREX ProMedia). Кажучи про причини, які спонукали Незалежну асоціацію мовників відстоювати необхідність подібного порядку ліцензування, голова правління асоціації Сергій Шолох навів такий приклад. Необхідно, скажімо, в період виборчих кампаній, референдумів і подібних заходів терміново «вимкнути» з ефіру ту або іншу ТРК. Порядок позбавлення ліцензії Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення досить непростий: спочатку — попередження, потім — штрафні санкції тощо, й лише потім Нацрада може звертатися до суду з проханням про позбавлення ліцензії (а тут, дивишся, й вибори минули). А от якщо йдеться про ліцензію зв’язківців, то тут, за словами Сергія Шолоха, справа йде інакше — досить елементарного інженерного висновку про те, що, наприклад, якась компанія під час здійснення мовлення заважає управлінню супутником або ще чомусь, щоб наступного ж дня її можна було позбавити ліцензії. Ще через день з’являються представники податкової (яка вже попереджена про це), пiсля чого наступає блокування рахунків і подібні «прикрощі». А поки в судовому порядку розберешся, хто правий, хто винен — справу вже зроблено.
А голова підкомітету Комітету ВР України з питань свободи слова та інформації Віктор Понеділко резонно зазначив: чим більше регулюючих органів, тим більше хаосу. Проблеми в державі, за його словами, ще й від цього — якщо вже регулювати що-небудь, то робити це, починаючи з пожежника й закінчуючи пастором. Такий порядок слід ліквідувати. Створено відповідний конституційний орган (Нацраду) — от нехай він і регулює. Щоправда, зазначив Віктор Понеділко, непокоїть одна обставина: як бути з тими ліцензіями на використання частот (а їх понад 100), які Держкомзв’язку вже видав конкретним теле- й радіокомпаніям? Наприклад, у тієї чи іншої компанії закінчився термін ліцензії на право мовлення, але є ліцензія на право користування частотою, отримана в Держкомзв’язку. Однак за словами керівника прес-служби Нацради Миколи Гриценка, єдиним «самодостатнім» документом, згідно з чинним законодавством, є ліцензія Нацради.
Так чи інакше, але на підставі рішення Президії Вищого арбітражного суду, зазначив Сергій Шолох, можна стверджувати, що в Україні все-таки є досить незалежна судова влада, і необхідно лише навчитися правильно використовувати вже існуючі закони.
А от прикладом ігнорування інтересів українських мовників, на думку учасників прес-конференції, стала «Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробiтництво в галузi телебачення i радіомовлення», підписана ще 23 жовтня 2000 року в Москві (з нашого боку — міністром закордонних справ Анатолієм Зленком). «День» уже згадував минулого вівторка про те, що ця угода стала предметом бурхливого обговорення учасниками перших громадських слухань з проблем законодавства, що регулює діяльність електронних ЗМІ. На минулій прес-конференції знову обговорювалися негативні наслідки цього документа. За словами Сергія Шолоха, ця угода «повністю легалізує існування російських мовників в Україні. Тепер їм не потрібні наші закони, їм не потрібні наші проблеми з частотами, вони можуть просто знайти тут партнера й поширювати свою теле- й радіопродукцію». Подібними угодами, зазначив Сергій Шолох, фактично руйнуються всі зусилля Нацради із захисту національного теле- й радіовиробника, а за словами медіа-юриста Олександра Воробйова, цей документ можна розцінити як «пряме вторгнення на наш рекламний ринок». Найпримітнішим, мабуть, є той факт, що Нацрада, як повідомив Микола Гриценко, «абсолютно не причетна до створення цього документа». Більше того, за його словами, офіційно цей документ навіть не надходив у Нацраду. А згідно із Законом «Про телебачення та радіомовлення» (ст. 49), якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, які містяться в цьому законі, застосовуються норми міжнародного договору!
От і відсилає зараз Незалежна асоціація мовників відповідні запити в усі інстанції. «Якщо ми не подолаємо негативних наслідків цієї Угоди», — зазначив Сергій Шолох, —вітчизняним мовникам скоро не буде місця на українському ринку.
